Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Шлях Абая 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Шлях Абая" автора Мухтар Омарханович Ауезов. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 201
Перейти на сторінку:
відмовлятися:

— Ні, Базеке, я давно вже не співаю. Та й гріх псувати пісню моїм голосом, коли тут сидять такі співаки, як Муха і Альмагамбет!

— Нові співаки самі собою, їх теж послухаємо, але й ти заспівай,— наполягав Базарали.

Абай підтримав його:

— Кокпай, ми зустрінемо Базеке замість подарунків піснями! Не тільки ти — усі, хто сидить, усі заспівають для нього, а ти почни.

Почувши ці слова Абая, всі молоді співаки, пожвавішавши, перезирнулися і з усмішкою глянули на Айгерім: вони давно не чули її співу і скучили за ним.

Кокпай заспівав одну з пісень, яких співав колись славетний музика і співак, друг Абая Біржан:

Коли Кокпай Закінчив, Базарали захоплено вигукнув:

— Яка пісня! І яке було те літо, як щасливо воно починалося! — Зітхнувши, він з сумом додав: — Промайнуло — і зникло…

Минають роки, забираючи молодість… Але не тільки про це подумав Базарали. Пригадався йому менший брат, Оралбай,— прекрасний співак, занапащений переслідуваннями сильних ворогів. Гострим болем шпигнуло серце.

А домбра вже перейшла до Муха. Неначе бажаючи розвіяти сум Базарали, він затягнув високий, бадьорий заспів. Чистий, дзвінкий, напрочуд прозорий голос відразу провістив про велику майстерність митця. Заспів незабаром перейшов у мелодію, що вражала своєю суворою вишуканістю. Це була пісня Абая «Красуне, привіт тобі…»

Полум’я любові, що палало в цій пісні, пристрасне благання й докори, що її сповнювали, відвернули Базарали від його суму. Проспівавши три строфи, Муха змовк, але Базарали не дав йому покласти домбру.

— Співай, душа моя, співай! Співай усе до кінця!

Муха проспівав усе послання жигіта.

Потім домбру взяв Альмагамбет. Він теж заспівав пісню, складену Абаєм: «Ти — зіниця очей моїх…» Чуйні серцем, молоді друзі Абая наче вирішили вилікувати душевну рану Базарали — кожен обирав пісню, яка вела від цієї сірої бляклої осені до ласкавих днів травня, сонячної пори життя.

Нарешті Базарали обернувся до Айгерім, простягаючи їй домбру.

— Айкежан, доведеться тобі відповісти цим закоханим! Я розумію, що причина їхніх мук кохання не ти, а проте хтось же із вас, красунь… Заспівай же сама за усіх! — сказав він жартома і додав задушевно й ласкаво: — Заспівай, рідна, сонце моє, хіба можна зараз не послухати тебе!

Айгерім похитала головою.

— Я давно вже не співаю, Базеке…

— Тоді, значить, передо мною не Айгерім.., Я знаю тільки ту Айгерім, яка співає, іншої ніколи не бачив… Заспівай, дорога, втамуй мою спрагу! — знову попросив він з чарівливою теплотою.

І Айгерім заспівала «Лист Тетяни». Вона й тепер співала, як раніше,— з тим глибоким душевним хвилюванням, з тою ж ніжною тугою, що зворушує серце, як у ті далекі дні, які пригадав Базарали. І він сам, і всі в юрті слухали її, стримуючи подих, заполонені співом. На мовчазний знак Абая Айгерім доспівала довгу пісню всю до кінця.

І «Лист Тетяни», і всі пісні, що прозвучали цього вечора, Базарали не знав. Неначе змовившись, співаки виконували сьогодні тільки ті пісні Абая, які з’явилися за роки заслання Базарали. Кокнай пошепки пояснював йому походження кожної нової пісні.

Все це було для Базарали зовсім нове, і він прийняв його як несподіваний багатий дарунок, яким його зустріла батьківщина.

