Пауло Коельо - Як течія річки

Я попросив її замовкнути, я також нервував, бо мав таку саму проблему, як і вона.

Несподівано вона обернулася, всміхнулася і сказала мені пошепки:

– Усе буде гаразд, не хвилюйтеся. Ми тут не самі-одні. Погляньте, як називається книгарня тієї жінки, що сидить за мною.

На пришпиленій до грудей карточці жінки було написано «Книгарня “Об’єднані Янголи”». І я, і китаянка блискуче виступили з презентацією наших книжок, бо янголи подали нам знак, якого ми чекали.

Про елегантність

Іноді до мене доходить, що я сиджу з опущеними плечима; і завжди, коли я перебуваю в такій позі, я переконаний: щось у мене негаразд. У такі хвилини, навіть не шукаючи причин, що ж зі мною відбувається, я намагаюся змінити позу – зробити її елегантнішою. Знову випроставшись, я відчуваю: цей простий рух допоміг мені набути впевненості в тому, що я роблю.

Елегантність часто плутають із поверховістю, модою, відсутністю глибини. Це велика помилка: людське створіння потребує бути елегантним у своїх діях й у своїй позі, бо це слово є синонімом доброго смаку, лагідності, рівноваги та гармонії.

Необхідно зберігати спокій та елегантність завжди, коли ми робимо найважливіші у своєму житті кроки. Звичайно, нам не слід напружуватися, постійно думаючи про те, як ми рухаємо руками, сідаємо, всміхаємося, озираємося навколо; але добре, коли наше тіло розмовляє своєю мовою, а інша особа – навіть неусвідомлено – не потребує слів, аби зрозуміти, що ми хочемо їй сказати.

Спокій утворюється в серці. Хоч його часто опановує невпевненість, воно знає, що через правильну позу може врівноважити свої думки та емоції. Фізична елегантність, про яку я пишу в цьому есеї, належить тілу й не є чимось поверховим, а тією манерою, яку людина винайшла, щоб ушляхетнити манеру, з якою вона ставить свої дві ноги на землю. Тому, коли іноді ви відчуваєте, що ваша поза завдає вам незручності, не думайте, що вона фальшива або штучна: вона справжня тому й витримати її важко. Саме завдяки їй дорога вшановує гідність прочанина.

І, будь ласка, не плутайте її з пихою або снобізмом. Елегантність є найадекватнішою позою для того, щоб рух був досконалим, хода твердою, а ваш ближній відчув вашу пошану.

Елегантність досягається, коли все поверхове відпадає й людському створінню відкривається простота й зосередженість: чим простіша й стриманіша ваша поза, тим вона гарніша.

Сніг гарний, бо він має один колір, море гарне, бо здається рівною поверхнею, але як море, так і сніг, мають глибину і знають свої якості.

Ходіть твердо й весело, не боячись спіткнутися. Поруч із вами ваші друзі, які допоможуть у разі необхідності. Але не забувайте, що супротивник також стежить за вами, й він знає різницю між твердою рукою й рукою тремтячою. Тому зберігайте напругу, дихайте глибоко, вірте в те, що ви спокійний. І якимсь чудом – із тих, які ми не можемо пояснити, до вас відразу повернеться спокій.

У ту мить, коли ви ухвалюєте рішення й намагаєтеся реалізувати його, спробуйте подумки пройти кожен етап і підготувати свої кроки. Але робіть це без напруги, бо неможливо втримати в голові всі правила. Із розкутим духом, долаючи кожен етап, запам’ятовуйте найважчі хвилини й те, як вам пощастило їх проминути. Це позначиться на вашому тілі, тому будьте уважні!

Тут можна провести аналогію зі стрільбою з лука: багато лучників нарікають на те, що попри багаторічні тренування, вони все ще відчувають, як перед пострілом їхнє серце опановує тривога, рука тремтить і стріла не влучає в ціль. Мистецтво стрільби з лука допомагає нам зробити очевиднішими наші помилки.

У той день, коли ви втратите любов до життя, ваш постріл утратить чіткість і простоту. Ви відчуєте, що вам бракує сил, аби максимально напнути тятиву, і що ви не зможете зігнути лук як годиться.

І коли ви побачите, що цього ранку ваш постріл утратив точність і впевненість, спробуйте зрозуміти, чому так сталося. Це допоможе вам відкрити проблему, яка тривожила вас давно, але досі була прихована.

Ви відкриєте цю проблему, бо ваше тіло постаріло, стало менш елегантним. Змініть позу, розслабте м’язи, що тримають голову прямо, випростайте хребет, підставте груди світові; думаючи про тіло, ви думаєте також про свою душу, й одне допомагає другому.

Нья Шика з Баепенді

Що таке чудо?

Існує багато його визначень: те, що суперечить законам природи, заступництво у хвилини глибокого нещастя, подія, неможлива з погляду науки та інші.

Я маю власне визначення: чудо це те, що наповнює наше серце миром. Іноді воно виражає себе у зціленні від тяжкої хвороби, іноді як реалізоване бажання, немає значення – результатом є, що коли відбувається чудо, ми відчуваємо глибоку вдячність за ласку, яку подарував нам Бог.

Двадцять із лишком років тому, коли я переживав період хіпі, моя сестра запросила мене стати хрещеним батьком її першої доньки. Я з радістю прийняв запрошення, був дуже задоволений, що вона не попросила мене вкоротити волосся (на той час воно було в мене до пояса) й не попросила піднести хрещениці дорогий подарунок (я не мав грошей, щоб його купити).

Дівчинка народилася, після її народження минув рік, а хрестини не відбулися. Я подумав, сестра змінила думку й запитав у неї, що сталося, й вона мені відповіла: «Ти залишаєшся хрещеним батьком дитини. Але я пообіцяла Нья Шиці охрестити дитину в Баепенді, бо вона зробила мені велику послугу».

Я не знав, де воно, те Баепенді, й ніколи не чув, хто така Нья Шика. Період хіпі минув, я став працювати у студії звукозапису, а моя сестра народила ще одну дитину, не охрестивши і її. Зрештою 1978 року було ухвалене рішення і дві родини – її та її колишнього чоловіка – поїхали в Баепенді. Там я дізнався, хто така Нья Шика: вона не мала грошей навіть для власного прогодування, бо протягом тридцятьох років будувала церкву й допомагала вбогим.

Я поїхав туди в дуже бурхливий період свого життя: тоді я вже не вірував у Бога. Чи, якщо сказати точніше, не вважав, що збереження духовного світу мало якесь значення: треба було дбати лише про речі суто матеріальні й про ті практичні результати, яких я міг досягти. Я облишив безумні мрії юності – зокрема й прагнення стати письменником – і не збирався повернутися до ілюзій. Я прийшов до тієї церкви лише для того, щоб виконати свій соціальний обов’язок; у чеканні, коли почнуться хрестини, я прогулявся по околицях і зрештою відвідав убогу хатину Нья Шики, що