Майкл Доббс - Хід королем

запропонував їй випити, а вона уважно вивчала його. Гострі вилиці, утомлені, але зухвалі очі, що, здається, ніколи не знають спочинку. Він на тридцять років старший за неї. Чому він викликав її сюди? Що насправді його цікавить? Доки він вовтузився з двома склянками віскі, вона помітила, що долоні в нього м'які, ідеальної форми, з тонкими пальцями і ретельно доглянутими нігтями. Зовсім не схожі на долоні її колишнього чоловіка. Вона не могла уявити ці руки стиснутими в кулаки, що б'ють її в обличчя та в живіт, спричиняючи викидень — заключний акт подружнього безумства. Хай будуть прокляті всі чоловіки!

Спогади не давали їй спокою, коли вона взяла подану кришталеву склянку і відсьорбнула віскі. І бридливо сплюнула.

— У вас є лід і содова?

— Це ж односолодовий віскі,— запротестував Уркгарт.

— А я — самотня дівчина. Матінка завжди казала мені не вживати віскі нерозведеним.

Його, здавалося, розвеселила її відвертість.

— Певна річ. Але дозвольте мені попросити вас усе ж таки скуштувати, буквально ковточок. Це справді дуже особливе віскі, його переганяють у мене на батьківщині, у Гайлендсі, й нічим цей напій не можна зіпсувати, окрім крапельки води. Зробіть кілька ковтків, просто посмакуйте, а якщо ні, то я вам принесу всю содову і весь лід, які знайдуться.

Вона знову відсьорбнула: тепер пекло менше. Вона кивнула:

— Щось нового сьогодні ввечері я дізналася.

— Одна з численних переваг старості полягає в тому, що я дізнався багато нового про чоловіків і віскі. Але щодо жінок, здається, я не такий обізнаний. Якщо вірити вам.

— Я принесла деякі цифри...— вона потягнулася по сумочку.

— Перш ніж ми поглянемо на цифри, у мене є інша тема для розмови,— він відкинувся в кріслі, тримаючи склянку в руках, а на обличчі з'явився задумливий вираз, начебто Уркгарт був викладачем або членом ради оксфордського коледжу й опитував когось зі своїх студентів.— Скажіть мені: наскільки ви шануєте королівську родину?

Вона зморщила ніс, оцінюючи раптове питання.

— Як професіонал, я цілком індиферентна. Мені платять не за пошану — я лише аналізую. А особисто?..— вона знизала плечима.— Я американка, з країни Пола Ревіра[11]. Колись ми, побачивши когось із королівського почту, стріляли в нього. Тепер це просто ще один різновид шоу-бізнесу. Це вас засмучує?

Він ухилився від відповіді на питання.

— Король прагне виголосити промову про єдність нації, про об'єднання розмаїтої країни. Як ви гадаєте: це популярна тема?

— Звісно. Такі настрої й очікуються від народних лідерів.

— Ще й потужна тема, так?

— Як сказати. Якщо ви претендуєте на посаду архієпископа Кентерберійського, то це має допомогти. Моральне здоров'я нації тощо...— вона зробила паузу, вичікуючи на знак, який підтвердив би, що вона рухається в правильному напрямку. Однак побачила тільки вигнуті дугою брови професора у себе в барлозі; доведеться летіти, керуючись лише інстинктом.— Але політика — це зовсім інша справа. Від політиків чекають таких заяв, але радше як фонової музики в ліфті. Однак для виборців головне не музика, а куди вони їдуть — угору чи вниз, або, точніше, як вони сприймають, куди їде ліфт — угору чи вниз.

— Розкажіть мені про сприйняття.

Він вивчав її з більш ніж науковим інтересом. Йому подобалося те, що він чув і що бачив. Подобалася її манера говорити, особливо коли вона пожвавлювалася, а кінчик носа гойдався вгору-вниз, ніби промовиця диригує оркестром думок. Це зачаровувало, майже гіпнотизувало.

— Якщо ви виховувалися на вулиці, де ніхто не міг купити собі взуття, але тепер у вас є мішок взуття, але ви — єдина родина на вулиці, у якої немає машини і яка не відпочиває на континенті, ви почуватиметеся збіднілим. Ви озираєтеся на своє дитинство як на старі добрі часи, хоча тоді ви весело гасали до школи босоніж, а тепер обурюєтеся, що не в змозі їздити на роботу, як усі інші, власним автом.

— А винен уряд.

— Безперечно. Але в політиці важливо, скільки ще людей на вулиці почувається так само. У себе вдома або, якщо вже ми про це, в кабінці для голосування для них важливіше, чи останньої моделі їхнє авто, ніж проблеми сусідів по вулиці. Неможливо прогодувати сім'ю або заповнити бензобак сумлінням.

— Я ніколи й не намагався,— замислено промовив він.— То що там про розмаїття? Кельтські околиці проти квітучого Півдня. Домовласники проти безпритульних.

— Прямо кажучи, у Шотландії ваш рейтинг нижче двадцятьох відсотків, тож там вам небагато лишилося втрачати. А що стосується бомжів, то важко потрапити на виборчу дільницю, маючи таку адресу: скринька номер три, ряд «Д», Картонне Містечко. Логічно, що вони не в пріоритеті.

— Дехто скаже, що це доволі цинічно.

— Якщо ви хочете моральних суджень — покличте священика. Я аналітик, а не суддя. У кожному суспільстві є верстви. Ви не можете бути всім для всіх, це марнування часу,— ніс агресивно засмикався.— Важливо бути чимось для більшості, щоб змусити її повірити: принаймні вона на правильному боці.

— Отже, просто зараз і впродовж найближчих кількох тижнів — на якому боці опиниться більшість, на її власну думку?

Саллі замислилася, пригадуючи свої розмови з Лендлесом і таксистом, пригадуючи зачинений театр.

— Ви з невеличким відривом випереджаєте інших в опитуваннях, але баланс надто хиткий. Ненадійний. Насправді люди вас ще не знають. Дебати можуть хитнутися маятником у будь-який бік.

Він дивився на неї прямо з-під оправи окулярів.

— Облишмо дебати. Поговорімо про відкриту війну. Чи можуть ваші соцопитування сказати, хто її виграє?

Вона нахилилася вперед у кріслі, наче наближаючись до нього, щоб відкрити душу.

— Результати опитувань громадської думки — як туманна кришталева куля. Вони можуть допомогти вам зазирнути у майбутнє, але це залежить від того, які питання поставити. І від того, чи вправна ви циганка-ворожка.

Його очі з розумінням спалахнули.

— Я не можу вам сказати, хто виграє таку війну. Але я могла б вам допомогти її вести. Опитування громадської думки — це зброя, потужна зброя. Поставити правильне питання у потрібний час, отримати правильну відповідь, злити її пресі... Якщо ви плануєте свою кампанію зі знанням справи, то зможете вбити вашого ворога ще до того, як він збагне: війна почалася.

— Повідай мені, о циганко, чому я раніше не чув од соціологів таких думок?

— По-перше, тому, що більшість соціологів хвилює тільки те, що люди думають просто зараз, цієї миті. А нам ідеться про