Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

— Ой, дякую, синочку! Ми обов'язково будемо на вашій вечірці, — відповіла Олена, але її голос став серйозним. — Але зараз, синочку, поговоримо про інше. Потрібно, щоб ти приїхав терміново, у нас ЧП.

— ЧП? Щось сталося у вас? — запитав Саїд, відчуваючи тривогу.

— Це не для телефонної розмови. Я вже подзвонила Тамарі, вона їде до нас. Тамара теж, здається, їде, — відповіла мати.

— Тоді і я буду, — сказав Саїд, швидко реагуючи.

— Добре, чекаємо тебе, дорогий, — додала мати, і трубка замовкла.

Саїд поклав телефон на стіл, його обличчя стало серйозним. Він повернувся до Ранії, яка помітила його збуджений стан.

— Що сталося з твоєю родиною? — запитала вона.

— Мені треба їхати, люба, потім розповім, — відповів Саїд, поцілувавши її в щоку.

— Добре, бережи себе, — сказала Ранія з тривогою в голосі. — Я прослідкую за Хадідже.

Саїд швидко зібрався і покинув дім, його думки були зайняті лише тим, що чекало його в родинному колі.

У розкішному ресторані сидять чарівні королеви Олена та Маріама. Вони вже замовили дорогий салат і персиковий сік. До них приєдналася перша наложниця еміра Лейла, яка уважно вислухала королев щодо проблеми. Олена та Маріама показали їй лист із погрозами від Амірана, який переслідує їх лише тому, що хоче отримати Сибіл.

Лейла мовчки кивала, слухаючи розповідь. Вона погодилася з тим, що королеви правильно зробили, покликавши старших синів, щоб ті, як справжні чоловіки, розібралися в ситуації. Лейла також порадила поки що не говорити про це емірові Ібрагіму. Після цього вона попрощалася й залишила ресторан.

Тим часом до Олени та Маріами приєдналися їхні сини — шейхи-принци Вадим, Саїд, Тимофій, а також донька шейха, принцеса Тамара. Вони разом прилетіли в Україну з охороною. Незабаром до них приєдналися старші сини Маріами — Хазар і Алі, які прибули з Дубая. Лише Дмитро, старший син Олени, не зміг прилетіти, але решта були присутні.

Вони сіли за стіл, замовили піцу й чай, а їхня охорона залишилася біля входу, щоб ніхто не заважав розмові.

— Мамо, Маріамо, розповідайте, що сталося? — напружено запитав Тимофій.

Маріама важко зітхнула, налила собі чашку чаю, а Олена мовчки дивилася на дітей із тривогою. Нарешті Маріама почала пояснювати:

— Усі вважали, що Аміран загинув на фронті. Я не могла повірити, коли дізналася, що він повернувся. Але проблема в тому, що він не змирився з тим, що Сибіл має іншого нареченого. Він хоче повернути її, а якщо ми заважатимемо, то він обіцяє нам «солодке» життя.

— Сьогодні він залишив нам листа з погрозами, — додала Олена, показуючи дітям аркуш.

Старші сини прочитали його, й у всіх на обличчях з’явилися здивування та злість.

Алі, старший син Маріами, був найрішучішим серед усіх.

— Ми повинні змусити Амірана забути про Сибіл і провчити його, — рішуче заявив він.

Старші брати переглянулися між собою, але першою заговорила Тамара:

— Давайте спершу підемо до нього й переконаємося, що цей лист дійсно від нього. Ми повідомимо про заручини, дамо зрозуміти, що він не має права чіпати Сибіл і погрожувати нашій сім’ї. А якщо він не зрозуміє по-доброму, тоді, брати, дійте інакше.

Усі погодилися з її пропозицією, і невдовзі вони вирушили до будинку Амірана, залишивши матерів у ресторані.

Олена та Маріама з полегшенням пили сік.

— Як добре, що ми виховали таких дітей. На них можна покластися, — з теплотою сказала Олена.

— Я вірю, що в них усе вийде. Ми повинні захистити нашу сім’ю і Сибіл, — впевнено відповіла Маріама.

Коли вони прибули до будинку Нюри, матері Амірана, їх зустріла тепла та затишна атмосфера. У повітрі витав аромат домашньої вечері, що створювало ілюзію спокою. Але це відчуття швидко розвіювалося, наче дим.

Нюра готувала страви, а її син, похмурий і мовчазний, сидів за столом, опустивши голову. Його гризло розчарування та злість, особливо після того, як він дізнався від Ірини про заручини Сибіл.

— Що ти робиш, любий? — запитала Нюра, намагаючись вмовити сина поїсти.

— Не хочу, — пробурчав Аміран, різко відсуваючи тарілку. — Як я можу їсти, коли знаю, що вона з іншим?

Раптом у двері постукали. Нюра, нічого не підозрюючи, відкрила й застигла в здивуванні. Перед нею стояли шейхи-принци Вадим, Тимофій, Саїд, Алі та Хазар, а разом з ними їхня сестра, шейха-принцеса Тамара, у супроводі охорони.

Жінка не очікувала побачити дітей великого еміра Катару у своєму будинку, але, приховуючи хвилювання, запросила гостей за стіл. Проте її доброзичливість зникла, коли принци перейшли до справи.

Алі без зайвих слів кинув перед ним лист із погрозами.

— Це твоя робота? — запитав він холодно.

Амірану не було сенсу приховувати правду. Він стиснув кулаки, не приховуючи злості.

Шейха-принцеса Тамара спокійним тоном розпочала розмову:

— Ми прийшли по-доброму. Залиш нашу сім’ю в спокої, більше не надсилай листів нашим матерям і залиш нашу сестру Сибіл у спокої. Вона тепер заручена з принцом із Оману.

— Так вона заручена це правда?! — скрикнув він, його голос тремтів від люті. — Ви не маєте право забирати її у мене! Якщо ви спробуєте завадити моєму щастю, про вас дізнається весь світ. Я заберу її, зрозуміли?!

Алі не стримався — він різко схопив Амірана за плече й штовхнув.

— Забудь про Сибіл! Ти вже одного разу зробив їй боляче. Ми не дозволимо тобі знову мучити її! Якщо ти ще раз наблизишся до нашої сім’ї, це буде твій кінець.

— Аміран, ти не знаєш, з ким зв’язався, — додав Саїд, його голос лунав загрозливо. — Ми можемо зробити твоє життя нестерпним.

Напруга в повітрі загострилася. Аміран, охоплений гнівом, уже був готовий накинутися на Саїда. Його очі палахкотіли люттю, але перш ніж він устиг щось зробити, охоронці втрутилися й відкинули його назад.

— Забирайтеся, поки я не зробив гірше! — закричав він, його голос лунав відчаєм.