Камі Гарсія - Чарівні створіння

то помітив маленьку ляльку, схожу на в’язану мавпочку. У руках (чи лапках) вона тримала крихітний мішечок із сіллю і блакитним каменем — одним з Амминих талісманів. Ним вона відганяла злих духів, невдачі і навіть нежить. Такий самий мішечок вона почепила над батьковим кабінетом, коли той почав працювати в неділю замість ходити до церкви. Чесно кажучи, батько навряд чи уважно слухав проповіді, але Амма казала, що Бог усе одно бачить, хто ходить на службу. За кілька місяців батько замовив Аммі по інтернету фігурку кухонної відьми і повісив її над плитою. Розлючена Амма тиждень подавала йому холодну вівсянку і переварену каву.

Зазвичай я не зважав на підкинуті Аммою талісмани, але цього разу справа стосувалася медальйона. А Амма старанно щось про нього замовчувала.

Те, що я побачив у будинку Сестер, можна було описати одним словом — хаос. Двері відчинила тітка Мерсі досі в бігуді.

— Ітане, нарешті ти приїхав! У нас над-звичайна ситуація, — вона відокремила «над», ніби це було інше слово. Я не розумів половини з того, що говорили мої двоюрідні бабусі — у них був жахливий акцент і ще гірша грамотність. Але для Гатліна це було недивно — тут за говіркою людини визначали її вік.

— Що саме?

— З Гарлоном Джеймсом біда, я й не знаю, чи він це переживе, — вона промовила останнє слово так, ніби у цю хвилину її слухав сам Бог, і вона боялася підказати Йому інший варіант розвитку подій. Гарлон Джеймс був йоркширським тер’єром тітки Пруденс, якого вона назвала на честь свого останнього чоловіка.

— Що сталося?

— От послухай, — відповіла тітка Пруденс, з’явившись нізвідки з аптечкою в руках. — Грейс хотіла прибити бідолашного Гарлона Джеймса, тож він ледь-ледь дибає.

— Нікого я не хотіла прибити! — заверещала з кухні тітка Грейс. — То був нещасний випадок! Не розповідай казок, Пруденс Джейн.

— Ітане, викликай Діна Вілкса і скажи йому, що у нас надзвичайна ситуація, — розпорядилася тітка Пруденс, дістаючи з аптечки нашатир і два великі пластирі.

— Він помирає!

Гарлон Джеймс лежав на підлозі з доволі нещасним, але зовсім не приреченим виглядом. Він підігнув одну чорну лапку і волочив її за собою, коли намагався підвестися.

— Грейс, Бог мені свідок, якщо Гарлон Джеймс помре…

— Та не помре він, тітко Пруденс. Думаю, він зламав лапу. А що сталося?

— Грейс хотіла його до смерті забити мітлою!

— Неправда. Я казала тобі, що була без окулярів і вирішила, що у нас на кухні гасає великий корабельний щур.

— А ти знаєш, які ті щури? Ти ж і на кораблі не була ніколи!

Тож несамовиті Сестри разом із Гарлоном Джеймсом, який, можливо, був уже й не проти піти на той світ, сіли у «кадилак» 1964 року, і я повіз їх до Діна Вілкса. Взагалі Вілкс завідував гастрономом, але з усіх мешканців Гатліна був ще й найкращим ветеринаром. На щастя, Гарлон Джеймс просто зламав лапу, тож Дін Вілкс узявся до роботи.

* * *

Коли ми повернулись, я вже не був такий упевнений у тому, що Сестри зможуть мені щось розповісти. На в’їзді я побачив авто Тельми — доглядачки Сестер, яку тато найняв після того, як тітка Грейс мало не спалила будинок, пішовши до церкви і забувши у духовці пиріг з лимонним безе.

— Де були, дівчата? — гукнула з кухні Тельма.

Бабусі бігли одна поперед одної, аби якнайшвидше розповісти Тельмі про їхні притичини. Я плюхнувся на один з різношерстих кухонних стільців біля тітки Грейс, принишклої через те, що з неї знов зробили винуватицю. Потім дістав з кишені медальйон і, тримаючи ланцюжок у хустинці, кілька разів прокрутив його на пальці.

— Красунчику, що це в тебе там? — запитала Тельма, закладаючи за нижню губу тютюн із бляшанки на вікні. Так, дивна звичка і ще дивніше видовище, особливо зважаючи на те, якою вишуканою білявкою була Тельма. Зовні вона була дуже схожа на Доллі Партон.[7]

— Медальйон з плантації Рейвенвуд.

— Рейвенвуд? Чого тебе там носило?

— Там живе моя подруга.

— Ліна Дюкейн? — запитала тітка Мерсі. Звісно, вона знала. Все місто знало — це ж Гатлін.

— Так, мем. Ми в одному класі навчаємося, — ці слова привернули їхню увагу. — Ми знайшли цей медальйон у саду за їхнім великим будинком. Не знаємо, чий він, але на вигляд йому чимало років.

— Це не рейвенвудівське. Це з Ґрінбраєру, — впевнено заявила тітка Мерсі.

Не знімаючи хустинки, я показав їй знахідку.

— Тут напис.

— Я такого не бачу; Грейс, може, ти? — запитала вона, передаючи медальйон сестрі.

— Нічого не видно, — відповіла тітка Грейс, щосили мружачи очі.

— Тут ініціали двох людей, — сказав я, показуючи різьблення на металі. — ІКВ і ЖКД. А як перевернеш — там дата, 11 лютого 1865 року.

— Знайома дата, — зауважила тітка Пруденс. — Мерсі, що тоді сталося?

— Грейс, а чи не тоді ти вийшла заміж?

— 1865 рік, а не 1965, — поправила її тітка Грейс. Зі слухом у них були ті ж проблеми, що і з зором. 11 лютого 1865 року…

— Того року федерати вщерть спалили Гатлін, — сказала тітка Грейс. — Наш прадідусь усе втратив у тому вогні. Дівчата, ви що, не пам’ятаєте? Армія генерала Шермана знищила тоді весь Південь, і Гатлін у тому числі. Це назвали Великим вогнем. Пожежа зачепила усіх, окрім Рейвенвуда. Мій дідусь казав, що Авраам Рейвенвуд, певно, підписав у ту ніч угоду з нечистим.

— Ти про що?

— Ну, а як би ще вціліло його майно? Федерати спалили усі плантації вздовж річки, а повз Рейвенвуд пройшли так, ніби його не існувало.

— Дідусь казав, тієї ночі ще ось таке трапилося, — провадила тітка Пруденс, підгодовуючи Гарлона Джеймса шматочком бекону. — У Авраама був брат, жив з ним разом у будинку. То він тієї ночі зник — і всьо. Ніхто його більше не бачив.

— А що тут дивного? Може, його солдати вбили, а може, згорів… — втрутивсь я.

Тітка Грейс звела брову:

— А може, трапилося щось інше. Тіла-бо не знайшли.

Я зрозумів, що про дивацтва Рейвенвудів патякали віками ще задовго до Мейкона. Цікаво, що іще повідають мені сестри.

— А Мейкон Рейвенвуд? Що ви знаєте про нього?

— Не пощастило хлопчині. Незаконний син.

У Гатліні байстрюк прирівнювався до комуніста чи атеїста.

— Його батько Сайлас познайомився з його матір’ю після того, як від нього пішла перша дружина. Гарненька вона була, з Нового Орлеана, здається. Ну, то неважливо. Так от, незабаром у них народилися Мейкон із братом, але Сайлас так і не одружився, і вона