Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

class="book">— Так, баасе, тільки мертві бережуть при собі свою мудрість; мабуть, я думаю, коли всі нападаючі входили в прохід, то решта бушменів, які ховалися в печері, заходила в тил і стріляла в них отруєними стрілами, так що жоден не вибирався назад. А якщо і вдавалося кому-небудь врятуватися, все одно через два покоління урок забувався і траплялося знову те ж саме, тому, баасе, на світі завжди безліч дурнів і новий дурень нітрохи не розумніший за попередника. Смерть ллє воду мудрості на пісок, а пісок жадібний і швидко висихає. Якби це було інакше, баасе, чоловіки невдовзі перестали б закохуватися в жінок, а тим часом навіть великі, як ви, баасе, — закохуються.

Прорікши цю історію, Ханс почав лаятися через прірву з Мавуном та Індукою.

— Хутчіш переходьте, гей, ви, там, хоробрі зулуси, — сказав він, — ви затримуєте вашого пана і мене теж.

Зулуси, висуваючи свічку, зазирнули вниз у безодню ями.

— Ой, — крикнув один із них, — що ми — кажани, щоб літати через такі ями, або павіани, щоб лізти виступом не ширшим за спис, або мухи, щоб повзти по стіні? Ой! Ми не підемо, ми почекаємо вас тут. Цей шлях тільки для такої жовтої мавпи, як ти, або ж для білого чарівника, як Макумазан.

— Ні, — розсудливо відповів Ханс, — ви не можете назватися жодним із цих славних створінь. Ви тільки пара низькородних боязких кафрів — чорні шкури, надуті за людською подобою. Я — жовтий шакал — пройшов через прірву, а ви, дуті міхури, навіть перелетіти через неї не можете зі страху, аби не луснути на півдорозі. Гаразд, дуті міхури, летіть назад до фургона і дістаньте зв’язку мотузок. Вони нам можуть знадобитися.

Зулус пробурчав, що готтентот їм не господар, на що я заперечив:

— Ідіть, дістаньте мотузок і повертайтеся швидше.

Вони пішли, пригнічені думкою, що знову останнє слово залишилося за Хансом. Насправді вони були обидва дуже сміливі, але в підземеллі жоден зулус нічого не вартий — особливо ж у темряві, та ще в такому місці, де водиться нечиста сила.

— Тепер, баасе, — сказав Ханс, — ми підемо дивитися картину. Ви, втім, упевнені, що я брешу і що ніякої картини немає і не було, що не варто так трудитися і гаяти часу і краще вам сісти тут і зайнятися підстриганням зламаних нігтів, поки Мавун та Індука не повернуться з мотузками.

— Ах ти, маленька єхидно! — вигукнув я роздратовано, супроводжуючи свої слова грізним стусаном.

Тут, проте, я припустився великої помилки, бо абсолютно забув, що був без чобіт. Не знаю, чи носив Ханс у своїх штанях цілу колекцію твердих предметів, чи ж зад у нього був кам’яний, але тільки я преболяче забив пальця, а йому не завдав анінайменшої шкоди.

— Ах, баасе, — сказав Ханс із солодкою усмішкою, — запишіть, чого навчав мене ваш покійний батько: не надівши черевиків, не пхай ноги в колючки; у мене в кишені шило і кілька цвяхів, якими я нині вранці лагодив вашу скриню.

Тут він стрімголов побіг уперед, щоб я не випробував також на його голові, чи немає там цвяхів, а оскільки єдиний ліхтар був у нього, мені довелося бігцем наздоганяти його.

Утоптаний тисячами ніг коридор ішов спершу прямо на десять кроків, а потім вів праворуч. На повороті я помітив над головою світло і переконався, що стою на дні начебто вирви, що починається на поверхні гори футів у сто над нами і має в поперечнику близько тридцяти футів. Не знаю, як вона могла утворитися, — зовсім такої форми, як лійки для розливання пива в бочки, причому ми, звичайно, стояли у вузькому її кінці. Чисте, обмите грозою небо було всіяне зірками.

— Чудово, Хансе, — сказав я і роззирнувся у цій дивній природній пастці, — де ж твоя картина? Я щось її не бачу.

— Почекайте трохи, баасе, — місяць вийде з-за хмари, тоді ви побачите картину, якщо тільки її ніхто не зітер із часів моєї молодості.

Я дивився на хмару, спостерігаючи видовище, яке мені ніколи не могло набриднути, — схід прекрасного африканського місяця з його потаємних чертогів мороку. Вже срібні стріли світла пробивали небесну твердь, гасячи зірки. І раптом виплив гнутий край місяця і почав рости з незвичайною швидкістю, поки вся блискуча куля не встала зі свого чорнильного ложа. Хвилину він ще спочивав на краю хмари — чудовий, досконалий! За мить наша яма наповнилася таким сильним і яскравим світлом, що при ньому можна було прочитати листа.

Я все забув, захоплений красою цього видива. Нарешті Ханс хрипко кашлянув і сказав:

— Тепер, баасе, оберніться і помилуйтеся цією чудовою картинкою.

Його простягнута рука вказувала на східний схил скелі. Скажу без перебільшення, друзі мої, я ледве не впав. Чи траплялося вам у кошмарному сні бачити себе в пеклі і раптом зіткнутися tete-a-tete з дияволом? Так ось, переді мною був диявол, якого не могла б витворити найбуйніша, найбожевільніша уява.