Василь Федорович Деревинський - В’ячеслав Чорновіл

республік. Під час розмови в січні 1989 року з працівниками редакції комуністичної газети «Правда Украины» В’ячеслав Чорновіл заявив, що в нинішньому вигляді радянська Конституція є сталінською. «Це Конституція централістичної унітарної держави, – підкреслив він. – У нас немає федерації. У нас є глибоко унітарна, до кінця централізована держава, в якій республіка має менше прав, ніж кантон у Швейцарії»[198]. За допомогою централізації або іншого насильства не можна вирішити національного питання, наполягав В’ячеслав Чорновіл. Розв’язати його можна реформуванням державного устрою. «Буде розв’язане питання державного устрою, – продовжував він, – буде розв’язане питання і мовне, і в першу чергу економічне». Тільки побудова держави з найширшим самоврядуванням її національних одиниць може забезпечити розквіт націй, які входять до її складу. Відповідно, В’ячеслав Чорновіл ставив питання про зміну державного устрою Радянського Союзу в бік більшої самостійності чи суверенності республік, по суті, про перетворення СРСР на повноцінну федерацію чи навіть на конфедерацію. Далі самостійні держави, за його словами, самі мали вирішити, чи залишатися у співдружності, чи обрати курс на самостійне існування.

Отже, В’ячеслав Чорновіл цілеспрямовано критикував радянський режим за його централізм, протиставляючи йому широке самоврядування. Політик був переконаний у тому, що модифікація державного устрою на основі широкого самоврядування уможливить розв’язання багатьох проблем. Упродовж наступних років В’ячеслав Чорновіл намагався втілити цю тезу в життя.

Порушена В’ячеславом Чорноволом тема цілком вписувалася в контекст дискусій, які точилися в усіх країнах і республіках комуністичного блоку наприкінці 1980-х років. З падінням тоталітарних режимів у східноєвропейських країнах у 1989–1990 роках нова еліта, що прийшла до влади, завдання децентралізації і встановлення місцевого самоврядування визначила як першочергове. Розширення прав громад трактувалося як своєрідний запобіжник реставрації централізованої держави, як гарантія демократичного поступу суспільства[199]. Перебіг революційних змін у цих країнах випереджав розвиток подій на території Радянського Союзу, зокрема в Україні, тому перетворення в західних сусідів були прикладом і підказкою для українських діячів визвольного руху. Так, В’ячеслав Чорновіл цікавився реформаторськими процесами в колишніх країнах комуністичного блоку, аналізував їхні ідейні засади реорганізації держави, мав змогу порівнювати теорію і практику трансформацій.

Напередодні перших за понад 70 років існування радянської влади в Україні виборів до Верховної Ради УРСР, до яких були допущені опозиційні кандидати, В’ячеслав Чорновіл підготував свою виборчу програму. Її проект з’явився у серпні 1989 року і невдовзі був опублікований у жовтневому номері часопису «Політика». Програма, звісно, містила пункт про перебудову СРСР, проте цій тезі не приділялося важливого значення, оскільки вона втрачала актуальність у новий період боротьби за незалежність України. Основний наголос у проекті було зроблено на конструюванні державного устрою майбутньої самостійної України.

У проекті виборчої програми містилися поглиблені й доповнені положення стосовно самоврядування (або федералізму). Зауважувалося, що саме в середині 1960-х років сформувалося бачення трьох головних засад поступального розвитку українського суспільства, і це державність, демократія і самоврядування[200]. Їхнє впровадження мало б сприяти утвердженню вільної, багатої і миролюбивої Української держави в демократичній спільноті європейських народів, а також забезпечити безкровний поступ через піднесення національної самосвідомості, зміцнення демократії, встановлення порозуміння з сусідніми народами й державами.

