Сергій Ухачевський - Карпатський капкан
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Власне, через ті інтриги Наконечний і опинився тут… Якщо можна назвати інтригами постійні закиди колег, мовляв, що це за розвідник такий, що за комсомолець, котрий не працював на оперативній роботі й пороху не нюхав? Ну, й дружні поплескування по плечу: «тут медалей не заслужиш… Треба йти «в поля»… Повернутися завжди встигнеш, а з нагородами й досвідом і кар’єра піде вгору». Так він і написав заяву з проханням перевести на оперативну роботу. Його ж посаду зайняв черговий бовдур — синок якогось начальника з Києва.
Воронін нарешті відклав документи й весело глянув на лейтенантів, які тут же виструнчилися перед ним.
У генерала були веселі, ледь розкосі очі, властиві уродженцям Муромського уїзду Володимирської губернії, щире відкрите обличчя й добродушна посмішка. Видно, що життя йому давалося легко, й він радів з цього.
— Товарищ Сербин Михаил Филиппович… — глянув на старлея. — Девятнадцатого года рождения… Ленинградская школа… У вас завидный послужной список и опыт. В ОУН с тридцать шестого года, в УПА — с сорок третьего. Помню, как вы сдали нам бункер, опоив банду снотворным… — до іншого: — И-и-и… Наконечный Юрий Рафаилович, двадцать пятого года… Образование… Разведывательная школа первого Управления НКГБ СССР… Французский и испанский в совершенстве… Ага, кабинетная работа. Бумажки. Что, Рафаилович, хватит штаны протирать?
— Я, как комсорг подразделения и кандидат в члены КПСС, не мог оставаться кабинетным работником, — заявив Наконечний.
— Понятно, медалей захотелось. Дурак ты, Рафаилович, со знанием двух языков. Кстати, важно: ты должен слушать все, о чем будут говорить наши гости, и анализировать их разговоры. Но они не должны знать, что ты владеешь языками. Договоритесь между собой с товарищем Сербиным об условных знаках… А теперь к основному вопросу. Итак, товарищи лейтенанты, вы направляетесь в зону, где до сих пор ведутся боевые действия, и эта зона сейчас под пристальным наблюдением западных спецслужб. Поэтому каждый иностранец, который там появляется, — даже не потенциальный, а явный шпион. Повторите свою задачу. Ты, Сербии.
Сербін відчеканив:
— Проследить во время выборов за поведением местного населения, деятельностью местных органов и агентов, поведением гостей из-за границы. В случае провокаций с их стороны, попыток установить контакты с местным населением или же в случае провокаций бандеровцев подать на коммутатор команду «Закат». С целью недопущения выхода зарубежных шпионов на связь с оуновским подпольем.
Воронін кивнув і перевів запитливий погляд на Наконечного. Той продовжив:
— В случае сопротивления местных властей силовым способом пресечь их действия, уйти из города в квадрат «А», а после проведения зачистки города силами спецотрядов вернуться и задокументировать данную акцию как зверства бандеровцев.
— Все правильно, — сказав Воронін. — Только сейчас вы должны усвоить: под подозрением — вся и всё. А доказательством преступной деятельности или условным сигналом, способом передачи информации для шпионов может послужить что угодно: бумажка, брошенная на улице, окурок, потушенный об урну, салфетка в ресторане, сброшенная на пол, даже ресторанный счет. Хочется верить, что вас этому учили.
— Так точно! — разом відповіли лейтенанти.
— Хорошо. И главное, товарищи лейтенанты, вам посчастливилось поработать с самим Крыжнем! Официально переходите в его подчинение, а неофициально — контролируете его и его окружение. Вы хоть что-то слыхали о нем?
— Так точно! — захоплено повідомив Наконечний. — Нам читали курс лекций о его операциях в немецком тылу.
— Сейчас он официально числится директором детского дома для глухонемых в районном центре. Вот в это зажопье вам и придется ехать. Повторюсь: там — каждый под подозрением… Мой добрый совет: никому не верьте. Даже нашим. Они здесь быстро деградируют. Вот ваши легенды, — передав папери. — Послужной список нулевой. Алчете наград и подвигов. Штабная развязность. Фамилии прежние. Изучайте. Выезд в заданный пункт — завтра в десять ноль-ноль со внутреннего двора. Свободны!
Лейтенанти взяли під козирок, забрали папери й вийшли з кабінету. Дещо схвильовані цією розмовою й майбутньою роботою, швидким кроком вийшли на вулицю. Тут дихнули з полегшенням. Сербін розщібнув комір кітеля й роззирнувся. Здавалося, в нього в очах пробігла іскорка спогадів, пов’язаних зі Львовом, з його вуличками. З містом, котре він колись любив, але котре зрадив. Та про це не хотілося думати.
Перед ними проїхав деренчливий трамвай, набитий людьми. Сербін рефлекторно опустив голову, прикриваючи обличчя від пасажирів козирком кашкета. Наконечний відкрив коробку з папіросами й запропонував йому. Той узяв. Чиркнув сірник. Офіцери закурили, випускаючи густі клуби диму.
— Це в тебе перше завдання? — поцікавився Сербін, смачно спльовуючи під ноги. — Що, справді вирішив стати героєм?
— Быть героєм — значит сражаться и против всесильной судьбы, — зітхнув якось приречено лейтенант.
— Це ти до чого? — не те щоб здивовано, але…
— Так, щось пригадалося… «Життя змінюється щохвилини, і я маю змінитися. І змінитися на краще».
— Де це ти такого нахапався?
— Це Розенцвейг, єврей, проповідував мир…
— Космополіт, значить. У нас в загоні… е-е… в банді… Був теж один такий. Філософ. Постійно нам розказував про світове братство, про загальнолюдську любов. Якось сотник наказав вибити
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карпатський капкан», після закриття браузера.