Кшиштоф Варга - Гуляш із турула

Шеммелвайс утцо. Свій одяг вони ще можуть придбати в крамниці із військовими товарами, а щось для духовної та розумової поживи — в книгарні «Сіттья».

Як би я хотів уберегти від забуття той магазин на Шеммелвайс утцо, подібно як і м’ясний на Дейкан утцо, бо він, власне, має в собі той чар утопії національної самодостатності. Якось пізніше його перенесли, в значно менше приміщення на кілька метрів далі, на вулицю Вармедє, проте й там довго він не втримався; залишилась тільки вивіска «Угорські товари» і вітрини, заклеєні сірим папером.

Національна книгарня «Сіттья» на вулиці Йоужефа Оттілло живе і квітне, бо не торгує цибулею і трусами, а книгами, прапорами, мапами і медалями; у ній завжди видно рух. Цей рух не такий уже й масовий, бо магазин має в собі таки щось елітарне. Він невеличкий, проте гарно впорядкований і справляє враження неймовірного багатства — можна купити книги про історію Угорщини, мапи різних розмірів та масштабів (хоч на них тільки одна країна), сорочки зі зрозумілим написом «Віддайте наші гори!» (це на адресу румунів), а також сорочки з незрозумілим рунічним письмом, яким начебто користувалися праугорці. Щоправда, досі ніхто цього письма як слід не розшифрував, тому виглядає воно ще більш таємничим, аніж інкське кіпу. Сорочки з угорським вершником із азіатськими рисами на фоні рунічних знаків висять на всіх вішаках у «Сіттья».

Я роздивляюсь сорочки, щоб вибрати для себе, і запитую продавщицю, що означає один рунічний напис спереду. Вона уважно вдивляється в символи, торкнувшись їх вказівним пальцем, і по складах читає: «У-гор-ці про-бу-діть-ся». Продавщиця не до кінця впевнена в своєму перекладі і просить допомогти свою напарницю, котра, зморщивши підфарбовані брови, виправила: «Хай живе Угорщина!»

У цій книгарні можна знайти біографію Дюли Ґьомбьоша, фашистського прем’єра Угорщини 30-х років, поруч з книжкою про Ісуса з контроверсійною назвою «Чи Христос насправді був євреєм?» Можна також купити — або хоч проглянути — порадники фітнесу. Без сумніву, американські культуристи напружують тіла в спортивних позах і роблять рухи, явно не гідні націоналістів. Поряд із книжками про історію гонведів і про скарби Семигороддя на вітрину втиснулись трохи сором’язливо всі романи Пауло Коельо в угорському перекладі.

Всередині приміщення чувачок середнього віку, в конусоподібній шапці, сіро-коричневих штанях і в такій же ж сорочці, стягнутій шкіряним ременем, у непрактичних на дощову погоду ходаках відкриває таємницю для клієнта ще більш середнього віку, як приготувати добрий селянський суп у казані — скільки дається смальцю, скільки води, скільки ковбаси і як це все приправити. Ось справжні й невичерпні знання про світ.

Купив якось я в «Сіттья» килимок для комп’ютерної мишки в формі Угорщини 1914 року: кольорове розмаїття комітатів, колаж із регіонів та народів, пластиково-гумові землі Угорської Святої Корони, така собі кишенькова (а точніше настільна) версія імперії. Тепер подорожую комп’ютерною мишкою по неіснуючій супердержаві: від комітату Гаромсейк, що в правому нижньому куті, до комітату Шарош із центром у Епер’єші, що на півночі. Потім з’їжджаю різким рухом по діагоналі в лівий нижній кут, там, де синіється комітат Заґраб із центром у Загребі. Далі їду низом направо, до зеленого комітату Серейм, через Шішок, Ошієк аж до Митровиці. А потім знову вгору і направо, через комітати Торонтал, Темеш, Ород, Біґар і ще трохи направо до Коложа і Марамароша. У цей спосіб я мандрую мишкою по сьогоднішніх Хорватії, Словаччині, Сербії і Румунії, майже не торкаючись нинішньої Угорщини.

«Обшматована Угорщина — горе-край, ціла Угорщина— держава-рай». Це невтішне гасло красується на всіх майже картах Земель Корони Святого Стефана, котрі можна знайти в кожній книгарні, і не треба йти аж до магазину «Сіттья». Між словом «Угорщина» (Magyarország) і словом «рай» (Mennyország) відбувається фонетична суголосність; тому, вимовляючи слово «Угорщина», ми не тільки думаємо про «рай», а навіть чуємо це слово. Звичайно, якщо рай, то тільки в дотріанонських кордонах. Тому в автомобільній мапі Карпатського басейну видавництва «Картографія» знайдемо нічим навіть не замасковану мапу Великої Угорщини. Після карт доріг Угорщини, Словаччини і Семигороддя з’являється нова розгортка із Землями Корони Святого Стефана (станом на 1886 рік), до того ж із поділом на комітати. На наступній розгортці — герби комітатів. Щоб бува не забули, як виглядають оригінальні символи Братислави та Рієки, тобто по-уторськи — Пожоні та Фіуме.

На Мовріц Жіґмонт кюртейр знаходиться магазин з назвою «Турул», близькою моєму серцю. Над вхідними дверима хизується мій улюблений птах, а всередині — маса всякого добра. Так повинен виглядати Едем, до котрого потраплятимуть справжні угорці, на вході їх вітатиме сам князь Арпад зі своїми вождями. Мені пощастило знайти це місце за допомогою інтернет-сторінки www.kuruc.info, порталу злопам’ятних націоналістів. Вони вистежують в Інтернеті антиугорські прояви, документують циганські злочини, ведуть репортажі з вуличних інцидентів, також подають лінки на магазини, безцінні за своїм асортиментом, у яких продаються копії праугорських луків та колчанів, реконструйоване спорядження азіатських вершників, хутряні шапки та бубни. Можливо, якщо добре пошукати, то можна знайти довгі, повислі чорні вуса, косі очі та широкі скули. А якщо цього всього нема, то було б дуже доречно врешті про це подбати. Інтернет-магазини пропонують повне спорядження мадярських воїнів. З таким риштунком можна виглядати точнісінько, як предки з 896 року, але ці речі так і не дадуть відповіді на запитання: звідкіля прийшли, хто ми і куди йдемо.

Та чи взагалі може угорець відповісти собі на це запитання, якщо не може поїхати до місця, з якого бере початок його історія, бо ніхто цього місця не знає? Вже організовувались прощі й експедиції для пошуків місця народження народу. Та знайти правитоки угорськості виявилося справою куди складнішою, ніж відкриття джерел Амазонки. Шандор Кюрюші Чома в ХІХ столітті відправився до Азії в пошуках родичів угорського народу і закінчив життя в Гімалаях, досліджуючи тібетську мову. Він не перший, хто шукав і не знайшов. Пошук Праугорщини подібний до пошуку Атлантиди: десь, колись, мабуть, була, але де й коли — цього, напевно, ніколи не дізнаємось. Ба навіть, якщо б її і знайшли, то на чому б тоді будували домисли та легенди?

Однак були й такі, що заявляли, ніби їм вдалося знайти. Автор «Угорської Біблії», угорський Еріх фон Денікен, знайшов угорців, щоправда, не в космосі, а серед шумерів, розшифрувавши їхні написи на кам’яних плитах. Потім пошук витоків завів ще далі, причому настільки далеко, що вже далі нікуди — у біблійний рай. Адам, так, той самий, наш прабатько, який з’їв яблуко, зірване Євою, і тим самим