Маруся Минай - Десь посередині, Маруся Минай

   Дівчина лежала в своєму ліжку. Уривками до неї доносилися дивні події зі сну: звуки, тіні, сутності. Страх окутував її з ніг до голови. В одну мить вона почула кінець фрази: “...р, ні!”. Вона розплющила очі. В двері несамовито стували. Тіло все боліло. Було відчуття, що в середині від кісток відстала шкіра. Її м’язи викручувало. Важко було шевелитися. Все, що дівчина змогла зробити – це сісти в ліжку. І то це вдалося їй з великою проблемою. Стукіт в двері тільки додавав їй головної болі. В якусь мить звуки за дверима змінилися на провернення ключа в замковій свердловині. В квартиру увійшли.
— Рита, якого біса? Скільки можна тобі дзвонити і тарабанити? — жалілася гостя.
— Ти зайшла використавши ключ. Навіщо тарабанила?
Близька подруга Рити вже відкривала зашторені вікна. Вправно ігноруючи питання.
— Оце купила собі штори. Світу білого не бачиш. На дворі вже давно день. Тебе не було на роботі. Що з тобою?
   Вмить у Рити заболіла голова, здавалося, що хтось вганяє їй шпильки в голову. Вона приклала два пальці до скроні і втратила свідомість. До тями вона прийшла вже в палаті лікарні.
— Господи, Рита! Ти мене не на жарт налякала. — голосила подруга.
— Я щось трохи не в формі. Навіть не можу зрозуміти чого так.
В кімнату заглянув лікар. Він не поспішав заходити всередину. Пацієнтці треба відпочинок.
— Леді, можна Вас на хвилинку?
— До чого ці шифрування. Якщо щось серйозне говоріть тут. В кінці кінців це стосується і мене.
— Це я його попросила щоб тебе ніхто не турбував. Не думаю, що гарна ідея тебе зараз напружувати зайвий раз.
— Ніка, це стосується мого здоров’я! — злилася Рита.
— Я в курсі і я тобі все розкажу тільки трохи згодом. Відпочивай.
   Подруга поцілувала дівчину в лоба і вийшла разом з лікарем в коридор. Судячи з виду Рити – ситуація була критична. Ніколь довго вже товаришує з дівчиною, але таких випадків нездужання у неї не було. Більше того вона навіть не згадувала про таке, хоча вони обговорювали все. Дівчина сильно злякалася за подругу і їй хотілося швидше з’ясувати в чому причина такого самопочуття.
— Невже все так критично, що ви не стали обговорювати це при Риті?
— Відповіді на це питання немає.
— В сенсі?
— По зовнішнім показникам у пацієнтки хронічна втома. Але ми перевірили її з ніг до голови і вона здорова.
— Жартуєте? Ви її бачили? Там здоров’ям і не пахне.
— Це мене і тревожить. В неї гормони в нормі, ніяких порушень в організмі немає. Тут лікарі безсилі. Я зможу її потримати тиждень максимум. Довше немає затверджених причин. Можливо це психологічна реакція на якусь травму. У пацієнтки останнім часом не було ніяких стресів або трагедій?
— Ні. Єдина трагедія в неї це її батьки. Але вони завжди були. Думаю в неї вже імунітет. То що Ви радите звернутися до психолога?
— Краще до психіатра.
Ніколь була шокована. Психіатр – це занадто. На якусь мить вона навіть почала сумніватися в компетентності лікаря. Хоча він лікує її дідуся і в нього ніколи не було нарікань. В результаті чоловік помітив стурбованість дівчини.
— Я ні в якому разі не натякаю на те, що з вашою подругою щось не так. Просто це найкращий варіант обстеження. Психіатри найкомпетентніші люди в області психотерапії. І всупереч поширеній думці, що психіатри лікують тяжко хворих людей у яких проблеми з головою – це не так. Не всі психологи вміють поставити потрібний, а головне правильний діагноз. Фактично ви просто перестраховуєтеся і психіатр часто направляє на терапію з психологом. Вони діють в парі. Вам нема про що хвилюватися. Я впевнений, що все буде добре.
— Ви можете порекомендувати когось конкретного? З Ритою я поговорю, але лікар не має ділитися своєю спеціалізацією.
— Це протизаконно.
— Я знаю. Тому ми з вами і співпрацюємо. Іноді для загального благополуччя деякі факти можна не повідомляти. Рахунок виставте будь ласка дідусю.
— Так. Він вже телефонував. За це не хвилюйтесь. А Ваше прохання я виконаю.
   Ніколь повернулася до палати. Рита встигла заснути. Тому дівчина поправила ковдру та сіла на кріслі поруч. БІльше всього її хвилювало те, що відповіді у лікаря не було. Їх сім’я з ним працює досить давно. Основне це анонімність та повна конфіденційність. Він завжди знаходив рішення. Навіть якщо питання стосувалося пересадки органів, то вирішувалося воно протягом доби, максимум двох. Але тут. Ніколь перевела телефон в режим щоб їй міг додзвонитися тільки дідусь. Ввімкнула відео про енергетичну терапію і почала вивчати цю тему глибше. Вона полюбляла такі тематики – ворожіння на картах, шаманство, езотерика, астрологія, Фен Шуй, різноманітні практики. Якщо медицина відповідь не знаходить, то потойбіччя знайде.
