Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   — Ми спробуємо, даю слово. Тримайтеся. Кінець зв'язку, — полковник вимкнув апарат та важко зітхнув. — Все набагто гірше, ніж здавалося. Гаразд, — встав він, — йдемо на лісництво.  

   Дорогою туди усі мовчали. Забагто почутого. Славка з'їдали переживання. Невже Моноліт настільки потужний? Йому розповідали про таємничий кристал-виконувач бажань. Та ходили чутки, що він кудись зник та Моноліт розпався. І ось тепер вони знову з'явилися. І схоже з новим ватажком. Тепер вони хотітимуть захопити всю зону. А якщо Темний Сталкер прийде на Янов? Усі розповідають про його могутність. Страшно за дядька, за Родіона, за інших. Усі ці думки непокоїли Славка. Він і не помітив, як вони прийшли на місце. Почувся крик.

   — Ану, стоять, гондураси! — лунало з даху центральної будівлі. — Ви на території банди Козирного. Шо вам тре?

   — Це не той, що колись під Князем ходив? — майже пошепки спитав Агент, кинувши зацікавлений погляд на полковника. 

   — Той самий, — Сивий зробив крок вперед. — Ми прийшли з миром. Нам лише треба знати про союз торговців. Ми можемо заплатити. 

   — З цього і тре було починати. Ану, хлопці, ведіть їх сюда, — з будівлі вийшли озброєні обрізами бандюки в чорних балаклавах. — Стійте на місці, ясно? — ті наближалися. Долговцям не лишалося нічого, окрім слухатись їхніх наказів. Та щось замайоріло всередині темної будівлі, де стояла лише одна діжка з вогнищем. З даху впав той самий бандит, що зустрів гостей. Двоє одразу оглянулися. Трійка встигла зорієнтуватися та дістати зброю, наказавши бандюкам кидати свою. З будинку вийшла чоловіча фігура та скинула з себе капюшон.

   Це був Родіон. Він знешкодив усю банду самотужки, без жодного пострілу. Сивий кипів від люті, але зміг стримати її в собі. Славко дивився на нього з усією серйозністю. За такий короткий час вони встигли віддалитись. Агент лише легко засміявся. Давно його так не принижували. Будучи найкращим розвідником Долгу він і не підозрював, що знайдеться той, хто зможе не те що стежити, а йди за ними по п'ятам, і не впасти в його поле зору. Йому лишалося тільки поплескати в долоні та похвалити хлопця. Після допиту лідера шайки, вони довідались трохи про тих торговців, що на думку Сивого тероризували всю Зону. У них зовсім скоро буде зустріч тут. Вночі. Було вирішено передати полонених бандитів сталкерам. Лишили лише Козирного. Йому зв'язали руки міцною мотузкою та лишили сидіти на даху. Далі почали думати план. Тим часом Родіон та Славко пішли в невелику розвідку. 

   — Як ти це зробив? — запитав другий, йдучи в напрямку моста, що вів до величезної станції переробки відходів. 

   — Зона багато чому мене навчила. Я мусив, Слава, розумієш? — Родіон різко змінився у настрої. — Вони би вас повбивали, або ще гірше — продали би. Я не міг сидіти на Янові і просто чекати, доки ви у небезпеці. Я мушу робити такі речі. Все задля того щоб вберегти тебе, дядька Андрія, усіх інших. 

   — Ти стаєш все далі від нас! — Славко майже перейшов на крик. — Невже ти не розумієш, що краще триматися разом? Ось чому ти зі мною в Долг не пішов, га? 

   — Саме тому і не пішов. Мене б обмежили в моїх діях і зараз ми би усі втрапили в халепу.

   — Агов, що там здалеку? — його погляд був спрямований на станцію. Взявши біноклі, хлопці побачили, що там хтось є. Вони побігли до старших та розповіли про побачене. Невже там зараз ті самі торговці? Козирний відвів погляд у сторону і усі все зрозуміли. Покинувши бандита, вони побігли до моста, та той був всіяний аномаліями. На щастя, на бетонних стовпах мосту була драбина. Їм вдалося пройти верхом. Наблизившись до станції, Сивий дав наказ розділитися. Агент пішов зі сторони стічних труб, полковник та Славко зайдуть з права, Родіон піде через низ. Усі повільно наближались до станції. Зсередини лунав якийсь шум. Всі були на позиціях, готові заходити всередину. Першим пішов Ромео, підвал був пустий, він пішов до сходів, котрими тихо піднімався наверх. Агент зайшов на широкий балкон. Теж пусто. Славко з Сивив дали команду, і кожен зайшов в будівлю, де було надзвичайно темно. Увімкнувши ліхтарі їх спіткало неймовірно дивне та бридке видовище. Навколо лежали мертві тіла. Десь шестеро були одягнені в офіційному стилі: сорочки, піджаки, брюки. Інших вони впізнали одразу, це були найманці Змія. Синя елітна уніформа та надзвичайно дороге екіпірування їх видало. Та це були не всі, лише десяток з них. Обличчя трупів були спотворені. Здалеку, у приміщенні почувся дивний звук. На усіх ніби щось напало. Запаморочились голови, з'явилась загальна слабкість, боліли м'язи та суглоби. Агента знудило, Родіон почав гучно та гостро кашляти. З темряви вийшла чорна, ніби найтемніша ніч фігура. 

   — Темний Сталкер... — прошепотів Сивий та впав на коліна. Лише Славко продовжував стояти, хоч і виглядав так, ніби в будь-який момент звалиться з ніг. — Тікайте...Я... — не встиг він договорити, як пролунали вистріли, що пройшли повз цілі. За ворогом стояв ще один ворог. Поранений у лівий бік Змій намагався влучити у привида своїм "Чорним Яструбом", що був, напевно, найдорожчим пістолетом у Зоні. Тоді Темний Сталкер пішов за ним, та цього разу почав стріляти Родіон, вже лежачи. Ворог кинув погляд на усіх присутніх та пішов у пітьму, зникнувши. Змій, ледве плентаючи ногами, пішов у бігство, тримаючись за рану, що облила усю тканину його уніформи кров'ю. Славко, хоч і сам ледь стояв, кинувся бігти за ним, не слухаючи команд дядька. Та Змія тому і назвали змієм. Той непомітно кинув під ноги світлозвукову гранату. Славу на мить засліпило, але він встиг закрити бодай очі. Найманець зник, а від сильного шуму хлопець втратив свідомість. Далі він прокидався та засинав одразу. Його кудись тягнули, щось вкололи. Прокинувся він лише на Скадовську, лежачи у лікарській койці. Озирнувшись, він побачив Родіона, що лежав на сусідній, та Агента, сидячого на кріслі, навпроти лікаря.

   — Прокинувся? Ну і добре, — медик підвівся та почав огляд Славка. — Добряче вас там...Та все буде добре, молоді організми, витримають.