Андрій Анатолійович Кокотюха - Привид із Валової

у бриджах легенько постукав носаком чобота в якісь бічні двері — і вони прочинилися. Кивком незнайомець звелів Климові йти вперед, і той ступив усередину.

Його негайно обдало сумішшю приємних запахів. Так пахне гарна кухня, і навіть не встигнувши призвичаїти до півтемряви погляд, Кошовий зрозумів: його проводять до готелю одним із чорних ходів. Саме цей виводив у бік кухні, але чоловік у бриджах знову пройшов уперед, задівши Клима плечем. Посунувши за поводирем, Кошовий минув прохід до куховарні, перечепився об нижню сходинку, що трапилася на шляху, й ледь не впав, учасно притримавшись за стіну. Лайка таки вирвалася, незнайомець не звернув на це увагу, йшов далі вгору. Обережно ступаючи, Клим нарешті піднявся на перший поверх, як було задумано — не з парадного боку.

Тут було світло й тихо. Навіть не долинали звуки музики з ресторану, що чулися на чорних сходах. Тепер вусань, усе ще не виймаючи рук із кишень, уже не бачив потреби ховатися. Рухаючись один за одним, чоловіки перетнули коридор, піднялися ще поверхом вище й завернули в ліве крило.

Апартаменти Магди Богданович знаходилися в самому кінці.

Кошовий знав це. Хоч ніколи там не був.

Підійшовши до дверей, провідник нарешті визволив руки.

На них були тонкі чорні шкіряні рукавички.

Легенько постукав кісточками пальців. Відчинили майже одразу — так ніби хтось стояв на чатах під дверима з того боку.

Переступивши поріг, Клим готувався зануритися в стриману, але — розкіш. В інакшому інтер’єрі, як був переконаний він, пані Магді навряд чи було б комфортно. Натомість його очам відкрилися досить скромно, навіть до певної міри казенно обставлені покої, де збережений величний ампір дивним чином мирився з новомодним модерном. Більше роздивитися не встиг, почувши:

— Заходьте, заходьте нарешті, панове. Не стійте там у дверях.

Голос був чоловічий, на слух — якийсь ніби підлітковий, ламаний, не сформований до кінця. І так само незнайомий. Гостя запрошували до кімнати, звідки тягнуло сумішшю цигаркового й сигарного димів. Там курили, й Клим відчув носом курця — дорогі марки.

Пройшовши й зупинившись у дверях, найперше вгледів перед собою саму Магду Богданович.

Розділ шостий

ТРОЄ ЗАЦІКАВЛЕНИХ ОСІБ

Вона стояла біля запнутого важкими оксамитовими шторами вікна.

Сукню обрала в тон їм — зеленого кольору. Відповідно до моди, вона була однотонною, старанно облягала, немов облипала талію й груди. Край унизу трохи розходився, віддалено нагадуючи за формою квітку-дзвіночок, і сягав підлоги. При ході краї таких суконь зазвичай легенько піднімалися, аби не мести підлогу й не збирати пил, відкриваючи при цьому гострі носи черевичків.

Ще кинулося в очі — відтоді, як вони бачилися востаннє, а це було мимохідь ще в середині літа, Магда змінила зачіску. Тепер це не було консервативно й шляхетно вкладене волосся, заколоте численними шпильками. Молода вдова зараз віддалено нагадувала Жанну д’Арк — таку, якою Орлеанська діва зображена в обладунках на малюнках і літографіях. Ризикнувши обрізати краї волосся трохи вище плечей, не наважившись скорочувати їх і далі, як того вимагала зовсім уже радикальна французька перукарська мода, Магда дозволила гребінцеві розчесати себе так, аби чорні коси обрамляли голову, природним способом повторюючи фасон одягу. З першого погляду могло здатися — жінка перетікає у сукню від маківки до п’ят. І хоч надалі подібне враження минало, вочевидь, вона прагнула домогтися саме такого ефекту.

Жанна д’Арк, перевдягнена з воїна на юну вродливу даму. Лише замість меча правиця стискала довгий коричневий мундштук.

Жодного разу за час їхнього знайомства, навіть опиняючись із нею в одній компанії, Кошовий не бачив, аби Магда курила.

Чи вона недавно призвичаїлася.

Чи, швидше за все, раніше не дозволяла собі курити при глядачах.

— Добрий вечір, — мовила вона своїм грудним, ледь хрипкуватим голосом. — Дякую, що відгукнулися на запрошення, пане Кошовий.

Запала мовчанка. Клим відчув — усі присутні зараз чогось чекають. Поки судомно припускав, що має зробити або, навпаки, чого робити не повинен за жодних обставин, швидко роздивився товариство.

У фотелі, котрий заступав хід до сусідніх покоїв, у спальню, розмістився неохайний зовні, проте насправді — стильно, по-богемному вдягнений пан років під сорок. Замість краватки шию огортала строката хустка, піджак ніби 'навмисне пожмакали, штани й лакові штиблети зовсім не лягали в тон. Проте все разом навіть не набитому окові виглядало старанно підібраним і зовсім не дешевим, пошитим за спеціальним замовленням. Образ довершував сигарний недопалок, котрий цей дивак ворочав у роті з лівого кута в правий і назад.

За столиком на вигнутих ніжках, сервірованим кавником, чашками, кришталевою вазою з тістечками і довгастою пляшкою коньяку, сидів чоловік приблизно одного з ним віку, але — повна йому протилежність. Одягнений з голочки, вбраний не в костюм, а у фрак із накрохмаленою манишкою, він був схожий на урочистого гостя балу, заради якого урочистість улаштували і з якого він під шумок утомлено втік.

Канапу біля стіни, точно навпроти Магди, зайняв невисокий кругленький пан. Вдягнений він був звичайно, можна сказати — по-діловому, нічим не вирізнявся серед собі подібних. Аби не риси обличчя, не зовсім правильні, котрі не рятували навіть рожеві, старанно погодені щоки. Климові при його вигляді відразу спали на думку дитячі забави. Так по селах ліплять із глини чоловічків. Спершу — тулуб, потім — голову, котру просто насаджують на виліплений верх, часто не потурбувавшись продовжити плечі шиєю. А далі тулять вуха й ніс, вироблені невправними, хай і старанними пальцями абияк. Довго такі дитячі іграшки зазвичай не тримаються. Проте пан на канапі найменше нагадував іграшку. Природа позбавила його тіло й зовнішність жодних пропорцій, чим загнала інших у глухий кут. Бо не ясно, як сприймати цю людину — кумедною чи, навпаки, лиховісною.

Тим часом Магда, показово, на публіку, зітхнувши, притримала пальцями лівої, вільної від мундштука руки сукню й неквапом попливла від вікна через залу до Клима. Наблизившись на потрібну відстань, вона переклала цигарку з правої руки, простягнувши правицю гостеві.

Хай із запізненням, та Кошовий зрозумів — вона дозволяє чемно торкнутися її губами.

Розправивши плечі й зачепивши поглядом загальне очікування, Клим легенько стис теплі пучки пальців удови, стримано кивнув:

— Доброго вечора, пані Магдо. Моє шанування, панство. Перепрошую, що довелося чекати. Я звільнився від справ зовсім недавно.

Він пустив простягнуту руку.

Стиснувши губи, склавши їх бантиком, Магда ледь скривила кутик рота. Тоді затягнулася, і Кошовому раптом здалося — зараз візьме й обдасть сизим димом його обличчя. Але ні, тонкий струмінь випущено вбік, щоб нікого не зачепити.