Моделюючи державний устрій України, В’ячеслав Чорновіл відкидав будь-які прояви централізму. Він заперечував необхідність замість московського централізму встановлювати централізм київський, який вважав не менш згубним. У відродженій державі потрібно було запроваджувати традиційне ще зі старокиївських і козацьких часів демократичне самоврядування[201]. Тобто перебудувати державний устрій за федеративним принципом. «Я уявляю майбутню Україну федеративною державою, – писав Чорновіл у проекті виборчої програми, – союзом земель, які склалися історично й несуть на собі природо-кліматичні, культурно-етнографічні, мовно-діалектичні, побутово-господарські та інші відмінності, що творить неповторне різнолике обличчя єдиного народу. Бачу в складі Української Народної Республіки такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорноморія), а Крим – як незалежного сусіда або автономну республіку в складі України»[202]. За задумом В’ячеслава Чорновола, кожна із земель мала б свій парламент (Донецьку раду, Галицьку раду і так далі) і свій земельний уряд. Найвищим законодавчим органом республіки мала б бути Центральна Рада України, одна з палат якої обиралася б за принципами пропорційної виборчої системи, а друга – на засадах рівної кількості обранців від кожної із земель. Керівником держави був би Голова Центральної Ради, якого обирали б прямими виборами всі українські громадяни.

Перебудова державного устрою країни на нових засадах була одним із пріоритетних завдань виборчої програми В’ячеслава Чорновола. Серед законопроектів, ухвалення яких Чорновіл планував добиватися насамперед, був «Закон про державний устрій України». У короткому описі законопроекту містився проект нового устрою України, згідно з яким держава проголошувалася федеративною республікою, що складається з дванадцяти земель. Вони наділялися широким політичним, соціально-економічним, культурним самоврядуванням. У компетенції українського парламенту перебували загальнореспубліканські справи та контроль за дотриманням гарантованих Конституцією демократичних прав (на опозицію, на вільні вибори, на свободу слова й друку, на приватну і колективну власність, на недоторканність і гідність особи тощо).

Особливий акцент у виборчій програмі робився на правах людини в новій Українській державі. «Бо людина в цьому суспільстві буде цінністю вищою за будь-яку ідеологію і доктрину»[203]. Крім того, передбачалося підтримувати розвиток української культури, яка має піднятися до світового рівня, а також мов і культур національних меншин республіки, «забезпечених конституційними гарантіями й доброзичливістю мого народу, що століттями відчував на собі чужоземний гніт, а тому не може бути гнобителем інших народів»[204]. З цих міркувань В’ячеслав Чорновіл вважав за необхідне не затягувати з ухваленням «Закону про національні меншості», який передбачав національно-культурну автономію, а для тих національних меншин, які мають суцільне замешкання (угорці, греки, румуни та інші), – навіть адміністративно-національну автономію (національні сільські ради, повіти тощо). Законопроектом також передбачалося сприяти поверненню репресованого кримськотатарського народу в місця його попереднього проживання в Криму, утворення в складі України Кримської Автономної Республіки, у якій «із трьох основних національностей корінному народу для відновлення його державності будуть надані певні пріоритети (щодо мови, участі в керівних органах)»[205].

На переконання В’ячеслава Чорновола, його варіант децентралізації гарантував об’єднання України, міг убезпечити від поширення сепаратистських настроїв, посилити самовияв людей на місцях, створити умови для забезпечення історико-культурної самобутності регіонів, економічної самостійності та ініціативи. За умови функціонування єдиної державної української мови в регіонах гарантувалося використання регіональних мов залежно від потреб населення. Передбачалося створити таку структуру управління, у якій «кожна ланка суспільного організму матиме хоч якусь кількість невід’ємних прав, що їх не матиме права скасувати вища ланка суспільного організму»[206]. Створення сприятливих умов для самоврядування мало, на переконання В’ячеслава Чорновола, не лише забезпечити розвиток регіонів, усунути дезінтеграційні процеси в Криму, на Донбасі й Закарпатті, а й створити передумови для того, що «до нас потягнуться Воронеж, Кубань»