Рудольф Дауманн - Діаманти Ківі-Ківі

У повісті сучасного прогресивного німецького письменника Рудольфа Дауманна «Діаманти Ківі-Ківі» зображено час, коли в Конго почалася розвідка нових алмазних родовищ. Алмазна лихоманка охопила весь басейн Конго. В непрохідні, бездонні болота Ківі-Ківі, населені зажерливими крокодилами, бегемотами, зміями, ринули білі, мулати, негри. Їх не зупиняли ні палюче сонце, ні хмари москітів, ні тисячі інших небезпек. Та незабаром господарем алмазних багатств стала бельгійська компанія Де Беерс, яка за допомогою всіляких махінацій прибирала до своїх рук усе нові і нові родовища.
Повість проливає яскраве світло на злочинну діяльність міжнародних компаній в Республіці Конго і в наші дні.
У книзі вміщено також оповідання «Маукі з Калахарі».
Обидва твори Р. Дауманна пройняті гарячою симпатією до поневолених африканських народів.

Переклад з німецької З. П. КУНДІРЕНКО.

Художнє оформлення та ілюстрації В. В. ВАСИЛЕНКА

Перекладено за виданням: Rudolf Daumann. Kiwi-Kiwi Diamanten. Mauki, der Buschmann. Збірник «Inkusi der Bambuti». Verlag Neues Leben, Berlin, 1960.

е було в 1926 році… В той час ніхто не розжився б у мене й крихти хліба, бо я сам нічогісінько не мав. Іноді мені перепадало кілька репаних перепічок, спечених у золі, якщо моєму бою Баантумічо, негрові з племені мічолунгі, щастило десь роздобути їх без грошей. Але я був радий і цьому. У той час я харчувався тільки кашею з маніока, хоча шлунок ніби перед смертю вимагав смаженого курчати, а в душі жила надія, що хтось з дрібних службовців Бельгійського Конго почастує мене свіцлерумом.

Ви знаєте, що таке свіцлерум? Це напій з рому, в який кладуть пальмовий цукор, густе консервоване молоко і великий шматок льоду, а потім усе старанно розмішують і збивають. О, заради нього я стерпів би всі неподобства американців. Свіцлерум підбадьорював білу людину і підтримував її навіть тоді, коли, здавалося, їй уже кінець.

Так, у тому 1926 році, я дійшов до цілковитого зубожіння. Обличчя моє спотворили багдадські гулі. Я не міг навіть заплатити чорному бою за те, що він прав мені шкарпетки і старі сорочки. Мій вірний Баантумічо служив мені безплатно. Він дбав про мене, мов рідний батько!»

Так звичайно починав свою довгу розповідь чесний фламандець Тіль Брюггенсен про відкриття родовища алмазів у болотах Ківі-Ківі поблизу ріки Кассаї — однієї з найбільших приток тисячолітнього Конго. Всі гадали, що Брюггенсен вже давно загинув у тропічному лісі, коли раптом він повернувся у Леопольдвіль з повними кишенями дорогоцінного каміння. Чутки про те, що він відкрив багате родовище, стали сигналом до великого походу по діаманти. Сотні людей подалися до боліт Ківі-Ківі, сподіваючись знайти там щастя.

Леопольдвіль — головне місто Бельгійського Конго — стоїть саме там, де Конго, широко розлившись, утворює озеро Стенлі — Стенлі-Пул. Це велике місто з населенням майже двісті тисяч чоловік, білі називають Леокін, або Лео, а негри й мулати, яких близько ста дев'яноста тисяч, — Кіншаша. Нижче Леопольдвіля води Конго, з гуркотом продираючись між горами, що оточують його русло, зриваються гримучими водоспадами і вирують на численних порогах. Вище від міста починається судноплавний шлях по Конго та його притоках. Звідси до Матаді, порту в гирлі Конго, і до плоскогір'я Луанди, де містяться великі мідні копальні, тягнеться найдовша в світі вузькоколійка. З Леопольдвіля можна доїхати цією залізницею прямо до Капштадта або, пересідаючи в деяких місцях з поїзда на пароплав, добратися до самого Каїра. Коли сивобородий король Бельгії Леопольд давав згоду назвати своїм ім'ям жалюгідну пристань у негритянському селищі Кіншаша, він навіть і гадки не мав, яке майбутнє її чекає.

Жителів у Леопольдвілі було в середньому двісті тисяч. Іноді їх зменшувалося майже до ста п'ятдесяти тисяч. Але під час великих наборів робочої сили чи багатолюдних базарів це своєрідне місто заповнювали близько трьохсот тисяч добродушних негрів і чванькуватих мулатів. Африканці голими руками могли б стерти на порох ті десять-дванадцять тисяч білих мешканців міста. Але тоді вони не зробили цього.

У той час білі ніде не відчували себе так упевнено і ніде не ставилися з більшою зневагою до темношкірих представників численних племен басейну Конго, як у Леопольдвілі.

Того 1926 року один запальний негр з племені баротзе збив з ніг п'яного білого плантатора за те, що той підняв нагай на його струнку дружину. Ця подія наробила багато галасу. Зрозуміло, наступного дня негра за всіма правилами повісили на Мойоплаці — центральному майдані Леокіна. Згідно з судовим вироком, негра покарали за «бунтарство, замах на урядового уповноваженого й зухвале порушення спокою в місті».

Дружина негра, молода жінка, ридала, дряпаючи собі обличчя гострими нігтями. Її негайно вигнали, посилаючись на те, що вона родом з Португальської Анголи. Чи повернулася жінка на батьківщину, невідомо. Найімовірніше, хтось зробив добрий бізнес, продавши її в будинок розваг у Леокіні або ж у Браззавілі — столиці Французького Конго, що знаходиться на протилежному боці Стенлі-Пулу. В 1926 році негрів уже не продавали за межі Африки, однак вони досить часто попадали в неволю у своїй країні.

Проте тут мова піде не про чорні перли з племен банту, а про те, що мало для компаній значно вищу ціну — про алмази. Це коштовне каміння — не що інше, як звичайнісіньке вугілля. Коли в когось знайдуться гроші, щоб купити алмаз, то можна перевірити. Для спроби досить підпалити дорогоцінний камінець. Тільки робити це треба не сірником, а полум'ям дугової лампи чи з допомогою великої лінзи. Алмаз вагою три-чотири карати[1] засичить і враз яскраво спалахне. Він згорить, не лишивши після себе й сліду, стане вуглецем і зіллється з повітрям. Згодом він, можливо, перетвориться в банан, солодкий батат чи в коріння маніока.

Коли цікаві співрозмовники запитували в Брюггенсена про маніок, він охоче розповідав:

«Хочете знати, як проник маніок у Центральну Африку? Батьківщина цього отруйного коріння — береги Амазонки. Там воно буває вагою до сотні фунтів. Коли білі почали примушувати негрів з джунглів працювати на себе, їм довелося подбати й про їжу для рабів. «Для цих чорних