Люсі Мод Монтгомері - Енн із Інглсайду

скрадливі тіні наближалися й відстрибували. Зовні, за великим незаштореним вікном, уся кімната віддзеркалювалася, неначе в мареві, і тітонька Мері-Марія немовби сиділа виструнчившись — вона ніколи не дозволяла собі «розвалюватися» на стільці — надворі попід сосною.

Гілберт сидів, «розвалившись» на канапі, намагаючись не думати про те, що один із його пацієнтів помер того дня від запалення легень. Маленька Рілла гризла власні кулачки у своєму кошичку, і навіть Миршавко, підгорнувши під себе лапи, зважився замуркотіти на килимку побіля каміна — на превелике обурення тітоньки Мері-Марії.

— До речі, про котів, — озвалася вона жалібним тоном, хоча ніхто й не казав про них. — Невже сюди щоночі сходяться всі коти з цілого Глена? Не збагну, як бодай хтось міг спати під учорашні котячі завивання. Ну, та це ж моя спальня виходить вікнами на задній двір, тож, мабуть, я єдина, хто до ранку безкоштовно тішився концертом.

Та перш ніж хтось устиг відповісти, до кімнати зайшла Сьюзен, повідомляючи, що в крамниці Картера Флегга зустріла пані Еліот, яка обіцяла дорогою додому навідатися в Інглсайд. Одначе Сьюзен не сказала, що пані Еліот стривожено додала:

— Сьюзен, що це сталося з пані Блайт? У неділю в церкві вона була геть виснажена й мовби сама не своя. Я досі ще не бачила її такою.

— Я скажу вам, що сталося з пані Блайт, — невдоволено буркнула Сьюзен. — У неї серйозний напад тітоньки Мері-Марії. А пан лікар ніби й зовсім не помічає цього, хоч і обожнює саму землю в неї попід ногами.

— Хіба не типовий чоловік? — зітхнула пані Еліот.

— Як добре, — сказала Енн, підхоплюючись, щоб запалити лампу. — Ми вже давно не бачили панни Корнелії — тепер нарешті почуємо всі найсвіжіші новини.

— Безсумнівно, — сухо відповів Гілберт.

— Ця жінка — злостива плетуха, — суворо докинула тітонька Мері-Марія.

Але тут, очевидно, уперше в житті, на захист панни Корнелії виступила сама Сьюзен.

— Неправда, панно Блайт! І Сьюзен Бейкер ніколи не буде спокійно стояти й слухати, як пані Еліот оббріхують і ганять! Злостива — треба ж таке! Чия б казала, панно Блайт, а чия б…

— Сьюзен! Сьюзен! — благально скрикнула Енн.

— Так, пані Блайт, дорогенька, пробачте, — я знаю, що забула своє місце. Але деяких речей терпіти не годиться.

І двері за спиною Сьюзен хряснули так, як то рідко траплялося в Інглсайді.

— Бачиш, Енні? — значущо сказала тітонька Мері-Марія. — Утім, якщо ти й далі потуратимеш нахабству своєї служниці, тут ніхто нічого не вдіє.

Гілберт підвівся й рушив до бібліотеки, де знесилений чоловік міг знайти хоч якийсь відпочинок. Тітонька Мері-Марія, що не любила панни Корнелії, подалася нагору. Отак і вийшло, що панна Корнелія застала Енн у вітальні саму, втомлено схилену над колискою Рілли. Панна Корнелія не стала, як зазвичай, переказувати гленські плітки; натомість вона відклала шаль, сіла побіля Енн і взяла її за руку.

— Енн, рибонько, що з вами? Я ж бачу — коїться щось недобре. Вас мучить ця смертельно мила стара душа — Мері-Марія Блайт?

Енн кволо всміхнулася.

— Ох, панно Корнеліє, я знаю, як нерозумно зважати на це… але нині — один із тих днів, коли я просто не можу зносити її в домі. Вона… вона труїть наше життя…

— То чом би вам не попросити її поїхати?

— Ми не можемо, панно Корнеліє… я не можу, а Гілберт нізащо цього не зробить. Він каже, що більше не поважатиме сам себе, якщо вижене з дому родичку.

— Дурниці, — рішучо втяла панна Корнелія. — У неї купа грошей і власний чудовий будинок. Просто сказати, що їй слід поїхати й мешкати там — хіба це означає «вигнати з дому»?

— Ні, але Гілберт… бачте, він навряд чи усвідомлює… він так багато працює… і, бігме, це такі дрібниці… мені навіть соромно…

— Я знаю, рибонько. Та деколи ці дрібниці стають такі нездоланно великі. Чоловік не зрозуміє цього, звісно. Одна моя приятелька із Шарлоттауна добре знає Мері-Марію Блайт — вона й каже, що тітонька Мері-Марія ніколи не мала жодного друга. Хтось навіть дав був їй прізвисько «Кислий Оцет». Вам слід, рибонько, таки наважитися й заявити, що більше ви не будете миритися з її присутністю.

— Я почуваюся, мовби в одному з тих снів, коли намагаєшся бігти, а можеш лише спроквола пересувати ноги, — зітхнула Енн. — Якби то було час від часу… але щодня… Сніданки, обіди й вечері стали для нас жахіттям. Гілберт каже, що більше не здатен спокійно розрізати птицю.

— Це він помітив, — пирхнула панна Корнелія.

— Ми тепер не можемо поговорити за обідом — щойно хтось промовить бодай слово, вона неодмінно осудить його. Вона постійно сварить дітей і наголошує на їхніх вадах щоразу, коли в нас гості. Колись нам було так приємно сісти всім разом за стіл, а тепер..! Її дратує сміх, а ви знаєте, як ми всі любимо посміятися… розповісти кумедну історію… чи то радше, любили колись. Вона завжди помічає все найнеприємніше. Сьогодні вона сказала: «Не дмися, Гілберте. Ти посварився з Енні?» — а все тому, що ми сиділи мовчки. Ви знаєте, Гілберт гнітиться, коли не може врятувати пацієнта, який, на його думку, мусив вижити. А тоді вона прочитала нам нотацію й застерегла, щоб сонце не заходило над нашим гнівом. Звісно, ми посміялися з цього потім — але в ту мить..! Вона та Сьюзен не ладнають між собою… і ми не можемо заборонити Сьюзен бурмотіти собі під носа нітрохи не чемні вислови. І то було вже геть не бурмотіння, коли тітонька Мері-Марія сказала, що в житті не бачила такого брехуна як Волтер. Бачте, вона почула, як він розповідав Ді казку про свою зустріч із Місячним Чоловіком, і надумала промити йому рот водою з милом. Того дня Сьюзен розгромила її на всіх фронтах. І вона забиває дітям голови щонайбридкішими уявленнями. Так, вона сказала Нен, що одна дівчинка померла вві сні через те, що була нечемна, і Нен тепер боїться лягати спати. А Ді вона заявила, що, коли та завжди буде хороша й добра, батьки полюблять її так само, як люблять Нен, попри її руді коси. Гілберт страшенно розгнівався й поговорив із нею дуже різко. Я сподівалася, що вона врешті-решт образиться й поїде, хоч мені й було б неприємно знати, що хтось покинув мій дім ображений. Проте вона лише сказала, що не хотіла нікого скривдити, і її великі сині очі налилися слізьми. Вона, мовляв, чула, що жодні батьки ніколи не люблять двійнят однаково; їй здалося, що ми