Тарас Валерійович Березовець - Анексія: Острів Крим

Кремля, до якої міри це все дійде. Звідси — істеричний стан у Константинова і явна невпевненість у Аксьонова».

У той же час прес-служба Константинова поширила заяву, що на засіданні ВР Криму 26 лютого не прийматимуть жодних радикальних рішень, а поширена ЗМІ інформація про це — плітки: «У кримському парламенті не ставлять питання про вихід Криму зі складу України. Це провокація для дискредитації Верховної Ради автономії, позбавлення її легітимності. На жаль, ця провокація організована й підтримана макіївської командою в кримському уряді, яка заради збереження влади готова пожертвувати громадсько-політичною стабільністю на півострові»34.

Як бачимо, Константинов услід за російською владою цинічно брехав кримчанам про реальні події. Очевидно, він, увійшовши в тісний контакт із російськими спецслужбами, уже точно отримав завдання провести засідання для винесення ключових рішень: насамперед змінити голову Ради міністрів Криму — замість Могильова призначити Аксьонова, а далі ухвалити проведення референдуму на території Криму.

Ближче до 16-ї години Чубаров закликав кримських татар піти з мітингу, заявивши, що цього дня сесія не відбудеться: «Я хочу подякувати нашим російським сусідам, тим, у кого прокинулася гідність, ви розумієте, що в Криму не може бути домінанти однієї культури, одного народу, однієї релігії. Ми всі рівні, і ми зробимо, щоб у Криму це було в усіх сферах нашого життя. <…> Друзі, дуже організовано, незважаючи на те, що бувають провокатори, їх мало, ви головне зберігайте терпіння, не піддаючись провокації, організовано, групами по районах, по містах, ми прямуємо додому! Ми говоримо всім, що Крим переміг!»35.

Цю думку підтримав і Мустафа Джемілєв, підкресливши роль кримських татар у скасуванні сесії: «Ми вимагали, щоб він [голова ВР Криму Володимир Константинов. — Прим. ред.] не проводив сьогодні цю сесію. Тим не менш він сказав, що обов’язково проведе цю сесію, бо інакше втратить голоси своїх прихильників, і на підтримку своїх намірів сьогодні до Верховної Ради автономії були підтягнуті близько трьох тисяч проросійськи налаштованих людей. Тоді почали підтягуватися кримські татари, яких за різними оцінками зібралося близько 12–13 тисяч. У результаті Константинов відмовився приймати таку заяву. Навпаки, було підготовлено заяву, що Крим є невід’ємною частиною України, і ми нікуди не збираємося. Тепер вони не хочуть у Росію, і це дуже добре»36.

Більше того, Джемілєв заявив, що в ході переговорів із Константиновим досягнуто згоди про зміну виконавчої влади: «Сьогодні вже є домовленість про те, що Могильов — головний проросійський елемент, який у нас в автономії буде знятий зі своєї посади, і буде сформовано коаліційний уряд. Я хочу сказати, що все це відбулося завдяки Майдану, завдяки тому, що тут ми скинули цей терористичний режим. І завдяки нам, я впевнений, Крим теж буде очищений від сепаратистської зарази»37.

Біля ВРК ще залишалися чимало активістів, які скандували «Референдум!».

Журналіст Севгіль Мусаєва-Боровик так згадує наслідки заяви Рефата Чубарова: «Мені стало справді страшно під час бійки біля будівлі Верховної Ради Криму. Я бачила, як кримські татари стояли й стримували прихильників відділення Криму.

І мені досі… дошкуляє виступ Рефата Чубарова, який тоді сказав — усе, йдіть додому, щоби не провокувати. І я собі думаю: якщо б він так не сказав, можливо, кримським татарам вдалося б стримати, і нічого б цього не було».

Як стало відомо згодом, засідання ВРК скасували не через домовленості Чубарова з Константиновим, а з відсутності легального кворуму — було лише 49 депутатів зі 10038.

Ахтем Сеїтаблаєв так згадує поведінку Аксьонова й Чубарова в цей день: «Мені запам’яталося, як Аксьонов бігав, мов ошпарений, і кричав: „Ми всі один народ, одна сім’я, треба жити в мирі й злагоді!“. Я чудово пам’ятаю, як потім вийшов Рефат Чубаров разом із Аксьоновим і сказав: „Ми домовилися, ми разом бережемо нашу землю, охороняємо церкви, мечеті, синагоги. Давайте розходитися й організовувати щось на каштал інтернаціональних дружин“».

Крім згаданих двох смертей39, МОЗ Криму зауважило, що після мітингу по медичну допомогу звернулися 30 людей40.

Сергій Костинський так описує мітинг під стінами парламенту та час після нього: «Як учасник тих подій, оцінюю минулорічні події як збіг трьох факторів: військова агресія Росії за підтримки найманців із Кубані та Сербії, місцевих маргіналів — проросійськи налаштованого козацького руху; тимчасове безсилля Центру, де саме завершувалася Революція Гідності, і вплив центральної влади на місцеві еліти був замалий, навіть у рамках „владної вертикалі“; а також корупції місцевих еліт, яка була ладна домовлятися з окупантом заради гарантованого політичного майбутнього, оскільки багатьом, у тому числі Сергію Аксьонову й Володимиру Константинову загрожувала „політична смерть“, переділу влади на свою користь і, врешті-решт, безкарного „дерибану“ регіону.

З останнього, що запам’яталось більше всього. Тільки-но сепаратисти піднімали російські прапори, патріоти жорстко йшли „на контакт“. Розуміючи, що от-от почнеться бійка, провокатори ховали прапори. Щойно наші опоненти починали скандувати „Росія!“, ми заглушали їх, скандуючи „Україна!“, і це було фантастично. Тоді ми стояли впритул одне до одного й розуміли, що готові до будь-якого розвитку подій. Нашою проблемою стало те, що ми гадали, що держава стоїть із нами пліч-о-пліч. Але це виявилось не так. Є багато запитань до влади того часу, що представляла одну політичну силу та контролювала регіон по всій вертикалі, як на державному, так і на партійному рівнях. Те, наскільки бездіяльною вона була тоді, коли потрібно було діяти, як у часи „кризи через острів Тузла“, наскільки легко вона пішла на змову з окупантом, дає підставу говорити про те, що на найвищому рівні, на рівні „президента-втікача“ була згода на анексію, рішення про яку, скоріш за все, було спущене вниз по вертикалі. Символом цієї безпорадності й невмотивованості стали кримські міліціонери. Ця невелика групка людей у формі, яка, здавалось, випадково потрапила на мітинг 26 лютого, продемонструвала своє безсилля та ворожість до кримського громадянського суспільства, яке давало відсіч ворогу: в якості мітингарів, в якості перших волонтерів, які годували та підтримували безпорадних українських військових під час активної фази окупації. На жаль, сьогодні багато хто звинувачує кримчан в окупації Криму та колабораціонізмі. Але про це легко говорити,