Ближче до вечора Рита прокинулася. На кріслі поруч з нею сиділа напівсонна Ніколь з телефоном в руках по якому йшло відео.
— Ніка, їдь додому. Тобі нема за що хвилюватися. Завдяки тобі про мене попіклуються. Дідусь буде хвилюватися.
Сон Ніки минув безслідно.
— Не буде. Він знає де я. Та і він завжди піклується. Знаєш, я думала сказати твоїм батькам про твій стан.
— Я сподіваюся ти цього не зробила! — різко відповіла Рита. — Цього мені ще не вистачало.
— Звісно не сказала. Як згадаю їх останні гостини в тебе. Вибач, але думки про вихід в вікно стають нав’язливими.
— Так. Вони можуть. Скоро кінець місяця. Робимо ставки чи будуть вони телефонувати та вимагати гроші.
— Сподіваюсь ні. Ти і так останній раз їм багато відправила щоб не докучали.
— А я впевнена, що будуть. Бо беруть гроші чужі, а витрачають по факту свої. не розумію звідки у них така ненажерливість?
— Може в них демон вселився? А що, вони під всі критерії підходять для цього.
— Ніколь, закінчуй. — посміхнгулася Рита. — Схиблені люди не причина вселення, або чогось такого. Вони просто такі як є.
— Навіщо ти їх терпиш?
— За тим самим, що і ти своїх батьків.
— Не нагадуй.
— Сама почала і тепер винна я. — сміялась дівчина. — То що лікар сказав?
— Що фізично ти здорова. Всі показники в нормі.
— Цікаво. Але ж я почуваю себе як пуста оболонка. Яку вижали і повісили як ганчірку висіти на сонці.
— Він припустив, що в тебе стрес якийсь був і це так зреагувала психіка.
— Зреагувала на що? На сон, який я навіть не пам’ятаю?
— Тобі щось снилося? — тревожно спитала Ніколь.
— Я не певна. Пам’ятаю тільки страх, що пробирає до кісток. І хтось кричав: “ні”.
— Це може бути все що завгодно. Ти знаєш…
— Ніка. Спокійніше. Вдих, видих. — перебила її Рита. Ти ж знаєш моє відношення до магії. Не треба мені промивати мізки стосовно цього. Тим паче, що в тебе не вийде нічого.
— Все одно ти…
— Я вже сказала. Це питання принципово закрито. Краще повернемося до рекомендацій лікаря. То психолог значить?
— Насправді психіатр. А я не хотіла тобі з початку говорити, але він має направити до психолога.
— Ну в такому разі прийом потрібен нам обом. Може хоч він магію з твоєї голови трохи повиганяє. — жартувала Рита.
— З глузду з’їхала? Тато як дізнається всі мізки мені проїсть. І тобі за компанію. В нього тільки внуки на думці. Вже проходу мені не дає!
— Хах. Ти права. Ну добре. в будь якому разі психолог краще ніж експерт з магічних практик.
— Зла ти. — відповіла Ніколь.
Вердикт психіатра був такий самий як і сімейного лікаря. Рита була здорова. Навіть в психологі не було потреби. Але основну проблему це не вирішувало. За час перебування в лікарні дівчині стало трохи легше, але занепад сил нікуди не зник. Завдяки впливу дідуся Ніколь – Риту потримали в лікарні майже два тижні. На справді він міг би і на більше домовитися, та втрутилася сама Рита. Дівчина не хотіла відлежуватись овочем.
   З нагоди виписки дівчина наполягла сходити з Нікою ввечері випити кави та потеревенити. Вона чекала на подругу під дверима лікарні. Добре що на дворі було літо і Рита не могла замерзнути, бо подруга як завжди запізнювалася. “ Наступного разу скажу час на півгодини раніше до зустрічі. Може хоч тоді прийде вчасно” – думала про себе Рита.
— Ну на решті!
— Вибач, запізнилася. Дідусь затримав.
— Ти як завжди. Дочекатися тебе ціле випробування. Я ледь додому не поїхала.
— Ти зі мною ніколи б так не вчинила.
— Бачить Бог, колись час прийде. — жартувала Рита.
— Таксі? — запропонувала замовити Ніколь.
— О ні. Дякую. В мене скоро пролижні з’являться від сидіння та лежання. Я вже не знаю від чого в мене болить голова більше. Від того що я пролежала два тижні безвилазно в лікарні, чи – від хронічної втоми. Тому прогуляємось.
— Як знаєш, але додому поїдемо машиною. Я Костю попрохала. Він забере нас.
— Досить експлуатувати хлопця! З тобою так і особистого життя не з’явиться ніякого в нього.
