Джеймс Віллард Шульц - Ловець орлів

Я кинувся вперед, брат ні на крок не відставав од мене. Невдовзі ми опинилися в перших рядах наших воїнів і рушили на ютів. Військовий вождь Оговаса кричав:

— Уперед! Розсиптесь широкою лавою!

VIII.Дві стріли влучили в ціль

Я тільки раз бачив, як люди воюють і вбивають одне одного. Огидне видовище! Це сталося тоді, коли тева взяли мене в полон. Тепер я сам був учасником битви, але не меншу відчував огиду, хоча й хвилювався, як ніколи.

Ми почали стріляти у ворогів, що були від нас кроків за п’ятдесят, кількох убили, але решта й далі сунули на нас. Я зрозумів, що не встигну перезарядити рушницю раніше, ніж вони підступлять упритул, і зможу скористатися нею тільки як кийком. Цієї миті зойкнув брат і випустив лук та стріли. Я помітив, що в нього перебито ліву руку.

— Біжи! Біжи назад! — закричав я йому.

Кинувши свою рушницю на землю, я взяв братів лук і зняв сагайдак, що висів у нього на спині. Відтоді я більше не відчував відрази до битви. Я закипів од гніву на ютів, жадав тільки помсти за кривду, заподіяну братові. Я вистрілив, моя стріла впилася ворогові в груди, і він упав ниць на траву. Поранені юти повертали назад до лісу, ховалися за деревами, та інші ще наступали. Їх вів вождь — високий стрункий воїн, який усе вимахував іспанським списом, затуливши груди великим щитом, прикрашеним орлиним пір’ям. Кілька стріл влучило у щит. Я прицілився вище щита, з усієї сили натягнув тятиву і вистрілив. Стріла глибоко впилася йому в шию. Він випустив списа й щита і обома руками ухопився за стрілу, силкуючись її витягти. Потім він став навколішки, хитнувся і впав на бік. Оговаса і Насітіма голосно загукали і повели нас в атаку.

Втративши вождя, юти розгубилися. Побачивши, що ми й далі наступаємо, вони повернулися й помчали до лісу. Вороги були добрі бігуни. Ми їх переслідували, але догнати не могли.

Нарешті військовий вождь зупинив нас. Знесилені воїни попадали в траву. Я озирнувся і побачив біля себе Самотнього Шпиля. Здоровою рукою він стискав рушницю, а з лівої руки капала кров.

— Насітімо! Йди сюди! — вигукнув я. — Поглянь, його поранено, руку перебито, і все-таки він ніс за мною мою рушницю!

У цю хвилину брат хитнувся, непритомніючи. Я підхопив його і обережно поклав на землю.

Насітіма, Кутова, Оговаса та інші воїни підбігли до нас. Військовий вождь став навколішки, оглянув братову руку й сказав Насітімі:

— Самайо Охкі, твої сини — хоробрі воїни!

— Хоробрі, дуже хоробрі! — підхопили інші воїни.

— Я дякую богам, що привели їх до мене в дім, — відповів Насітіма.

Разом із Кутовою вони заходилися вправляти зламану кістку, поки брат лежав непритомний і не відчував болю. Та не встигли вони перебинтувати рану, як Самотній Шпиль очуняв і сів. Він мужньо витерпів страшний біль, навіть не зойкнувши.

Наші воїни жваво обговорювали хід бою. Хтось із них сказав:

— Якби ми не вбили їхнього вождя зі списом, багатьох своїх не долічилися б.

— Авжеж! їх було значно більше, ніж нас, і билися вони хоробро, поки вождь їх вів. Мабуть, вони всіх нас знищили б!

— Чи не знаєте, хто його вбив? — запитав Оговаса.

— Може, я? — сказав один воїн. — Я тричі в нього вистрілив.

— Я бачив, що він упав після мого пострілу! — озвався другий.

— Ми довідаємось, хто його вбив, коли повернемося на просіку, — втрутився третій.

Я хотів було закричати, що я його вбив, але вчасно похопився. Адже багато воїнів стріляли в нього і, може, не моя стріла принесла йому смерть.

Потоша і ще один воїн полічили своїх воїнів — п’ятьох не вистачало.

— Де Тетя? — запитав Потоша. — Хто його бачив?

— Його вбито. Я бачив, як він упав, коли вороги вперше вистрілили, — озвався один із воїнів.

— Немає і нашого Касика Літа. Невже і його вбили? — вигукнув Потоша.

Ми дуже шанували старого касика, і звістка про його смерть глибоко усіх вразила. Раптом хтось із воїнів вигукнув:

— Ні, він живий! Я його бачив! Він захекався і присів на пеньку перепочити.

— А де Огота? Його тут нема. Він шостий!

Ніхто не міг відповісти. Ми запитливо поглядали один на одного. Нарешті хтось сказав:

— Я не бачив його відтоді, як зав’язався бій.

— І я не бачив! І я! — підтвердили інші.

Ми не долічилися ще одного воїна. Виходило, що в бою загинуло шестеро. Потім ми повернули назад, але рухалися поволі, бо за нами не встигав мій поранений брат. Незабаром ми побачили касика, що ледве дибав нам назустріч. Бідолаха захекався, старі ноги не слухалися його. Він спохмурнів, довідавшись, що нам не вдалося наздогнати ворога.

— Але все-таки ви билися славно, — похвалив він. — Я пишаюся вами, мої хоробрі тева.

За кілька кроків од просіки ми побачили на стежці двох убитих ютів, а на просіці лежало багато трупів. Ми уважно оглянули їх. Загинуло одинадцятеро ютів і п’ятеро тева. Оготи ми не знайшли.

— Може, його поранили, і він сховався в лісі, — висловив хтось здогад.

Ми обступили тіло вождя ютів, і Оговаса витяг стрілу, що вбила його. Стріла переходила з рук у руки, воїни мовчки оглядали її і передавали далі. Нарешті брат, подивившись на неї, вигукнув:

— Та це ж моя стріла!

— Невже? Твоя стріла? Виходить, ти убив вождя ютів? — здивувався Оговаса.

— Ні, стріла моя, але вождя вбив мій брат!

— Це правда, мій сину? — звернувся до мене Насітіма. — Це ти випустив цю стрілу?

— Так. Коли брата поранили, я взяв його зброю, — відповів я. — Бачиш, у мене за спиною висить його лук, а в сагайдаку ще зосталося кілька стріл.

Усі повернулися й дивилися на мене, а старий касик простяг мені списа і щита вбитого вождя ютів.

— Візьми, вони твої, — сказав він. — Бережи їх, як спогад про геройський вчинок, який ти здійснив сьогодні. Якби не ти, ми всі лежали б на цій просіці!

Воїни обступили мене і почали вигукувати моє ім’я; збентежений украй, я не міг вимовити й слова і тремтячими руками взяв списа і щита.

Нам залишилося оглянути ще одного мертвого юта. Насітіма схилився над ним і пильно подивився на стрілу, що стирчала в грудях. Потім він випрямився й вигукнув:

— Бачите цю стрілу? Ще одного воїна убив мій син!

Він витяг стрілу і показав її воїнам, що з’юрмилися довкола мене. Всі заглядали мені у вічі, ніби