Люк Бессон - Артур і війна двох світів

складніш осідлати, ніж гамуля. Всівшись у сідло, він відштовхнувся і наліг на педалі. Попервах вояк почувався немовлям, що тільки навчилося ходити, тому раз у раз втрачає рівновагу й падає. Та коли доїхав до дверей, уже тримався впевнено і навіть збільшив швидкість. Одначе швидко міркувати він ніколи не вмів, тому сумістити швидкість велосипеда і висоту дверей йому не вдалося. В Артурову кімнату велосипед укотився без вершника, промчав крізь шеренгу велосипедистів, що, здивовані, відступили перед механізмом, який рухався до фінішу самостійно. Вперше в історії Тур де Франс переможцем став не велосипедист, а велосипед!

Франсуа-Арман убіг у вітальню. — Що тут діється? — задихано спитав він.

Озирнувшись, побачив дружину, що лежала на дивані з компресом на голові.

— Та нічого, нічого такого… Вона просто послизнулася, як завжди! — відповів Арчибальд.

Він давно перестав рахувати доньчині синяки.

Арман кинувся до Рози; він такий схвильований, що ось-ось розридається.

— Що з тобою, люба?! Поглянь на мене! — шепотів він, плескаючи її по щоках.

Арман розгублений. Він повертає голову, і його погляд падає на комбіноване лице Упиря.

— Це не небезпечно, лікарю?

Сльози замулили йому очі, інакше він би не сплутав Франкенштейна з його творцем. Упиреві таке порівняння до вподоби. Помилка Армана для нього — лестощі.

— Якщо вас цікавить моя думка, то я вважаю, що ваша дружина буде жити! — не без гумору відповів У.

— О, дякую, лікарю, дякую! — вигукнув Франсуа-Арман, захоплений такою підбадьорливою звісткою.

Від удячності він схопив «лікаря» за руку і з захопленням затряс її. Але саме цього й не слід було робити.

— Все, досить, це не варте таких виявів почуттів! — відповів Упир, намагаючись вивільнитися із чіпких рук Франсуа-Армана.

Але той від щастя не міг зупинитися і все тряс руку, як гілку старої сливи. Порівняння таке тут доречне, бо наспіх пошитий костюм «лікаря» був ламкий, як сухе дерево. І рукав тріснув, оголивши шорстку, немов кора на дереві, шкіру Упиря.

— Та припини ж ти, ідіоте! — зарепетував У, що, погодьтеся, не відповідає лікарському етикетові.

Гнів завжди немудрий порадник. Від лютого крику з Упиря сповзає придбане обличчя і демонструє його справжню фізіономію, не схожу ні на лікаря, ні на людину як таку. Це фізіономія Жахливого У, повелителя темряви.

Арман стер сльози радості. Ліпше б він цього не робив. Як тільки зір його прояснився, він зразу ж зімлів і впав на диван, біля своєї дружини. Маргариту знудило. А в Арчибальда спрацювала пам'ять.

— Я ж казав, що вже чув цей голос! — задоволено вигукнув дідусь.

З радості, що до нього повернулася пам'ять, він не усвідомив небезпеки, яка тепер загрожувала всім.

Скинувши вже непотрібні лахи, Упир з помітним задоволенням постав у своїх імператорських шатах. Пожбуривши капелюха, він гордо повів своєю понищеною головою, а потім, стягнувши з рук рукавички і кинувши їх в кут, потер зімлілі рукоклешні.

— Нарешті я маю своє обличчя! — промовив він, змахнувши плащем.

— Я ж казала тобі: не пускай незнайомців у дім! — докірливо прошепотіла на вухо Арчибальдові Маргарита.

— На жаль, він мені знайомий, — зітхнув у відповідь дідусь. — Дозволь тобі представити повелителя Забороненого Міста і Сьомого континенту — Жахливого У, чиє ім'я, вимовлене вголос, накликає лихо.

— Для мене велика честь познайомитися з вами, мадам Маргарито!

— Звідки він знає, як мене звати? — тривожно прошепотіла поважна дама.

— В іншому житті мені випало щастя спостерігати, як ви господарюєте на кухні. І, повинен визнати — ви на мене справили неабияке враження. Шкода, що я не можу поцінувати якість приготовлених вами страв, бо я не куштував їх на смак. Але та любов і порив, з яким ви готуєте страви, завжди викликали в мене захоплення. До речі, я чудово пам'ятаю, як ви пекли свій знаменитий шоколадний торт. Ви експериментували щонайменше сотню разів, перш ніж створили істинний шедевр. Мені подобається ваша цілеспрямованість. В нашому роду всі були такі.

— Лишень ваша цілеспрямованість, на жаль, служить грабіжництву та руйнації, а не тортам! — повчально зауважив Арчибальд.

Упир починає його нервувати.

— Згоден, наслідки неоднакові. Однак якість та сама, і сьогодні я дозволю собі висловити захоплення вами, Маргарито!

І Упир зігнувся в елегантному поклоні.

— Мені хотілося сказати вам компліменти раніше, але в ті часи мій зріст не перевищував кількох міліметрів, і мій голос, хай би яким гучним він був, звучав не дужче за хрускіт горіха, що його розгризає білка. Зате сьогодні все інакше, — промовив він з такою посмішкою, від якої, ви вже знаєте, добра не ждуть. — Мій голос перемагає і силою, і глибиною. Він став грізною зброєю. Ви дозволите мені невеличке випробування звуку? — ввічливо спитав він.

— Від тебе можна очікувати лишень якоїсь підлоти, Упиряко! — сухо відповів Арчибальд, забувши, що вимовлене вголос ім'я — на нещастя.

— Ти так вважаєш? — грайливим тоном відгукнувся мерзотник. — А я думав лиш налякати тебе. Але ти образив мене! І не тільки образив, а й промовив моє ймення вголос, замість того, щоб вимовити один звук. Отже, ти сам накликав біду!

— Про який звук він каже? — отямилася Маргарита.

— Про той, з якого починається моє ім'я, мила Маргарито! — відповів Жахливий У, вдихаючи в легені все більше повітря, аж поки його грудна клітка не роздулася до неймовірної величини. — Про звук У! — промовив він, видихаючи…

Результату досягнуто. Все злітає в повітря — скатертини, килимки, фіранки. Розбивається скло. Стукають віконниці. Падають стільці. Масивна шафа виїхала на середину вітальні.

Штучний циклон рухався до сходового майданчика — і потяг опинився в його епіцентрі. У вагоні-ресторані зчинилася паніка, наші герої відчайдушно вчепилися в поручні. Але вітер такої сили, що ледве не зносить локомотив з рейок. В кімнатах літають виделки і ложки. Несподівано одна виделка з розмаху встромилася в розетку. Коротке замикання — і потяг став. Якийся час його підштовхував вітер, але не довго.

Підхоплена вихором Маргарита зависла в повітрі. Але Арчибальд стояв непорушно — у нього пошматована куртка, розтріпане волосся, та він не має наміру поступатися.

Сила Упирева пішла на спад. Буревій вилетів через вікно і помчав удалину. Від затишної прибраної вітальні не лишилося й сліду. Меблі розкидано по підлозі, а в центрі, немов маяк, стояв Арчибальд. Побачивши його, Упир знову став набирати в груди повітря.

— Очерет гнеться, та не ламається, Упиряко, — помітивши його рухи, зауважив дідусь. — Якби ти раніше спостерігав за природою, ти б засвоїв цей урок. І знав би, що блискавка частіше мітить у могутній дуб, ніж в гнучку очеретину.

Упир нічого на те не сказав, але перестав надуватися. Він зрозумів, що навіть