Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

– Та, нічого страшного, – сказав Чіпка. І зрозумів, що в його голосі чується провина. І це правда. Людина просто привітала, а він довів її до такого стану. – Як вас звуть, пане?

– Я пан Чортомлицький, пане Вишневецький! Я служу писарем у канцелярії вашого батька! – радісно сказав чоловік. Його губи, що до цього були розкрити в обрисах паніки, зараз усміхнулися. Він ще раз поклонився. А його серце переставало стукати у вухах парубка.

– Дякую за привітання, пане Чортомлицький, – губи Чіпки розпливлися в усмішці, хоч усередині він все ще не вірив у реальність того, що зараз відбулося.

Але ж це правда.

– Всього доброго, пане Вишневецький! Довгі вам літа! – людина, що світилася радісною усмішкою, вчергове поклонилася та обережно пішла далі.

А парубок стояв та дивився на місце, де тільки що була людина, котра просто так привітала його із днем народження.

Коли він зрозумів, що стоїть у такій дурнуватій позі вже досить довго, то легенько потрусив головою, та обережно розглянувся на всі боки.

Довкола нього ходили люди: хтось усміхався чомусь своєму; хтось мило спілкувався зі своїм подружжям; хтось весело переговорювався із другом; хтось радості не виявляв, але й суму також – на умиротворених обличчях таких людей була легка усмішка та теплий погляд, що показували їхню задоволеність життям.

Чіпка сором’язливо хмикнув, та трішки незграбно пішов далі, щоб не стояти дурнем, та не бути ще білішою вороною на цьому святі життя.

Через декілька кроків він знов розправив плечі, випрямив спину, а на обличчя… не напустив легку усмішку, ні – вона з’явилася сама.