Марія Хіміч - Байстрючка

— Не бійся, я повернуся, — сказав Ксеньці. — Хіба я хоч раз не виконував те, що обіцяв?

— Ти ще жодного разу мене не підвів. Проте… обіцяв ти мені лише раз, — усміхнулася Ксенька.

— Іди спати, — попросив її. — Будь ласка, просто зараз іди й лягай у ліжко.

— А двері? — запитала Ксенька.

— Не переживай, тебе ніхто не насмілиться торкнутися, тепер ти під моєю опікою, — продовжував її гіпнотизувати.

Сестра втішилася й повернулася в кімнату. Я міцно причинив двері за собою, щоб їх не розхлябав протяг, і прислухався. У квартирі було тихо.

— Я повернуся, — для чогось повторив.

Долю інших бачила досить чітко, могла прорахувати багато життєвих ситуацій. А те, що коїться із Ксенькою, не влазило в жодні ворота. Ну не могла вгледіти, що з нею сталося, хоч плач! І запитати її прямо — язик не повертався, хоч силоміць його крути, ніби ключ у замку.

А тут ще той Павло. «Павел» — так цей чоловік любив представлятися незнайомим симпатичним дамам, мовби від того зросійщення його ім’я вивищиться на недосяжну сонцесяйну висоту, а його персона отримає безкоштовний «Мерседес-Бенц» із золотим знаком на капоті та пільгову фазенду на кримському узбережжі.

Павло працював зварювальником і частенько забігав до газконтори. Я йому одразу сподобалася, він узагалі нерівно дихав до кожної гарячої жіночки, яка могла стати жертвою-дружиною для нього, а також доброю мачухою для його сина. З дружиною молодцюватого зварювальника стався нещасний випадок — її на смерть збив КамАЗ, у цій аварії постраждала й теща Павла. Ця трагедія трапилася пізно ввечері на магістральній вулиці Задрипинська, якою постійно мчали машини. Водій просто не помітив двох жінок, котрі переходили дорогу, тому що вона зовсім не освітлювалася. Очухавшись від втрати, Павло був у пошуках нової королеви й прикрої старушенції на додачу до неї.

Відколи зварювальнику виповнилося сорок п’ять років, він зовсім утратив гальма. Вочевидь, його вражала перспектива зістаритися на самоті. Чомусь саме в мені він убачав свою останню надію на гармонійне подружнє життя.

Те, що в мене не було настрою для спілкування, лише збуджувало в Павлові палкі почуття. Щодня він приносив до контори букет то свіжих, то штучних (якщо сусіди забороняли глумитися над своїми клумбами) квітів. А також цукерки й коньяк, сподіваючись якось мене підпоїти й укоськати, хоча сам не вживав спиртного.

Переживання за Ксеньку настільки виснажили мене, що вирішила відволіктися й подарувати Павлу кілька хвилин приємного спілкування.

Хо-хо, цей чоловік був із тих, хто так вхопиться за жіночий палець, що й одразу обручку на нього одягне. Я не зоглянулася, як він мене відвів додому й познайомив зі своїм синочком Валериком.

Валерик виявився двометровим бугаєм вагою за сто кілограмів з очевидними вадами в розумовому розвитку. Він згріб мене в обійми, назвав мамою й запевнив, що завжди слухатиметься та приноситиме зі школи лише п’ятірки. Це при тому, що Валерик мав ось-ось одинадцятий клас закінчити. Радісний татусь квітнув, немов свіжі та штучні квіти, разом узяті.

Поведінка хлопака довела мене до сліз — ці бідолашні діти мене завжди розчулювали. Павло скористався моментом і рішуче бухнув по розжареному ковадлу молотом — запропонував розписатися. На цих словах він став на коліна й компанію йому склав Валерик.

Мої губи самі розтягнулися, промовляючи слово: «Згодна». Павло підскочив коником і взявся розповідати, як добре заживемо всі разом, як гарно переплануємо його будинок для кращої зручності, які ще надзвичайні перспективи нас чекають.

Слухала кавалера й притлумлювала в собі дар провидиці, не бажаючи бачити його витверезні візії. Опудало мого колібрі стрепехнуло крильцями, мені цього було досить.

Уся кімната була завішана картинами. Увесь тиждень, вільний від навчання, присвятила малюванню й використала майже всі свої запаси художніх «помічників». На щастя, мама пообіцяла, що купить усе, що треба, — список додавався.

Варварка подарувала мені свій халат — усе одно він не відіправся, і тепер я, ніби плюшкін, ходила лише в ньому. Узагалі, я нагадувала божевільного вченого — із нечесаними патлами, заляпана фарбою й зі скаженим блиском в очах. Я й гуляти не ходила — прокидалася й одразу бралася до пензлів. Сестра відтепер ночувала у своїй майстерні, бо наша спальня перетворилася на хаос, який вона називала ще й смердючим.

Мені майже ніхто не заважав. Сестра шила в майстерні, а ввечері до неї забігали на годинку чоловіки, які потребували білизни та спілкування з файною дівчиною. Серед них — новий фаворит Варварки, високий кучерявий парубок на ім’я Максим. Це був унікальний випадок, коли хлопець їй подобався, тому що зазвичай вона знаходила в особинах чоловічої статі стільки недоліків, що про побачення з ними й мови не було. Варварка познайомила мене з Максимом, ніби показала кавалеру незвичайну домашню тваринку чи рідкісну колекцію раритетних марок.