Йосип Сліпий - Спомини

Підставовими текстами для цього видання стали машинописи першої та другої редакції (типу А та В), які почасти звірялися з рукописом (М) та копіями третьої редакції (типу С). Зокрема, базовими копіями, які бралися до уваги з першої редакції, стали машинописи А1 та A4, а з другої редакції — машинопис В1. Для подання різночитань були прийняті такі скорочення:

А1 — редакція 1965 p.;

A4 — зведена версія двох редакцій з поправками 1965 та 1976 pp.;

B1 — редакція 1976 р. (з доповненнями поправок із редакції А1). Хоч перша частина цієї редакції має три версії (B1-1a, B1-1b, В1-1c), вони зазначаються лише в тому випадку, якщо між цими трьома версіями є розбіжності. В усіх інших випадках посилання на дану версію машинопису буде скорочене (В1) і стосуватиметься версій B1-1a та В1-2а.

C1, С2 — версія початку “Споминів”, удосконалена та відредагована Іваном Хомою на основі поправок обох редакцій 1965 та 1976 pp.

М — рукопис (із зазначенням номера зошита і сторінки через двокрапку). Покликання на рукопис робилися лише в окремих випадках, коли різночитання залишали сумнів щодо вибору варіянту тексту.

Варто зауважити, що на початку “Споминів” таких різночитань доволі багато, але вже від половини тексту вони цілковито зникають.

Друга група приміток — це пояснення специфічної лексики Йосифа Сліпого. Оскільки текст “Споминів” був написаний півстоліття тому, то мова патріярха відображає говірку його часу та регіону разом із зовнішніми впливами, в орбіті яких він формувався. При читанні спогадів відразу впадає в очі вживання великої кількости слів галицького варіянту української літературної мови. З одного боку, це надає мові патріярха своєрідности й відображає місцевий колорит Галичини міжвоєнного періоду та повоєнних років. Однак, з іншого боку, ці слова не завжди зрозумілі для сучасного читача, особливо якщо він походить зі східних теренів України. Подекуди трапляються у тексті й архаїчні слова, які вже вийшли з ужитку, а то й виразні полонізми чи русизми. Будь-які спроби “осучаснити” текст неминуче привели б до затрати його колориту. Тому його лексичну основу ми намагалися максимально зберегти, а для легшого сприйняття тексту пояснили окремі діялектизми, архаїзми та слова іншомовного походження в примітках.

Третю й основну, можна сказати, левову частину приміток складають коментарі у формі біограм. У своїх “Споминах” Йосиф Сліпий згадує близько півтисячі видатних діячів українського політичного, суспільного, культурного та релігійного життя XX ст., хоч серед персонажів трапляються і прості люди, цілком невідомі широкому загалу. Цікаво, що він не просто називає чи розповідає про цих осіб, але робить це зі свідомим наміром зберегти їхні імена для історії, і навіть більше — майже всім їм дає довшу чи коротшу, позитивну або негативну характеристику. Велика частина фігурантів “Споминів” — це священики та єпископи УГКЦ (зокрема й чимало недавно беатифікованих новомучеників), але згадуються також і представники Православної та Римо-Католицької Церков. Йосиф Сліпий свідчить про жертовність і відданість одних та негідну поведінку й заламання інших. Його спогади можна читати як драму, де протистоять, з одного боку, людська великодушність, доброта та порядність, а з іншого боку — людська ницість, жорстокість і підлість.

Звичайно, не всіх героїв із життєпису патріярха Йосифа Сліпого вдалося встановити та знайти про них вичерпну інформацію, та й не всі вони дійсно заслуговують на таку увагу. Оскільки автор “Споминів” був предстоятелем УГКЦ, його основна увага зосереджувалася на релігійно-церковних питаннях, і це певною мірою визначило також і пріорітети самого коментування. Тому чимало біограм стосується священнослужителів, насамперед єпископів та священиків. Не меншу увагу приділено політичним та громадським діячам, науковцям та діячам культури. Дещо менше в коментарях ми говоримо про осіб неукраїнського походження. Вони охарактеризовані вибірково і не так детально. Звичайно, не завжди вдалося ідентифікувати з точністю ту чи іншу особу, віднайти усі необхідні дані та докладно відтворити долю усіх згаданих діячів. Тому деякі персонажі так і залишилися для нас невідомими, про деяких, можливо, колись стануть відомі додаткові факти, але в межах визначеного часу та доступних нам джерел ми старалися зробити все можливе якнайкраще. Усі ці біограми можна читати як причинок до мартирології УГКЦ та української нації в часи радянського панування, і вони виразно показують, який масовий та бездушний був терор комуністичної влади супроти людей, що намагалися відстоювати свої релігійні та національні переконання.

Водночас кілька слів слід сказати й про осіб, яких наші коментарі обходять мовчанкою або згадують дуже фрагментарно. Це стосується не лише жменьки епізодичних персонажів “Споминів”, але й деяких важливих героїв. До останніх належать представники радянської репресивної системи — слідчі, судді, прокурори та інші спіробітники органів держбезпеки й табірної системи ҐУЛАҐу. Про цих осіб важко знайти яку-небудь інформацію, та й навіть ті скупі відомості, що вдалося розшукати, далекі від об’єктивности, бо переважно походять із тих самих спецслужб, у яких ці агенти працювали. Наприклад, надана довідковою службою СБУ інформація про ранг слідчого, його термін служби й отримані нагороди не допомагає скласти уявлення про людину: ані про її справжній професійний шлях, ані про її людські якості. Владні структури дають слідчим Йосифа Сліпого Горюну, Крикуну, Защитіну та Майорову напрочуд зразкові характеристики, які цілком суперечать свідченням в’язнів, що мали болючий особистий досвід “спілкування” з цими людьми на допитах під час слідства. Сам Сліпий характеризує їх як жорстоких “звірів”, одного гіршого від іншого. Інформація про співробітників держбезпеки досі засекречена, так що часом не вдається навіть встановити повних імен і дат життя та смерти слідчих. Але навіть попри таку вбогу інформацію виразно впадає в очі той факт, що усі ці слідчі протрималися в органах безпеки до пенсії, після чого втішалися усіма привілеями, належними їм за вислугу років, і померли вже за незалежної України (ймовірно у 1990-х роках). Через брак відомостей ці особи залишаються для нас маловідомими і питання їх детальнішої характеристики залишається завданням для майбутніх досліджень.

У коментарях ми намагалися також подати ширшу панораму суспільного та релігійного життя описуваного періоду. А тому крім біограм, які також виконують це завдання, окремі примітки пояснюють контекст події чи уточнюють її дату, місце, виправляють неточності тощо. Зокрема, щоб читач міг краще собі уявити умови життя в таборах, пересильних тюрмах та на засланні,