Жоржі Амаду - Капітани піску

він, коли б тільки захотів, дістане собі роботу на доках, серед цих людей, місце, яке залишив для нього батько. Він повинен буде також носити вантажі… Це суворе життя з шістдесятикілограмовими мішками на спині. Але відтак він матиме змогу теж страйкувати, як і його батько і Жоан де Адам, битися з поліцією і вмерти за права цих людей. Так він помститься за свого батька і допоможе цим людям вибороти свої права. Педро Куля, щоправда, дуже невиразно уявляв собі, що воно таке. Але коли бачив себе під час страйку, бачив себе у бійці, його очі й уста всміхалися.

Гульвіса, який запихався вже третьою помаранчею, перебив його мрії:

— Думаєш про ту смерть, що сталася так давно, братику?

Стара негритянка дивилась на Педро Кулю з любов'ю.

— Обличчя у нього батькове. Якби не цей шрам на щоці, здавалось би, що бачиш Раймундо. Тільки волосся в нього материне, хвилясте. Але ж Раймундо був гарний мужчина…

Гульвіса всміхнувся сам до себе. Запитав, скільки він винен, і заплатив старій двісті рейсів. Потім подивився ще раз на негритянку і запитав:

— А в тебе немає дочки, тітко?

— А навіщо тобі про це знати, нечемо? Гульвіса зареготав.

— Та хотів би з нею ближче познайомитися..! Негритянка замахнулась на нього, а Гульвіса швидко

ухилився.

— Якби й мала я дочку, то була б вона не для тебе, ти, волоцюжко!

А тоді згадала:

— Ти йтимеш сьогодні до Гантоїса? Там сьогодні буде кандомбле. Танці будуть. Сьогодні ж свято Омолу.

— Там можна попоїсти? Буде щось смачне?

— Авжеж… — Вона подивилася на Педро Кулю. — Чого б тобі не піти, хоч ти й білий? Омолу — свята не лише для негрів. Це свята всіх бідних.

Гульвіса підняв руку, ніби вітаючись, при згадці про Омолу, богиню злидарів. Вечоріло. Хтось купив кокосовий горіх. Раптом засвітилися вогні. Негритянка підвелась, і Гульвіса допоміг їй поставити решту неспроданого товару на голову. Вдалині показався Тичка з Божим Улюбленцем. Педро Куля ще раз поглянув на чоловіків, які у доках зносили вантажі на голландський корабель. На широких спинах негрів і метисів блищали краплі поту. Мускулисті тіла гнулися під вантажем. Глухо скрипіли підйомні крани… Боротися за права… Одного дня чоловік, такий, як Жоан де Адам, міг би розповісти підліткам у доках порту його історію так, як сьогодні розповіли йому про його батька. Очі Педро гарячково блищали в нічній темряві, яка спускалась на землю.

Хлопці допомогли Божому Улюбленцеві вивантажити зловлену рибу з човна. Улов був чималий. Сьогодні йому допомогла Єманжа. Торговець, що мав на базарі рибну крамничку, купив усю виловлену рибу. Потім гуртом пішли повечеряти до невеличкого ресторану поблизу. Тичка йшов на побачення з падре Жозе Педро, який учив його читати й писати. Зупинився на мить біля складу, щоб узяти коробочку з перами, які купив ще вранці у крамниці з канцелярськими товарами. Педро Куля, Гульвіса та Божий Улюбленець пішли на кандомбле в Гантоїс, де об'явилась Омолу в червоних шатах і піснею сповістила своїм бідним дітям, що скоро скінчаться злидні, що вона пошле віспу в домівки багатіїв, а бідні віднині будуть ситі й щасливі. Бубни грали до пізньої ночі на честь богині Омолу. Вона оголосила всім, що наближається день відплати за кривди бідняків. Негритянки танцювали, а чоловіки пили й розважались. День відплати настане!

Педро Куля самотньо йшов вуличками міста, бо Гульвіса подався танцювати, як і Божий Улюбленець, уже на цілу ніч. Він спускався сходами, що вели в Нижнє місто. Почував себе зараз так, ніби якийсь тягар лежав у нього на серці, ніби його викривили зсередини, вигнули. Він ішов і розмірковував про надвечірню розмову з Жоаном де Адамом, розмову, яка сповнила його радістю, бо він довідався, що його батько був людиною поважною і непересічною. До цього ніколи не доводилось Педро Кулі ні з ким порозмовляти про свого батька, довідатись, як він помер. Та й потім на макумбі у Гантоїсі Омолу в червоному вбранні оголосила, що настане день, скоро настане день відплати за всі поневіряння бідних. Все це лягло на серце Педро Кулі, ніби оті шістдесятикілограмові мішки на спини вантажників.

Спустившись сходами вниз, Педро Куля попрямував вуличкою на пляж, охоплений бажанням добратися швидше до складів і влягтися спати. Якесь цуценя загарчало на нього з кутка, побоюючись, що він забиратиме в нього кістку, яку воно гризло. В кінці вулиці він помітив силует. Схоже, що то була жінка, яка дуже поспішала кудись. Педро швидко попрямував за жінкою, що саме виходила на пляж. Пісок шурхотів під ногами, і жінка швидко почула, що її переслідують. Педро Куля міг зараз краще її роздивитися, коли вона проходила під ліхтарями — це була юна негритяночка років п'ятнадцяти, як і він. Вона поспішала, йшла, майже стрибаючи, від чого уся її постава граційно й легко вигиналась, бо коли негри навіть просто ходять, то й тоді здається, ніби вони танцюють. Дивлячись на рухливі стегна юної негритянки, Педро не згадував уже ні про смерть свого батька, що захищав права вантажників-страйкарів, ні про те, що Омолу провістила на макумбі. Він думав лише про те, щоб повалити негритяночку на піщаному пляжі, пестити її тугі дівочі перса.

Прямуючи за нею, бо дівчина звернула з вулички на піщаний берег, сподіваючись за пляжем вийти до іншої освітленої ліхтарями вулиці, Педро підійшов до стовпів з ліхтарями. Негритянка лише тоді помітила, що відстань між нею і Педро чимдалі скорочується, і припустила бігом. Педро зрозумів, що коли вона проскочить до старих складів, то в тих лабіринтах вона швидше втече від нього. Добре знаючи тут кожен метр, Педро погнався навперейми. Повну тишу на піщаному пляжі зараз порушували тільки відлуння кроків дівчини. Педро все більше наближався до неї. Він біг значно швидше, ніж негритянка. А вона замість того, щоб пірнути в лабіринти старих складів, бігла тільки пляжем. Педро сміявся, усмішка широко відкривала його білі зуби. Він був дуже схожий на звіра, що ось-ось схопить у пустелі свого здобич.

Коли він уже зовсім наблизився до негритянки й підняв руку, щоб торкнутися її плеча, дівчина побігла ще швидше. Педро Куля гнався далі і незабаром наздогнав дівчину. Зупиняючи її на бігу, він спіткнувся сам, і вони обоє покотилися на пісок. Педро зірвався на ноги і вмить був біля дівчини, простягнувся поруч неї, притримуючи її.

— Ну, красунечко, ну, золотко моє! Все одно я з тобою!

На обличчі негритяночки був жах. Але коли вона помітила, що її переслідувачеві не