Дмитро Іванович Донцов - Рік 1918, Київ

ходили — один по одному — до почекальні гетьмана! На думку Низкоклона я повинен "реабілітуватися перед суспільністю" і порадити гетьманові змінити кабінет. Відповів я йому, що всі ці теревені — є лицемірство. Що перед жадним "суспільством" (ес-ерів і ес-деків) не маю з чого реабілітуватися. Що ця "суспільність" має реабілітуватися перед Україною і перед нащадками[34].

9 жовтня.

Увечері був у Вольських. Є це родина зукраїнізованих поляків, католицька. Застав там д-ра С. Федака зі Львова, який лежав там хворий, ґр. Тишкевича і ще якогось пана. Мова була, розуміється, про політику. Дуже нападали на Дорошенка і на Національний Союз, який Вольська назвала товариством взаємної адорації. Коли вертав додому, на Жидівському базарі стріляли. Знов блимало з небі, збиралася буря.

10 жовтня.

Приходив ґр. Тишкевич. Видко боїться, що в подіях, які йдуть, поляки лишаться за бортом. Маю вражіння, що за його акцією стоїть Ванькович, який перебуває тут делегований з Варшави. Бояться вони теж акції Коваленка, який для них є… соціялістом!

На Терещенківській говорив з Лукасевичем про його можливий контакт з усіми, воюючими і невоюючими державами та про майбутню працю і політику нашу в Швайцарії. Козій оповідав про інтриґи проти мене в Берліні. Джерело його інформацій, очевидно Еккарт. Оповідають, що я маю бути в зносинах з антантськими кругами та що німецькі військові кола в Києві тішилися б, якби я десь зник. Походить це все, як я припускаю, від Скорописа. Цей здогад висловив Козієві і проф. С-ий. Одного разу він був у сотника Любберса, від якого щойно виходив Скоропис. І Любберс почав говорити про моє "антантофільство". На С-го це зробило вражіння продовження розмови, що її провадив перед хвилиною сотник з Скорописом.

11 жовтня.

Вулиці повні, особливо Хрищатик, масою переважно молодих людей — росіян, у військовому віці. Все це, не зважаючи на грізну ситуацію, метушиться, спекулює, інтригує і здається зовсім не думає про завтрішній день. Вступив до Коваленка. Він казав, що мобілізація Кочубеїв іде по цілім фронті. Підготовляють з'їзд, проти Коваленка шалена аґітація. Показав мені промову, яку мав виголосити сьогодні до гетьмана. Підкреслює в ній, що провінціяльна адміністрація викликає ненависть до режиму. Реквізиції озлоблюють населення. На Україні будують Росію. Порадив я покласти перед гетьманом натиск на три точки: приступити якнайскорше до орґанізації армії (козацтва), перевести негайно обіцяну земельну реформу, переформувати кабінет[35].

12 жовтня.

Скликав я в бюрі пресову нараду. Прийшли представники пятьох українських ґазет. Просив розпочати кампанію проти російської орґанізації "земельних собственників".

Коваленко був у гетьмана. Той мав нібито обіцяти національно-український кабінет без русофілів. Але нині в часописах суперечна заява Лизогуба. Наша партія хоче поставити ультимативні жадання. Шемет проти вступу до Національного Союзу. На те, що коли б скомпромітувалася політика Союзу, щоб не скомпромітувалося ціле громадянство. Ес-ери в Союзі знов горлають, що Україну вратує від загибелі тільки соціялізація.

Увечері нарада Ґен. Ради Хліборобської партії. Апробовано моє становище супроти акції Коваленка. Ухвалили скликати партійну конференцію. Були присутні Міхновський, С. Шемет, Ющишин, Ганько і я. Маємо добиватися авдієнції у гетьмана і німців. Обговорили які треба підприняти кроки, щоб запобігти інтригам російських кругів. Здається, вони плянують державний замах 7 листопада.

15 жовтня.

Досі не можу призвичаїтися до наших політиків. Безнастанно впадають то в захоплення, то в пароксизм розпачі. Повні штучного, якогось театрального патосу.

Вчора ми були в Тілля. Наші домагання — розпуск російських військових формацій, замкнення російських ґазет, таких як "Наша Родіна", висилка з України російських аґітаторів з ґр. Бобринським на чолі, що зїхалися сюди з відома або й благословенства німців, крім того зазначили ми наше вороже ставлення до кабінету Лизогуба. Відповідь заступника Мумма, дуже чемна і куртуазійна. Принципіяльно — годиться на все. В суті речі — з нічим не згоджується. Аґрарну реформу, мовляв, доведеться викінчувати роками (оподатковання лятифундій), кабінету зміняти, мабуть, гетьман не буде, хібащо дістануть українські національні партії кілька тек. Через це, мабуть, не вдалася і місія Д. Багалія[36].

Говорив Тілль вже без маски, як "власть імущий". Для нас ясно, що як лишиться Лизогуб, то не буде України. Бо видко, в який бік "самоозначиться" Лизогуб з товаришами по виводі німецького війська з України. Коли на розмови Тілля про можливе переформування міністерства, я згадав йому про заперечення цього переформовання в офіційнім інтервю з Лизогубом, про що було у вчорашніх ґазетах, — Тілль нічого не відповів. Сидів, як в рот води набрав. Про аґітаторів московських заявив, що їх трудно розріжняти — справжніх від мнимих.

Отже схема ясна: кабінет Лизогуба тепер спирається на німцях; коли вони підуть геть — він зіпреться на російських добровольцях. Україна незалежна — ні одним, ні другим не потрібна. Зі слів Тілля виходило, що німці дуже хотіли б "поновлення мандату", даного німецьким військам першим кабінетом ес-ера Голубовича, а потім гетьманом — лишитися на Україні. Натякнув, що таке поновлення повинно вийти від авторитетного українського тіла. Ми відповіли, що таке поновлення зробити є компетентний тільки уряд української держави. Національні партії українські, які не є в уряді, очевидно цього зробити не можуть. Дальше ми застереглися проти толеровання плянів всяких "ку-д'ета" (державних замахів), на конґресі російських "собственників", на 1 листопаду. Знаємо тепер, хто що думає. Перед нами лишається тепер одна дорога — опозиція.

Ніхто б не сказав, судячи з вигляду столиці, що її чекає завтра. Коли вертав сьогодні о 2-ій додому, була чудова осіння ніч — вогка і тепла. Ліхтарні вже згашені. Мягкий туман вкривав вулиці і дерева.

Недавно гетьманський адютант Кочубей сказав мені: ''Замінити Дорошенка на Палтова, і кабінет для "єдиної і неділимої" — готовий". Вчора в Клюбі оповідав мені Коновалець про останні чутки, про можливий переворот. Були ми від партії у Фюрстенберґа. Приняв наш меморандум про приготовання росиян до перевороту. Обіцяв переслати до Відня. Розпитувався про партію. Удавав, що не знає, що російські відділи розташовані в Києві і коло нього.

Дорошенко знов пропонує мені їхати з ним до Берліну. Многі собі цеї подорожі не жичуть. На першім місці Палтов. Сьогодні в "Послєдніх Новостях" замітка про подоріж Дорошенка. Їхати не маю охоти: 26-го — конференція партії, 1-го — зїзд Кочубеїв, а може і ще щось гірше.

В Міністерстві заграничних справ стрів Александровську (Оксану Лотоцьку). Сидів у неї в кімнаті, чекаючи Дорошенка. Від неї і від Суровцевої почув багато новин — справжніх і фантастичних. В цій установі на Терещенківській всі все знають. Підтвердили, що Багалій відмовився — на