Тамара Крюкова - Повторення пройденого

чемпіонський титул. Сьогодні його майбутнє — це п'єдестал пошани, медаль на грудях і гімн, який звучить на його честь, а завтра — гіпс, лікарняне ліжко та інвалідність.

Антона аж циганський піт пройняв. Яка мізерна відстань іноді відділяє щастя від біди.

— Послухай, ти їдеш до Катеринбурга? — спитав Антон у Толика по-простому, без колишньої зухвалості.

— Ні, до Свердловська.

— От я й кажу, до Катеринбурга, — задумливо промовив Антон.

До Насті тільки тепер дійшло, що він має на увазі.

— Це ті самі змагання? — спитала вона.

Антон кивнув, а Юра, не помітивши пригніченості нових друзів, спитав:

— Що це за Катеринбург такий?

— Те саме, що й Свердловськ, — сказав Антон, а Настя звернулася до Толика:

— А тобі обов'язково туди їхати?

— Аякже! Це перші по-справжньому серйозні змагання. Я до них рік готувався.

Настя розуміла, що Толика не зупинити, але всупереч здоровому глузду все ж таки спробувала його відрадити.

— А раптом там трапиться щось жахливе?

— Найжахливіше, якщо я прийду не першим, — посміхнувся Толик. — Але побачиш, я повернуся з медаллю. Хочеш, я присвячу її тобі?

— Ой, дівчатка! Тримайте, бо впаду! Наш чемпіон на новеньку запав! — вигукнула Мила.

Настя подивилася Толику в очі і похитала головою.

— Ні, я не хочу, щоб ти щось мені присвячував.

— Ти що, через дівчат? Не звертай на них уваги. Хай базікають, — відмахнувся Толик.

— Нічого ти не розумієш, — сказала Настя.

Вона ладна була заплакати від безвиході і від власного безсилля. Це було жахливо — знати про майбутню трагедію і не зуміти їй запобігти. Щоб приховати свою розгубленість і збентеження, Настя дістала з кишені пакетик жуйки:

— Хто хоче?

Діти аж обімліли від такої щедрості. Жуйка була не засобом від карієсу, а предметом розкоші і жадання кожного хлопчика і дівчинки. Жувальну гумку привозили з-за кордону як сувенір. Її ніде не продавали, і від цього вона була ще спокусливішою.

Діти розхапали жуйку, і почалася чесна дільба. Настя з Антоном здивовано дивилися, як пластинки ділять на частини, щоб усім дісталося по шматочку. Ніхто не намагався урвати більше.

— Це тобі мама з Франції привезла? — спитала Мила.

— Ні. Я в сусідній крамниці купила, — чесно відповіла Настя.

— Де? Поряд зі школою? — сторопів Митько.

— Еге ж, — кивнула Настя.

Ця новина була подібна до вибуху бомби і справила майже таке саме враження.

— Гайда по жуйку! Поки перерва не закінчилася! — гукнув Юра.

Усі, як за командою, зірвалися з місця і помчали на перший поверх.

— Чого це вони? — не зрозуміла Настя, підхоплена загальним потоком.

— Як чого? По жуйку побігли, — на бігу пояснив Толик.

Настя й Антон здивовано перезирнулися. Вони не зрозуміли, чому через жуйку треба зриватися з уроків. Минуле ховало в собі багато загадок. Проте це була найслушніша нагода вислизнути на вулицю.

Побачивши, що шостий «А» кудись дружно понісся, учні інших класів жваво зацікавилися цим феноменом.

— Ей, ви куди? — спитав якийсь хлопчисько.

— У нашій крамниці жуйку дають.

— У натурі?! Пацани, жуйку дають!

У стрімкий потік прудконогої ватаги вливалися все нові охочі купити жадану жуйку. Зараз навіть взвод чергових не зміг би зупинити цю орду, що тупотіла назустріч своєму щастю. Зупинити стихійне лихо годі було й думати. Крім того, чергові біля входу були теж люди, і ніщо людське їм було не чуже… Повагавшись лише якусь мить, вони прилучилися до решти.

Вибігши зі школи разом з іншими, Антон і Настя непомітно відстали і звернули за ріг школи. Після страшного галасу на задньому дворі було так тихо, що чувся шепіт листка, який падав з дерева. Тут було безлюдно. Молоденький клен помаранчевим смолоскипом палахкотів біля огорожі. Діти підійшли до люка. Чавунна кришка була як і раніше зсунута.

Антон і Настя, не змовляючись, зупинилися. Кожен думав про Толика, якому так і не судилося стати спортсменом.

Антону згадалося, як він хотів переписати історію Толь Івановича, щоб у неї був гарний кінець. Невже це й справді можливо? В усякому разі, варто було спробувати. Він мусить не пустити Толь Івановича на злощасні змагання. Але це означало залишитися тут самому. Настя неоднозначно дала зрозуміти, що в минулому вона затримуватися не збирається. Зважитися на такий вчинок було страшно, але, з другого боку, він ніколи не пробачить собі, що міг змінити долю Толь Івановича і навіть не спробував цього зробити.

Настя перша порушила