Філіп Кіндред Дік - Убік

наскільки можу оцінити, обладнання працює правильно. Дані, які я отримую, точні. Ми продукуємо дві тисячі одиниць, які піднімаються до двох тисяч ста щокілька хвилин. Імовірно, поле поступово зростатиме, коли наші інерціали почнуть діяти спільно. Скажімо, через дванадцять годин воно може сягнути...

— Не розумію, — перебив Ранситер.

Усі інерціали зібралися навколо Джо Чипа. Дон Денні взяв один із записів зроблених осцилографом, уважно роздивився незмінну пряму лінію і передав його Тіппі Джексон. Інші інерціали одне за одним мовчки проглянули запис, а тоді подивилися на Ранситера. Той звернувся до Стентона Міка:

— Чому ви вирішили, що ваше підприємство тут, на Місяці, зазнало атаки псі? І чому ви не хотіли, щоб ми провели наші стандартні тести? Ви знали, який результат ми отримаємо?

— Очевидно, знав, — сказав Джо Чип. Він був у цьому впевнений.

Обличчя Ранситера виказувало квапливі, нервові спроби знайти вихід із ситуації. Він хотів щось сказати Стентону Міку, потім передумав і прошепотів до Джо:

— Повертаймося на Землю, треба негайно забирати звідси наших людей.

Тоді звернувся до інших, уже гучніше:

— Збирайте речі, ми повертаємося до Нью-Йорка. Через п’ятнадцять хвилин ви маєте бути на кораблі. На тих, хто спізниться, не чекатимемо. Джо, хапай свій мотлох. Якщо потрібно, я допоможу тобі дотягнути його до корабля. Так чи інакше, я хочу, щоб ти якомога швидше забрався звідси разом зі своїм обладнанням.

Ранситер знову повернувся до Міка. Його обличчя пашіло гнівом, він почав говорити...

Злинувши до стелі з витягнутими руками, які кострубато стирчали у різні боки, Стентон Мік запищав голосом металевої комахи:

— Містере Ранситер, не дозвольте вашому таламусу взяти гору над корою головного мозку. Ця справа ви-магаєюбачності, а не поспіху. Заспокойте ваших людей. Сядьмо й спробуймо досягти взаєморозуміння.

Його гладке, барвисте тіло погойдувалося в повітрі, повільно обертаючись у горизонтальній площині, тож тепер у бік Ранситера були спрямовані вже його ноги, а не голова.

— Я чув про таке, — промовив Ранситер до Джо. — І Іе самознищувальна людиноподібна бомба. Допоможи мені всіх звідси вивести. Його щойно перемкнули на автоматичний режим — ось чому він плаває під стелею.

Бомба вибухнула.

Дим, що здійнявся смердючою лавиною, оповивав проламані стіни й підлогу та заступав розпростерте, зсудомлене тіло біля Чипових ніг.

— Вони вбили Ранситера, містере Чип, — закричав йому на вухо Дон Денні. — Це ж містер Ранситер, — від хвилювання він почав заїкатися.

— Кого ще? — нерозбірливо мовив Джо, важко хапаючи повітря, бо від їдкого диму стискало в грудях. У голові й досі гуло від вибуху. Відчувши липке тепло, що розтікалося шиєю, він зрозумів, що його поранило осколком.

— Здається, всі інші зазнали ушкоджень, але живі, — невиразно промовила Венді Райт, хоч і була зовсім поряд.

Схилившись над Ранситером, Еді Дорн запитала:

— Можливо, варто спробувати дістати у Рея Голліса воскресителя? — її обличчя було блідим і пригніченим.

— Ні, — заперечив Джо, також схилившись над тілом. — Ти помилився, — сказав він Дону Денні, — він не мертвий.

Однак Ранситер саме помирав, розпростершись на понівеченій від вибуху підлозі. За кілька хвилин слова Дона Денні стануть правдою.

— Слухайте всі, — голосно сказав Джо. — Оскільки містер Ранситер поранений, відтепер я беру керівництво на себе, принаймні поки не повернемося на Землю.

— За умови, що ми взагалі туди повернемося, — зауважив Ел Геммонд. Він притискав складену хустинку до глибокого порізу над правим оком.

— У скількох із вас є зброя? — запитав Джо. Інерці-али не відповідали. — Я знаю, що це порушення правил Асоціації, — вів він далі, — але також знаю, що дехто з вас озброєний. Забудьте про легальний бік справи, забудьте все, що вам говорили про заборону носіння зброї при виконанні обов’язків.

Після паузи Тіппі Джексон зізналася:

— Моя разом із рештою багажу. В іншій кімнаті.

— Моя зі мною, — сказав Тито Апостос. Він уже тримав у правій руці пістолет застарілої моделі зі свинцевими кулями.

— Якщо у вас є вогнепальна зброя, але вона в кімнаті, де ви залишили речі, ідіть і візьміть її, — наказав Джо.

Шестеро інерціалів рушили до дверей.

— Потрібно помістити Ранситера у холодильний контейнер, — сказав Джо до Ела Геммонда і Венді Райт, які лишилися в кімнаті.

— На кораблі є холодильні камери, — повідомив Ел І'еммонд.

— Значить, понесемо його туди, — сказав Джо. — І'еммонде, беріть його за голову, а я візьму за ноги. Апо-СТОС0» ви йдіть попереду і стріляйте у кожного співробітника Голліса, який спробує нам завадити.

— Ви думаєте, Голліс тут із містером Міком? — запитав Джон Ілд, повернувшись із сусідньої кімнати з лазерною гвинтівкою.

— З ним або ж сам. Можливо, ми ніколи не мали справи з Міком. Це міг від самого початку бути Голліс.

«Дивовижно, що вибух бомби-гуманоїда не знищив нас усіх»,— подумав Джо. Він замислився, що ж трапилося із Зоєю Вірт. Очевидно, вона встигла вийти ще до вибуху: він її ніде не бачив. «Цікаво, якою була її реакція, — й далі міркував Джо, — коли вона дізналася, що працювала не на Стентона Міка, а її роботодавець — справжній роботодавець — найняв нас і викликав сюди, аби знищити. Ймовірно, її їм також доведеться вбити. Просто, щоб перестрахуватися. Безперечно, від неї не було більше жодної користі. Насправді Вірт тепер була зайвим свідком того, що трапилося».

Повернулася решта інерціалів, вже озброєна. Вони чекали, поки Джо скаже їм, що робити далі. Зважаючи на ситуацію, усі одинадцять інерціалів мали достатньо холоднокровний вигляд.

— Якщо нам вдасться вчасно помістити Ранситера у холодильний контейнер, — пояснював Джо, поки вони з Елом Геммондом несли їхнього шефа, який, очевидно, помирав, до ліфта, — він усе ще зможе керувати фірмою. Так само, як його дружина.

Він ліктем натиснув кнопку виклику.

— Марно сподіватися, що ліфт і досі працює, — сказав він. — Цілком імовірно, що вони вимкнули електрику в момент вибуху.

Однак ліфт прибув. Джо й Ел квапливо занесли Ранситера до кабіни.

— Ті троє з вас, у кого є зброя, — наказав Джо, — їдете з нами. Решта...

— До дідька