Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   — Де дядько? — запитав хлопець. Його розум досі був як у тумані. Все здавалося сном.

   — Пішов зв'язатися з Прип'яттю. Скоро вирушимо туди, напевно, — спокійно відповідав Агент, сидячи на дерев'яному стільці. Погляд його був суворий, таким розвідника ще не бачили. Лише за мить до Славка повернулися нещодавні спогади. Його обсипало тремтіння, ковтати, як і дихати стало важче. Темний Сталкер був прямо перед ними. І їм вдалося вижити. 

   — Що з Родіоном? — підскочив хлопець та його погляд застиг на лежачому спиною до нього другові. Здавалося, він навіть не дихав.

   — З ним трохи важче, — лікар закінчив огляд Агента та поклав Славка назад на койку. — Та він буде в порадяку. Йому треба лише виспатись, — лікар вірно підмітив. Ромео майже не спав вже який день, постійно десь блукаючи, когось переслідуючи. 

   Страшної сили вітер виривав з дерева з корінням, руйнував вже і так зруйновані п'ятиповерхівки. Небо було кольору крові, без жодних хмар. Родіон йшов пустою вулицею, все, що відбувалося навколо на нього не діяло. Здалеку виднілась вивіска "готель Полісся", правда, без однієї "с". Хлопець був наче під дією гіпнозу. Йдучи прямо, він не помічав безліч мертвих тіл сталкерів, котрі він лише переступав. Коли він підняв голову, перед ним опинився краєвид ЧАЕС, що своєю величчю та могутністю тягнула його до себе. Ближче і ближче. Його зупинила висока чорна фігура, що поклала свою руку йому на плече. 

   Родіон прокинувся вкритий холодним потом та почав невпинно кашляти, тримаючись за горло. Медик схопив його та почав заспокоювати. Дали попити. Хлопцю стало легше. Усі дивилися на нього зі страхом та жалем в очах. Всі сподівалися на те, що і він не зійде з розуму, як це було з Художником та іншими. Обійшлося, Ромео був у своєму розумі. У палату зайшов дядько Андрій. Його обличчя прикрашали глибокі впадини на щоках та темні синці під очима. Кому-кому, а полковнику точно варто було поспати. Та рятував його енергетик. Срібляста бляшанка сяяла в його руці. Він переконався, що усі в порядку та присів, попросивши лікаря вийти на кілька хвилин. 

   — Гадаю, усі вже зрозуміли, що нещодавні подіїї — це ніякий не сон. Хочете знати, як ми врятувалися? Я вколов нам усім антирадіаційний препарат. Той, що усі ми носимо по-одному з собою. Коли з'явився Темний Сталкер, мій дозиметр почав тріщати так, як би я був прямісінько у четвертому реакторі. 

   — Що це може означати? Звідки там могла взятися радіація? — дивувався Агент. Слова Сивого вивели його із роздумів.

   — А то і значить. Та чорна фігура — ніщо інше як мутант. Незвичайний, звісно. Сильний, токсичний. Чимось схожий на контролера, діє на мозок, ослаблює і, схоже, має здібність до телепорту. Інакше я не знаю як пояснити його появу. А ті чоловіки у костюмах...

   — Що з ними? Я вже і забув про них, — Славко тримався за голову. Ультразвук тієї гранати досі лунав у його вухах, лоскочучи його барабанні перетинки. 

   — Все вказує на те, що це і були ті торговці. Це люди з великої землі. Вони були мертві ще до нашого приходу. Дякувати Богу, що Змій це знає. Ще з найманцями нам проблем не вистачало, — він окинув поглядом усіх присутніх, глянув на дверних отвір та почав говорити пошепки. — Якщо що, то тримайте язик за зубами. Ми нічого і нікого не бачили. Лише мутанта, усі зрозуміли? — хлопці кивнули, Агент усім видом показав, що на нього можна розраховувати. — Нам треба у Прип'ять. 

   — Де нам вертушку то взяти, полковнику? — запитав розвідник та погладив свої густі вуса. 

   — У військових, де ж ще. Ох, нелегко це буде. Треба думати, і швидше, — похилився він, розтираючи очі кулаками. — Обговоримо це на Янові. У нас там якраз гості. 

   На станції вже встигла розташуватися зграя волівців. Все як домовлялися. Вісім хороших вояк на чолі Цвяха, що окинув присутніх долговців зарозумілим поглядом, отримавши у відповідь насуплені брови та скреготіння зубів. Коли ті розклали речі, на базу повернувся загін з Затону. Вигляд у них був зовсім невтішний. Родіона трохи оживило те, що на базі були Карлик, Дімон та Цвях, з якими він тепло привітався та лишився на коротку розмову. В кабінеті полковника було зібрання. Дєд з нетерпінням чекав доповіді товариша. Очі його зробилися по п'ять копійок після почутого. У кабінет постукали. Всередину зайшов Цвях, котрий почув від Родіона про гелікоптер. Висловивши потребу допомогти, він сказав, що на їх базі у Темній долині без діла стоїть один. Колис, ще під час війни, вони вклали невеликий союз з військовими, що прилетіли до них на ньому. Та через жахливе ставлення вояк до Волі, їх довелося прогнати. А вертоліт лишити за трофей. Сивий зітхнув з полегшенням. Хоч якась добра новина за цей час. В головах кожного зараз сиділа думка, що за ними слідкують. Та після побаченого та почутого, ніхто не наважився за це розказати. На даху башні поблизу мирно сидів старий ворон, розчесуючи лапами свою гриву. Чийсь крок позаду змусив його летіти геть.