Шеклі Роберт - Найперша жертва, Шеклі Роберт

Зроду не тримав її в руках, але як вона виглядає, мені відомо.

– Слухай уважно. От що від тебе вимагається...

37

Наступного ранку Альбані з власних джерел дізнався, що Лувейн з кількома найближчими друзями вирушив на своєму броньованому "Мерседесі" за місто, аби в себе на віллі влаштувати вечірку напередодні Сатурналій. Альбані набрав номер "Служби інформації для Наводчиків", щоб звідти прислали посильного з планом вілли і картою місцевості.

Він саме розмірковував, що робити далі, коли задзеленчав телефон, і один з інформаторів Альбані повідомив цікаві новини. За його словами, в одного з його, Альбані, друзів, Гортона Фута, звідкись узялася Картка Зради, і він хоче її продати.

Картка Зради! От чого йому не вистачає.

Він спробував зв'язатися з Футом по телефону, але той вимкнув апарат. Тоді зателефонував кільком його дружкам. Один повідомив, що бачив, як той тинявся зоопарком – похмура постать у довгополому чорному плащі, що був вірною прикметою поганого гумору. Інформатор Альбані сказав, що Фут справляє враження людини, настільки пригніченої, що вона ладна віддатися на поталу левові, мати б лише певність, що звір нею не знехтує. Інший інформатор бачив Фута в Саутсайдських доках, коли той стояв, приклеївшись до швартовної тумби, і дивився на сміття, що гойдалося на воді, явно розмірковуючи, чи не приєднатись до нього.

– Його, начебто, геть прикрутило, – сказав Альбані Гарольду за обідом. – Схоже, що він готується вкоротити собі віку. Тим краще для нас. Нам треба за добру ціну купити в нього Картку.

– Я не розумію, – промовив Гарольд. – Що то за Картка Зради?

– Не знаю, за яким принципом, але Уряд їх іноді випускає. З нею ти можеш будь-кого примусити діяти проти того, кому він відданий. То ключ, що допоможе тобі проникнути на віллу Лувейна непоміченим.

– А тоді?

– Звісно ж, розрахуватися з ним. – Альбані поглянув на годинник. – Вже третя? Треба поспішати, Згідно з моїми даними, Лувейн збирається повернутися до міста завтра вранці, аби приготуватися до Сатурналій. Тобі треба потрапити на віллу сьогодні ввечері, щоб захопити його зненацька. Пропустимо цей шанс – буде ще важче.

– Гаразд, – сказав Гарольд, – Я готовий.

– Спочатку треба знайти Гортона Фута. Розійдемося. Я поїду в Зоопарк, подивлюся, чи він ще там. А ти пошукаєш його в Саутсайдських доках. Як тільки картка буде наша, вирушаємо в путь і кінчаємо з Лувейном.

38

У препоганому настрої Альбані сів за кермо білого "ламборджіні" і вирушив до Зоопарку. Він був не просто пригнічений. Наводчик підозрював, що знов-таки вляпався – все своє майно поставив на невдаху, на ідіота, який так мало знає, що навіть нічого не боїться, і не зможе діяти блискавично, коли випаде нагода. Хоча новачки, як це дивно, досить часто перемагали досвідчених Мисливців. Може, тому, що атмосфера постійного ризику призвичаювала тих до небезпеки. Вони ставали необачні.

Однак Лувейн, усупереч своїй зовнішності, був обережний і винахідливий. Одне з його перших Вбивств було свого роду шедевром. Перевдягнений хірургом, він застрелив свою Жертву – латиша з сумними очима – в операційній лікарні Сестер Милосердя перше, ніж той встиг, відкинувши біле простирадло, відкрити вогонь із свого двоствольного протеза. Хіба Гарольд сягне колись такого рівня? Не варто, мабуть, сподіватися вишуканого Вбивства від селюка. Та, може, хоч Картка Зради дасть йому хоч якийсь шанс.

