Шевчук Валерій - Три листки за вікном, Шевчук Валерій

Осліпилася тією усмішкою жінка, і ще більший неспокій посів її.

"Викуплю його, — подумала вона, — і матиму собі у власність як бранця".

— Ти мій бранець, — суворо сказала, заплативши викуп. — І я велю тобі побратися зі мною.

Наказала вбрати його в пишну одежу й посадити до столу, що вгинався від найвишуканіших страв. Але з усмішкою дивився Мойсей на всі розкішні наїдки та солодкі трунки.

— За роки неволі, — мовив він, — я знайшов смак лише в одному: в хлібі та воді. Краще хліб із водою, ніж солодощі з бідою, — проголосив він приказку й відвернувся від столу, шепочучи молитву.

Тоді його повели в розкішну залу, й кільканадцять напівголих дівчат танцювали й оманливо вигиналися перед ним. А по тому завела пані Мойсея у свій покій і почала роздягатися перед ним сама.

На те зірвав із себе одежу Мойсей і, роздягнений, упав на коліна перед іконою. Затремтіла, побачивши те, жінка, бо не вздріла й сліду від своїх спокус. Лиха іскра залетіла їй у серце — звеліла кинути юнака в темницю, не даючи ні їсти, ні пити.

— Хай цей євнух загине з голоду! — вигукнула вона, а Мойсей на те тільки всміхнувся ясно.

Проте і в темниці вів не загинув, бо сторожа таємно підгодовувала його, а один, найстарший літами й найдоброзичливіший, сказав юнаку:

— Брате Мойсею! Що перешкоджає тобі одружитися? Ти молодий і красивий, вона не гірша і жила з чоловіком тільки рік. Хіба не чудовіша вона за багатьох жінок? А яке має багатство! Не розумію тебе, хлопче. Ти полонений, а не хочеш виповнити її волі. Князь би не відмовився від такого щастя. Хіба не каже Христос у Євангелії: "Залишить чоловік своїх батька та матір і прилипне до своєї жінки, і будуть вони одним тілом, бо вони вже не двоє, а одне єство!" Чи не правду мовить апостол: "Краще побратися, ніж розпалюватися". Ти ж не чернець, навіщо тобі такі муки? Вмреш у біді, а якої заживеш слави? Хіба Авраам, Ісаак, Яків гидували жінками? Тільки чорноризці. І Йосип оженився, а хіба ти про таке не думав? Нерозум керує твоїми діями, брате!

— Все це так, — відказав спокійно Мойсей. — Це краще від того, що нашептала у раю Єві гадина. Але не прийму вашої ради. Хай буде, що всі праведники спасались із жінками, а я один ні! Не вабить мене земне панування, а високе! Христос у Євангелії сказав інше: "Хто залишить свого батька, й матір, і дітей, і дім — той стане моїм учнем!" Кого ж мені слухати: Христа чи вас? Сказав і апостол: жонатий дбає про світські справи, а нежонатий про божі, — як догодити богові? Спитаю вас, — сказав Мойсей, — кому більше треба служити: Христові чи жінці? Знай ти й перекажи своїй пані: ніколи не зманить мене краса її і не зламає моєї волі.

Та не полишила його вдова. Посадила Мойсея на коня, возила по землях своїх і говорила людям:

— Ось ваш пан, а мій муж. Щоб усі кланялися йому! Всміхався Мойсей ясно.

— Даремно дбаєш, — сказав, — бо не ваблять мене марнотні справи цього світу. Не трать сили!

— Ти мій раб, — мовила пані, — бо проданий мені. Я не відпущу тебе живого, а піддам смерті в тяжких муках.

— Відтепер я буду ченцем, — сказав Мойсей. — І мене не страшать найбільші муки.

Він гуляв по розкішному панському саду, коли це раптом побачив ченця, що заблукав сюди, був той саном священик.

