Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

він не буде таким самолюбцем, як Утнапіштім, він принесе траву вічної молодості в своє рідне місто і роздасть її всім людям. На жаль, під час купання змій вихопив у нього траву і зжер її. Обманутий у своїх благородних намірах, Гільгамеш повернувся в Урук з порожніми руками і відтоді почав роздумувати над таємницею життя і смерті.

Народна поема викликала подив не тільки своєю поетичною чарівністю, але й глибиною висловлених там думок. Крізь картини бурхливого життя Гільгамеша проглядають найпотаємніші думи, мрії і прагнення давніх людських поколінь, їхні тривоги і бажання перемогти сили природи, їхні тяжкі кроки на шляху од варварства до цивілізації. Нещадний володар Урука, який дав своїм підданцям немало поважних приводів скаржитися на нього, під впливом життєвого досвіду стає благородним героєм, у котрого на думці передусім добробут і щастя свого народу.

Поему написано вавілонською мовою, але її шумерське походження не підлягало ніякому сумніву. Адже ім’я Гільгамеша неодноразово зустрічається в стародавніх шумерських написах. Знайдено також зображення Гільгамеша на циліндричних печатках довавілонського періоду, які свідчать про те, що епічний герой був дуже популярний у Шумері. Потім епічну поему переклали на свої мови наступники шумерів — вавілоняни й ассіріяни.

Утнапіштім розповідав Гільгамешу, як він став безсмертним. Коли Утнапіштім жив у місті Шурупак над Євфратом, уві сні явився йому бог Еа й попередив, що має намір покарати людей за їхні гріхи потопом. Тільки Утнапіштіма та його родину бог постановив уберегти від загибелі. Велів йому збудувати великий ковчег і перебратися туди з усією своєю родиною, добром і худобою. Незабаром небо заступила величезна чорна хмара й землю огорнула непроглядна темрява. Шість днів лив страшний дощ, і вода затопила всю землю. На сьомий день ковчег зупинився біля вершини гори Нашир.

Розпочавши 1872 року перекладати епос, Джордж Сміт пересвідчився, що в розповіді Утнапіштіма є великі прогалини — бракувало цілого ряду клинописних табличок. Але й те, що він прочитав на складених уламках, перевернуло погляди пуританських святенників вікторіанської Англії, для яких Старий завіт був непохибним джерелом усіх людських знань. Адже виявилося, що історія Ноя — це народне сказання, запозичене стародавніми євреями у шумерів.

На сторінках британських газет почалася бурхлива полеміка. Послідовники Старого завіту не здавалися.

Вони твердили, що, не знаючи останньої, найважливішої частини розповіді Утнапіштіма, не можна говорити про її зв’язок з історією Ноя. Те, що Сміт прочитав, свідчило, на їхню думку, скоріше про випадковий збіг деяких деталей. Остаточно з’ясувати питання можна було б, якби пощастило знайти решту клинописних табличок, а це здавалося справою абсолютно неймовірною.

Газета «Дейлі телеграф», бажаючи викликати сенсацію і цим створити собі рекламу, пообіцяла тисячу фунтів нагороди тому, хто знайшов би таблички, яких не вистачало. Власники газети, напевне, вважали в душі, що не знайдеться людини, яка на свої кошти вирушила б у таку далеку подорож, щоб у величезних купах руїн шукати кілька непоказних глиняних черепків. Це була така ж безнадійна справа, як, скажімо, шукати голку в копиці сіна.

І тим більше здивувалися вони, коли за це взявся сам Сміт. Що ж примусило цього скромного, захопленого наукою працівника підняти рукавичку й кинути своє добре ім’я на торговище сенсації? Адже важко було запідозрити, що його спокусила нагорода або що в нього заграла якась прихована доти жилка шукача пригод.

В глибині цього нібито легковажного вчинку таївся тверезий розрахунок фахівця-ассіріолога. Сміт наочно впевнився, що клинописні таблички згребено в ящики по-варварському недбало. Лейярд і Рассам, шукаючи тільки ефектних пам’яток старовини, ставилися до них відверто зневажливо. А якщо так, то хіба не могло трапитись, що багато клинописних табличок — а серед них і ті, де було закінчення розповіді Утнапіштіма — лишилось поза їхньою увагою і валялося ще поміж руїн, відкопаних на кургані Куюнджик? Якби хоч трошки пощастило, їх можна було б відшукати.

І знову сенсація. Немовби чудом здійснилось те, що всі вважали за пустопорожнє марення. Побувавши в Месопотамії тричі — це були сповнені пригод і труднощів поїздки, які тривали загалом майже чотири місяці, — Сміт знайшов понад три тисячі різноманітних клинописних табличок, і з них відібрав 380 кусків з записами тих частин розповіді Утнапіштіма, яких саме бракувало.

І ось уже текст прочитано, перекладено. Ці уривки звучали так:

Я добро повантажив усе, що надбав за життя,

І сім’ю помістив на судно, і рідню всю свою,

Взяти звірів по парі велів, і худобу, і всяких майстрів.

Тільки-тільки на світ зазоріло,

Як з далеких небес чорні хмари насунули грізно,

Все, що ясне було, зникло враз у пітьмі,

І брат брата не міг упізнати,

Небожителі — й ті не впізнали себе.

А боги на землі так злякались потопу,

Що на небо втекли, до бога найвищого — Ану,

Й там усі, мов ті пси, до стіни притулились…

Шість днів і шість довгих ночей Скаженіли вітри і потоп шаленів,

Ураган охопив усю землю,

Сьомого дня, як світать почало, грізні бурі ущухли,

Спали хвилі страшні, мов те військо вороже,

Втихомирилось море, зникли вітри — й потоп припинився.

Я глянув на море і бачу: спокійне воно,

А народ весь в болоті потонув.

Мулу повно було — аж до верху осель.

Я поглянув на світ, на морський виднокруг:

Поблизу на воді якийсь острів виднів.

Сів ковчег на горі, яка зветься Нашир.

І гора та схопила його і вже не пустила…

От, як тільки настав сьомий день,

Я голуба взяв і пустив його в світ,

Поширяв трохи птах і вернувся назад.

Я ластівку взяв і пустив її в світ,

Політав трохи птах і вернувся назад,

Бо далеко навкруг не було де спочить.

Я ворона взяв і пустив його в світ.

Ворон пурхнув собі, бачить: спала вода,

Почав їсти шукать, хлюпотітись в воді, почав каркати він

і уже не вернув.

Хто ж міг заперечити, що історія Утнапіштіма є джерело і праверсія біблійного потопу? Про це свідчили однакові деталі обох текстів — політ на волю голуба й ворона, гора, на якій осів ковчег, тривалість потопу, а також мораль переказу: кара людей за гріхи і винагорода богобоязного Утнапіштіма-Ноя. Біблія виявилася збіркою, компіляцією доісторичних міфів, народних переказів і легенд.

Бурхливе життя Сміта скінчилося трагічно: під час третьої подорожі до Месопотамії він став жертвою епідемії холери, яка лютувала в той час на Близькому Сході, і 19 серіпня 1876 року, на 36 році життя помер у місті Алеппо. У щоденнику, який Сміт вів майже до