Маріанна Маліна - Via Combusta, або Випалений шлях

і, трохи презирливо зіщуливши свої і так вузькі очі, вів далі: — Уважно слухайте. У тиші — тихий голос цей…

На перших заняттях ми просто сиділи та по-особливому дихали. Ще ми робили фізичні вправи — повторювали за вчителем дивні рухи, що нагадували повільні екзотичні танці.

Одного разу Дама як завдання запропонував нам подивитися просто себе, щоб побачити розлиту в повітрі енергію.

Майже одразу я її побачив. І Андрон, що примостився поруч, теж. Він штовхнув мене в бік і запитав:

— Ти помітив такі іскорки, що швендяють у повітрі?

— Ага, помітив! — підтвердив я.

Сірий, що сидів попереду, зацікавлено озирнувся і нашорошив вуха.

Чаплі завжди хотілося бути першим. Тому довгоносик безсоромно підлещувався до вчителів і завжди намагався вислужитися.

— Мацудайра Кураторі Рейка Сенсей! — за хвилину Сірий з натугою видобув із себе складне ім’я вчителя. Було видно, що довгоносик добряче попрів, завчаючи це звернення. — Я бачу в повітрі цяточки… Такі швидкі… Маленькі. Це саме те, що треба?

— От підлабузник! — пошепки прокоментував Андрон і скривив укритий ластовинням кирпатий ніс.

— Гнида! — згодився я.

А Дама критично глянув на Чаплю і відказав:

— Коли учень відчиняє двері, він заходить. А коли він питає: «Чи відчинив я двері?» — що можна відповісти йому?

Ми дружно зареготіли.

Дама оглянув нас і, скрушно хитнувши головою, прошепотів:

— Даме…

А потім голосно провадив:

— Шлях і шляхетність корінь один мають. Тільки шляхетний Шлях здолає,— обвів нас убивчим поглядом, помовчав трохи і відвернувся.

Мені після його слів чомусь стало соромно.

Згодом почалася справжня практика, і надможливості перестали здаватися запліснявілими байками зі старих книг.

Одного чудового дня Дама всівся перед нами, схрестивши ноги, і загадав одну зі своїх численних загадок:

— Заплющте очі! Всередині — світ внутрішній. Тепер розплющте! Зовні — світ зовнішній. А що між ними?

— Як що? — здивувався уголос Чапля.

— Не кваптеся з відповіддю! Думайте!

Ми сиділи і кліпали, порівнюючи два світи. Андрона осінило швидше за всіх:

— Я знаю! — підскочив він. — Я! Я — між цими світами!

— Йа! — погоджуючись, підняв палець Дама. І докинув: — Зовнішній світ — ви бачите і описуєте словами, — він указав рукою на горло, — чи подумки, — торкнувся чола, — все це без зовнішнього впливу не існує…

Потім, наче втомившись, ледь прикрив очі й повів далі:

— А внутрішній світ — це воля, бажання і… таємниця часу. Зовнішній і внутрішній потрібно з’єднати, щоб незримого сьомого побачити…

Потім він помовчав і сказав:

— Та почнімо з простого… Дивіться уважно. І запам’ятовуйте!

Дама остаточно заплющив повіки і застиг.

Ми всі уважно вилупилися на нього. Дивилися довго, в мене аж очі почало щипати. Спочатку я не бачив нічого. Та згодом виразно помітив над ним імлу, як ото буває у спеку над дорогою. Вона колихалася навколо, огортаючи його тіло прозорим простирадлом. А потім, у якусь мить, імла спалахнула золотим кольором, і в Дами в районі сонячного сплетіння з’явилося сяйво. Він прокоментував:

— Відчуйте свій внутрішній вогонь — волю!

Ми з відвислими щелепами ще уважніше витріщилися на нього.

— Потім спрямуйте цю силу собі до рук! — Дама повільно розвів руки. Тоді звів і склав долоні перед собою, а коли знову розвів, ув одній із них крутилася райдужна кулька.

Він розплющив очі, повернув долоню — і кулька щезла.

— Тренуйтеся! — кинув він нам.

Ми почали тренуватися, щосили розпалюючи вогонь у сонячному сплетінні. Десь за півгодини Миша несподівано верескнула:

— Ой! У мене вийшло! — і заблищала очима, як іменинниця.

І справді, у неї в руці крутилася кулька, майже така, як у вчителя. Може, трохи тьмяніша.

Дама, хитнув головою:

— Гаразд! — і скупо всміхнувся.

Всі заздрісно обернулися до тріумфуючої Миші.

— А можна запитати? А як… — знову виліз уперед Сірий.

Дама мотнув рукою в його бік і звелів:

— Підведись і підійди!

Довгоносик підскочив і пострибав до вчителя.

Той спідлоба зиркнув на нього і наказав:

— Скажи «Я». І покажи.

— Я, — невпевнено пропищав Чапля і ткнув себе в груди.

— Бачиш, куди показав? — хитро примружився японець. — Тепер знаєш, де відповіді!

Та ефектнішу «фішку» Дама нам продемонстрував наприкінці літа. Спочатку він, як завжди, сів і застиг, як кам’яний бовван.

А після короткої паузи він уривчасто виголосив дивне і негодяще для цього випадку слово:

— Атаман!

А потім розкинув руки і забурмотів щось типу магічного закляття:

— Ла-ва-ва-ра-ра-йа-йа-га-га-ум-га-ум-га-ум!

І між його руками раптом спалахнула дугою райдуга.

Ми були в захваті. Він кинув звичне:

— Тренуйтеся! — і, згасивши веселку, заплющив очі.

Ми всі намагалися повторити за ним його вправу. Кожен бурмотів те, що встиг запам’ятати. А хто вже й не бурмотів, а вигукував. І коли здійнявся неймовірний галас, Дама розплющив очі й голосно сказав:

— Тренуватися можна і тихо! Від того, що ви кричите, сили не додасться!

Наступні дні ми почали впрівати мовчки.

Але до кінця навчання ніхто так і не спромігся утворити райдугу. Хоча всі ми легко навчилися створювати