Микола Смоленчук - Смутна доба

для стрільби у стіні оборонної споруди, бронепоїзді і т. ін. ">[85]. Не для одної молитви, у такій твердині від орди татар вистоїш!

Назустріч батькові біг до воріт хлопчак, либонь, уже підліток, он який вигнав. Пора хлопцеві до науки, хоч домашнього учителя, та де його візьмеш у цій глушині?! Подумував віддати Богданка у братську школу до Києва, та про неї лише говорять. Пан староста радить до колегіуму на Львівщині, де починав у нього службу.

Хлопчак у полотняному, як і всі сільські діти, і підстрижений під казанок. Підняв над собою — ого, ледве зміг. Як камінчик!

— Чого б ти хотів, козаче? — дістав йому медяника, купленого в чигиринської перекупки.

— У морський похід. З Сагайдаком!..

— Ого! — засміявся.

Усі поміщалися на морському поході, втікачі валом валять на Низ, хоч запорожці уже повертаються у волость. Тільки й розмов про похід та про Сагайдачного, який мовби його очолить. Бути київському полковнику гетьманом з такою славою!

Богданчик народився ще на Львівщині, у старовинному містечку Жолкві, куди закинула доля Михайла Хмельницького.

Тримаючи хлопця за руку, пішли вниз садиби. Відповідав на синові питання, а думками ще був на аудієнції у пана старости. Ляхи ой як бояться козаків. На останньому сеймі навіть Януш Острозький кричав, що нереєстрові занадто на себе беруть. А як приєднаються до них селяни, то голову, яку підняло козацтво, треба буде відрубувати. Князь знав, що говорив. Селяни масово кидають своїх панів і втікають на Низ.

— Навіть суботівські підсусідки! — поглянув невдоволено на той бік яру.

Вчув кінський тупіт і повернув голову. На чигиринській дорозі появився вершник, підстароста розпізнав козака зі старостинської варти.

— Знову несе! — буркнув сердито, не випускаючи синової руки.

І підстароста подумав про Сагайдачного, йому Хмельницький шкоди не чинитиме, якщо той піде до порогів навіть всупереч волі короля.

Підстароста наказав Нечипору готуватися до походу.

Трохи історії

Історики розповідають так. Вони приїхали до Кракова, а наступного ранку лжецаревича відвідав Рангоні і мав з ним довгу розмову. Сказав, що король йому допоможе, якщо він прийме протегування [86] папи і з'єднається з римсько-католицькою церквою.

Що було робити самозванцеві? Якщо відмовиться, допомоги чекати нічого, можуть навіть видати Годунову. І руки Марини тоді не бачити!

Він погодився. Нунцій Рангоні висвячує його в лоно католицької церкви і визнає царевичем. Королівський секретар Чиллі розповідає, що царевич приїздить до Рангоні і в його домашній церкві в присутності багатьох (в тому числі і Чиллі) обіцяв єдність з римською церквою.

За іншою легендою, самозванець, боячись помсти московських людей, переодягався в жебрацький одяг, прикривав лице і в такий спосіб пробирався в єзуїтський дім, щоб прийняти католицьку віру.

Рангоні влаштовує Лжедмитрію зустріч з королем, на аудієнції вів він себе недостойно, цілував королівську руку.

Сигизмунд зважав на опір православних вельмож, особливо Острозького. Боявся він також розгнівати свого великого сусіда — московську державу, вона, якщо король порушить перемир'я, могла піти на союз зі Швецією.

Самозванець розповів про себе, потім король виставив його за двері, порадився з Рангоні і сказав:

— Ми тебе визнаємо князем Дмитрієм, ми повірили тому, що ти розповів, і призначаємо тобі утримання сорок тисяч злотих на рік. З цього часу знаходишся ти під нашим заступництвом і можеш вільно поводитися з нашими підданими, якщо матимеш таку потребу...

Нунцій вручив лист Лжедмитрію від папи, той теж благословляв самозванця та призначив єзуїта Савицького, котрий мав вивчити його догматів [87]