— Мене послано на твій клич, — сказав він. — Даю тобі чернечий образ.

Пані стежила за своїм бранцем і тільки побачила це — погнала своїх слуг схопити ченця. Але ті обійшли сад, обшукали кожен кущ і не знайшли його. Розлютувалася жінка й наказала роздягти Мойсея й бити різками. Його били й промовляли:

— А покорися своїй пані, а виповни її волю! Звільни сам себе й одягни злоту одежу, щоб бути нам паном!

— Робіть своє! — сказав Мойсей. — Не стану я покірний тій, котра приневолює до чужолозтва. Яка користь людині, коли придбає весь світ, а пошкодить своїй душі — який викуп дасть людина за власну душу?

Тоді вдова зовсім утратила розум. Мойсея привели до неї в покій, роздягли й поклали до її ліжка. Вона прийшла до нього гола й почала цілувати й милувати його.

— Не думай, — сказав із усміхом Мойсей, — що я не можу цього зробити. Гидую тобою як нечистою.

Тоді била його розсерджена пані по обличчю, била й плакала, наказувала й просила, щоб покорився він їй, але був Мойсей як неживий і беззвучно приймав удари.

На те зовсім роз'ятрилася жінка. Наказала бити Мойсея по сто ударів на день, і було це сповнено — били його аж доти, доки не втратив він краси своєї. А на довершення всього обрізано йому тайні члени.

— Як не мені, то нікому! — скрикнула пані. Але не довелося їй по тому довго панувати. Через кілька день до її замку вдерся повсталий люд. Її вбили й викинули псам на покорм, а Мойсей, звільнившись і вилікувавшись, рушив у довгу дорогу, аж доки не принесли його ноги аж на береги Дніпра, де він вступив у ворота Києво-Печерської лаври. Тут оповів про свої муки, й ретельно слухали його брати во Христі. Під час тієї мандрівки він посивів та зігнувся і виглядав справжнім дідом, хоч був ще в зовсім молодих літах. Може, тому недовгий вік йому судився: десять років прожив блаженний у монастирі, а відтак і помер. Всі ті десять років ходив він не такий спокійний і веселий, як раніше, і майже ніколи не освітлювала його вид ясна усмішка — все про щось думав, але міркуваннями своїми не поділився ні з ким. Те навіки залишилось у божій таємниці, відомо тільки, що нічим не пошкодив своїй святості Мойсей.

Братія дивилася на нього із захопленням та страхом: не кожен міг похвалитися, що знайшов би силу вчинити саме так.

Перед смертю Мойсей любив сідати так, щоб видно було повноводний Дніпро, і годинами стежив за мінливими спалахами на воді. Особливо радо спостерігав він схід сонця — це був, здається, єдиний момент, коли його обличчя на мент оживало.

Мойсея поховали в Лаврських печерах і нарекли святим. Дух його навідував декого з ченців і багатьох із простих смертних: смертних переконував стригтись У чорне духовенство, а ченців розстригтися й жити звичайним людським життям.

РОЗДІЛ XXIX,

у якому Турчиновський оповідає про те, як виставляв він у Шклові свою драму

По годинах мук та натхнення виклав я на папері драму свою. Поставити її у Шклові було не так і легко. Одне, що бракувало мені помічників, а друге, й часу вільного не мав я багато. Проте лучилися мені з Києва два спудеї, котрі хотіли в Могилеві чи Орші ходити до тамтешніх шкіл і яких не прийнято, бо православної були вони віри. Я умовився з ними, і спудеї залюбки згодилися виступити в моїй "Мудрості передвічній" (до речі, моя драма із тією, такої ж назви, що виставлялася на кону Київської академії, як помітить розумний і багатознаючий читач, не мала нічого спільного). Обидва студенти добре знали, як грати у виставі, бо самі, як і я колись, лицедіяли на кону Київського колегіуму. Все було розподілено й вивчено, я мав грати Мойсея, один із спудеїв Рицаря і Козака, другий — мандрівця, що шукав на безлюдді волі. Мої хористи грали інші ролі, а я всіма керував.