— Т-ту-у-у! — протяг він, захоплений і вкрай здивований.— Як усе змінилося без мене — і пісня, і вірш… Яка правда, яка глибочінь! Які мотиви! За душу беруть! Видно, і пісня, і слово розквітли на всю силу, Абай. Нехай буде благословенний твій пісенний хист!

Того ж вечора Магаш оповістив ще одну новину:

— Батьку, Дармен устиг уже багато написати про Єнлік і Кебека. Може, час його послухати?

Єрбол і Кокпай підтримали Магаша — обом кортіло довідатись, як виконав юний поет свою обіцянку.

Абай глянув на Дармена уважним поглядом:

— Дарма що не закінчив, добре, що ти почав. Може, спробуєш заспівати?

Дармен не став чекати, щоб його вмовляли. Він заграв на домбрі швидкий, нетерплячий вступ і запально заспівав свій вірш.

Юиаком-поетом можна було замилуватись. Його гарне обличчя, зі смаглявою матовою шкірою, з чепурними тонкими вусиками, зблідло від хвилювання. Великі чорні очі, білки яких трохи взялися кров’ю, сяяли живим блиском натхнення. Почувалася зібрана, сторожка сила, жагучий вогонь чистого серця, що кипить справедливим гнівом. Молодий, гарячий акин пойнятий благородним поривом. Він ніби готувався проголосити вирок юного племені старому закостенілому світові. Він чимось нагадував сокола, що ширяє над степом. Цей сокіл — із сміливого благородного гнізда, з гнізда Абая. Він кружляє над ціллю широкими колами, новий заступник знедолених, новий воїн справедливості народної.

Він почав свою поему з опису краси і достойностей дівчини Єнлік. Батько її — старий Икан. У горах Чин-гісу, хід горою Хан, вони жили мирним і чесним трудовим життям. Дівчина — радість і щастя батьків, опора сім’ї. До їхнього аулу часто навідувалися жигіти, що полювали в горах Чингісу. Вони розповідали про ворожнечу племен, про підступність ворогів, про відвагу воїнів, улюбленців народу. Називали жигітів, уславлених доблестю. І все частіше долинало до слуху Єнлік ім’я одного-єдиного, найдостойнішого. Всі, хто рятувався в аулі Икана від зимової негоди, говорять про нього. Це ім’я тривожило мрії Єнлік, самотньої, задумливої, часом гнало геть дівочий сон.

Одного зимового вечора, коли з похмурого неба сипав густий сніг, а по землі крутив поземок, з білої мли з’явився незнайомий вершник. Він був сам. На його руці сидів ловчий беркут, до сідла була приторочена вогняно-червона лисиця. Хоч жигіт прибув до чужого аулу невчасно, в буран і на ніч, він зайшов весело і просто, як близька людина. У тиху юрту він приніс привітний жарт, веселий сміх, захоплюючу розповідь про полювання. З мимовільною усмішкою задивилась Єнлік на жигіта.

І зненацька гість назвав своє ім’я: Кебек.

Кебек! Це він!.. Коли б вона не сиділа так близько до вогнища, всі помітили б, як зашарілося її обличчя…

— Серце стрепенулося, мов од невідомого дотику. На мить похоловши, воно несамовито забилося…— 3 цими словами Дармен замовк і, уповільнивши перебори струн, урвав свою розповідь: — Ось куди я дійшов, Абай-ага.

Базарали глянув на нього з докором:

— Ех, жигіте, дав би ти йому хоч ступити до неї!.. Збаламутив мене всього — й урвав!

Не приховав своєї досади і Магаш.

Абай довго дивився на Дармена, неначе пригадуючи всю його поему. Обличчя його виявляло щире схвалення. Але заговорив вій про інше:

— Подумай, Дармен, ось над чим. Нехай розповідь про дівчину, про гарячу пристрасть не буде головною в твоїй поемі. Окриль серце, клич думи вперед, вдалину… І друге: про минуле ти співаєш чи про сучасне — вислови те, що важким каменем душить груди народу. Пам’ятай,

1 ... 19 20 21 ... 201
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях Абая», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях Абая"