Альбані був настільки заклопотаний своїми проблемами, що майже не зважав на дорожні знаки і вів машину автоматично. Він усвідомив свою необачність лише після того, як позад нього залунала сирена. Наводчик загальмував, поліцейська машина також. З неї виліз патрульний у формі кольору хакі, чорних начищених черевиках і сонячних окулярах. На поясі в нього теліпалися дві кобури з "Магнумами" 44.

– Чи не надто повільно ти оце щойно їхав, га? – удавано лагідно поцікавився він. – Хіба не бачив знаку?

– Та бачив: "Небезпечний поворот – збільшити швидкість". Я й збирався це зробити, але нога спорснула з педалі і я натомість загальмував. З ким не буває!

– Я тебе давно примітив, – правив своєї полісмен. – Ти через усе місто проїхав із швидкістю, на десять миль меншою, ніж дозволено. В чім справа, захотілося посміятися над нашими правилами ризикованого дорожнього руху?

– Та ж ні! Я один з найвідчайдушніших водіїв на острові.

Полісмен недовірливо дивився на нього, все це він уже не раз чув. Обійшов кругом білого "ламборджіні", шукаючи вм'ятин. Альбані не пощастило, бо за своєю машиною від доглядав куди краще, ніж було зазвичай на Есмеральді. Отож патрульний побачив, що всі фари й мигалки працюють, а це повністю суперечило Правилам небезпечного водіння.

– Отже, штраф, – вирішив він. – "Відчайдушна Їзда".

Марно Альбані просився, поки полісмен прилаштовував у нього на капоті спеціальну комп'ютеризовану панель. Благав оштрафувати його пізніше, запропонував навіть солідного хабара. Але йому знов не поталанило, бо того дня був Непідкупний Вівторок.

Закінчивши возитися з панеллю, полісмен крізь віконце поглянув на Альбані ще раз, аби пересвідчитись, що прив'язний ремінь не на місці.

– Бажаю успіхів, приятелю, – промовив він. – Оштрафував я тебе лише на десять хвилин, і рух сьогодні не дуже великий.

Полісмен відскочив убік, коли ввімкнувся пристрій на машині Наводчика; до кінця витискаючи акселератор, "ламборджіні" із скреготом рвонув з місця; засмерділо паленою гумою.

Звістка про те, що когось покарали "Відчайдушною Їздою", летить попереду машини. Легкові, вантажівки, автобуси притискаються до пішоходів. Перехожі заскакують у під'їзди або в спеціальні протиавтомобільні укриття. Так сталося й зараз, коли мимо них проносивсь Альбані в своєму розпеченому "ламборджіні".

Він якось зумів звернути ліворуч, аж колеса завищали, на шосе, що вело за місто. Прискорення вдавлювало його в сидіння, коли він намагався маневрувати в потоці машин. На панель поступила нова команда, автомобіль почав вихляти колесами, роблячи по шосе зиґзаґи, з'їхав на поле, а тоді на путівець.

Альбані, наче людина, що змагається з пітоном, пробував викрутити кермо, безперервно тис на гальма і боявся, щоб вони не полетіли взагалі.

Та найголовніше випробування чекало на нього попереду: у сотні ярдів від себе він побачив пробку; машин було так багато, що проїхати було ніде. Він випустив кермо й заплющив очі.

Цієї миті термін покарання вичерпався, і панель-акселератор клацнула, вимкнувшись. Альбані негайно натис кнопку "Парашут" – засіб безпеки, яким були обладнані всі машини на Есмеральді. Він загальмував у кількох футах від забитої транспортом розв'язки.

До Зоопарку він їхав із швидкістю черепахи. Водіям, вцілілим після "Відчайдушної Їзди", належала винагорода – двадцять чотири години неймовірної безпеки, коли вони могли їздити як завгодно повільно. Альбані тепер рухався із швидкістю двадцять миль на годину.