Зала була забита людьми, бо такого не бачив у Шклові ще ніхто, прийшли благочестиві і римляни, тобто єзуїти й домініканці. Я дивився крізь шпарку на цих різноманітних людей, і в мене боязко завмирала душа. Мав відбутися урочистий момент у моєму житті — на нього покладав я багато. Інколи так буває: настає мить, у якій відбивається існування людське, хоч ззовні все звичайне: так само світить сонце, гребуться в траві кури, ходять люди, розмовляють, їдять чи п'ють. Чи не тому дививсь у шпару нашої завіси з острахом, а ще мучило мене погане передчуття.

Оглядав людей і ніби когось серед них шукав. Сотня облич пропливла повз мій зір — зала була набита головами, і серед того множества лиць раптом вирізнив одне. Це був знайомий мені органіст із римо-католицької церкви, і я не раз з ним здибувався. Але сьогодні його обличчя було зовсім інакше; так, я не помилявся: органіст увіч нагадав мені моїх співподорожан-здирців й колишнього регента. Я розхвилювався, помітивши те, аж мимоволі почало те обличчя потворитися, — змушений був заплющитися.

"Знову те саме, — подумав я, — знову бачу перед собою противенця!"

Публіка нетерпеливилася, навіть ногами тупотіла, і я подав знак. Двоє хористів потягло завісу, і я опинився серед кону в Мойсеевому костюмі, закутий у тяжкі вериги. Мене відразу ж охопило піднесення, яке відчуваю хіба під час співу, — зовсім забув я про свої лихі передчуття.

"А що, — подумав, — коли б і справді я став Мойсеєм? Прегарним і сильним духом!"

Упевнені завжди були ворогами моїми, завжди кпили і збиткувалися наді мною. Я ж був невпевнений і через те обережний. Не відчував себе паном на землі, а тільки гостем, який не знає світу, бо занадто той здається йому широкий. Упевненим може бути лише той, для кого світ — все, що лежить перед очима.

Але я грав Мойсея, тож мусив бути ним.

"Чи впав би я в боротьбі з тією жінкою?" — подумалося мені.

Та жінка — світ, вабливий, повний оман. Він обіймає людину усією розкішшю свого буття. Не однаково приймають його люди: одні в ньому, як дерево чи квітка, а інші його бояться. Мойсей боявся жінки й захищався від неї через повстримність. Був мужній, але природа позбавила його того, що найтісніше в'яже з нею людину…

Я терпів тортури, які начебто чинили наді мною люди вельможної чужоземки, а обличчя моє освітлювала усмішка, Та, якою рятувався Мойсей перед дикою силою натури нашої.

Зала уражено мовчала, а я раптом побачив кажана. Залетів уночі під стелю й приліпивсь у кутку, ніби грудка. Чорна завмерла грудка, яка чекає темряви, щоб розпустити перетинчасті крила й ринути вниз, у ту залу, до рослин і всього живого, понісши їм образ ночі. Ніч-бо — можновладна владарка недодуманих думок, сумнівів, які теж, наче кажани, падають на людину, — годі їх позбутися…

Так, я був сьогодні Мойсеєм, і ця нова личина все-таки в'єднувала мене з моїми думками. Чи не омани світу, проти яких бореться Мойсей, потягли мене в мандри? (Зала напружено дихала, дивлячись на мої страждання). Втім, ні! Я не був Мойсеєм, бо мені на обличчя таки впав птах-сонце. Великий і гарячий, що обпік мені очі колючими кігтями-промінням і засвітив у них вогонь неупокорення. Повстримність — не є неупокорення, подумав я. Повстримність — це втеча, це страх! Я раптом побачив його: Страх розсівся на першій лаві й пиндючно всміхався.