У Зоопарку служитель спочатку надовго замислився, однак, одержавши хрусткий п'ятидоларовий "рецепт" для відновлення пам'яті, згадав, що якийсь схожий на Гортона Фута чоловік досить довго простояв біля клітки з бабуїнами. А півгодини тому поїхав.

39

Альбані мов навіжений помчав до міста, порушуючи правила руху, аби задовольнити найприскіпливішого патрульного. Гарольд тим часом прийшов у порт. Йому сказали, що Фут ошивається в Маллігановому салуні "Останній шанс", що був одночасно й нічліжкою. Ця висока вузька будівля розташовувалась неподалік від доків.

– Фут? – перепитав власник салуну. – Невисокий худий чоловік у довгому чорному пальті? Аякже, іноді він сюди заходить. Однак де він зараз, я не знаю.

– Я хотів би його розшукати, – наполягав Гарольд.

– На вашому місці я б пошукав його біля причалу для рибальських суден на розі Лейкхерст і Віанд. Іноді він там наймається важити рибу, коли фабрика штучної свинини зачинена.

Гарольд подався до причалу. Тут стояли великі сейнери з Куби, Гаїті, Багамських островів. Кричали, кружляючи над ними в розпеченому полуденному повітрі, чайки. Гойдалися на приколі невеликі суденця, їхні щогли порипували від вітру. Більшість цих човнів вже прикрашені для святкової ночі, бо Сатурналії наближалися. До них лишилася тільки одна ніч. Напередодні свята пропливатимуть вночі через гавань кораблі, на них – ілюмінація, феєрверки.

Гарольд помітив на причалі старого, вдягненого в якесь лахміття, що сидів на швартовній тумбі й дивився на воду.

– Фут? – перепитав він. – Гортон Фут? Як знаєш, куди зникає ранкова імла, відомо тобі, де шукати сховок його.

– Що? – здивувався Гарольд.

– Кіплінг. Вам конче потрібно знайти Фута?

– Так.

– А варта інформація про нього двадцяти монет?

Гарольд заплатив. Старий повів його задвірками до лабіринту перекручених і переплетених вулиць Есмеральди. Канави тут тхнули помиями, а безплідні шпаки нападали на оскаженілих пацюків, змагаючись за ласі шматочки недоїдків. Згори з балкона долинав жіночий спів – журлива народна пісня, стара як світ, про те, як сумно мити щодня посуд, знаючи, що коханий ніколи до тебе не повернеться.

Городяни – дехто широколиций і неголений, а дехто вузьколобий і похітливий – підпирали спинами двері будинків, тримаючи руки в кишенях, а глиняні люльки – в зубах, наче тільки того й чекали, що з'явиться Гольбейн[14] і почне їх малювати. Запалали газові ліхтарі, навколо кожного виник яскравий світляний німб; архітектори Есмеральди скопіювали їх із старого фільму Лерда Крегара. Скінчилась вечірня молитва, сині сутінки нарешті заступила гомінлива ніч.

– Ото попереду – він, – показав старий і пірнув у бічний провулок.

Гарольд подивився у вказаному напрямку. На тому боці перед яскраво освітленим кафе, яке завдяки дзеркалам видавалося не таким убогим, сидів за крайнім столиком чоловік у чорному плащі і смакував напій, що при наближенні виявився лимонним "Рікі". А поряд із ним, попиваючи "Негроні", сидів не хто інший, як Мікеланджело Альбані.

– Аж ось і ти, Гарольде, – сказав Наводчик, – Сідай, приєднуйся до нас.

– Я сам щойно приїхав. Гортоне, це мій друг, Гарольд Ердман. Йому твоя Картка Зради теж не потрібна.

Альбані кинув на Гарольда промовистий погляд, аби той не здумав суперечити.

– Саме так, – підтвердив Гарольд, притягуючи стілець і сідаючи.