— Ти ж знаєш, якщо не одружиться до сорока років, то ми поберемося з ним. Так що можна сказати, що це тільки на руку мені.
— Подумай про людину. Ти його експлуатуєш! Якщо так на надієшся побратися з ним, то що тобі заважає зараз з ним зійтися?
— Ну по-перше, не хотів би то не забирав та не допомагав мені. По-друге, а раптом я знайду чоловіка краще?
— А якщо після одруження знайдеш? Кинеш?
— Це вже буде не можливо. Ні з якого боку. Впевнена, що дід буде наполягати на шлюбному договорі. У Кості також сім’я не проста… Глянь, якщо така розумна то може сама вийдеш за нього? А то ходиш, як монашка незаймана. Життя без партнера шкодить жіночому здоров’ю.
— Тобі лікар два тижні тому говорив, що я здорова, так що розмова закрита. І він не мій типаж. Він надто спокійний, ніжний та добрий. Він не витримає мене. Мені треба чоловік, який зможе мене заткнути і довести свою думку. Мені треба, щоб в хлопця був стрижень.
— У будь якого хлопця він є. Я відкрию тобі маленьку таємницю. А в Костянтина ще й який.
— Фу. Збоченка! Я не про те зовсім. Коротше ти мене не розумієш.
— Звісно розумію котику. Саме тому ми і подруги. Але якщо не знизиш планку так і залишишся самотньою. — посміхнулася Ніколь. — Ми на місці.
   Невеличка кав’ярня на кілька столиків стояла з відчиненими дверима. Приємний запах кави та випічки простилався навкруги. Приміщення зовні мало скляні двері та стіни – тому з вулиці можна було зазирнути в середину і побачити милу атмосферу. Також в цій кав’ярні була можливість взяти карточку на стіл з написом: “не проти познайомитися”. 
   Коли дівчата зайшли в будівлю, в середині сиділа пара на побаченні, чи зустрічі. І ближче до вугла сидів симпатичний чоловік. Карі очі, насичений коричневий колір волосся. Мав доглянуте тіло з вираженими широкими плечами. Біла футболка поло бездоганно сиділа на ньому. Чорні брюки вигідно підкреслювали його статуру. Чокер з намистин обрамляв його шию підкреслюючи м’язи на ній. Поруч з кавою стояла табличка з запрошенням до спілкування.
— Доброго дня, ласкаво просимо!
— Вітаю, лате будь ласка.
— Щось ще?
— Ні це все. — сказала Рита.
— А я буду подвійне капучино. І медовик будь ласка.
— Добре. Табличку для знайомств візьмете?
— Так. Дякую. — відповіда Ніколь і потягнулася щоб її взяти.
Дівчина помітила в’їдливий погляд Рити. Вона явно не налаштована була на нові знайомства, але якраз їй вони б і не завадили. Ніколь спробувала зробити вигляд що не помітила нічого, але Рита взяла її за зап’ястя і мовила:
— Поклади це на місце. Бо будеш пити каву сама.
— Ну що за дитячий садок? Не бачу нічого поганого в нових знайомствах. — відповіла дівчина та глянула на одинокого хлопця за столом. — Зла ти. — мовила вона і поклала дошку на місце.
— Будь ласка, сідайте! Каву принесу по готовності за кілька хвилин.
Ніколь повернулася і пішла. Вона сіла за сусідній столик з чоловіком, обличчям до нього. Їй він сподобався і Ніколь вирішила порадувати око. Лишалося два стільця. Один поруч з нею, а інший повернутий спиною до сусіднього столика. Рита вирішила сісти навпроти подруги. Вона відчула, як за час її лежання ослабло тіло. Раніше вона навіть і не відчула б такої прогулянки на м’язах.
— Треба більше гуляти. Щось я задерев’яніла. Ці два тижні – це тортури.
— Ти жартуєш? В тебе ж немає сил іноді з ліжка встати, а ти розказуєш про прогулянки. — протестувала Ніколь. — Тобі попередньо відновитися б, а потім вже про все інше думати.
— В мене так кукуха поїде. Треба рухатися. А там і сили знайдуться.
— До речі стосовно цього. Я розмовляла з Ростиславом. Він зацікавився твоїм випадком та готовий тебе подивитися.
— Якщо він мною зацікавився от він явно з твоїх диваків. Я тобі вже говорила. Езотерика і твої улюблені практики то не моє. Не треба мене досліджувати.
— Я знала, що ти будеш протестувати. Та сидіти і чекати, коли все повернеться в своє русло я не буду. Давай просто поїдемо кудись в гори. В будійський храм. Там відпочинемо помедитуємо.
— Я вдячна за пропозицію. Та мені треба працювати. В мене немає заможних батьків, чи дідуся, щоб я могла просто так кинути все. — випалила Рита. — Вибач. Не хотіла тебе образити.
Ніколь сиділа з незадоволеним обличчям. Вона знала, що буде складно вмовити подругу поїхати, але надіялася на її здоровий глузд. Складно було передбачити стільки таке паломництво займе. Рита тільки влаштувалася на роботу і пройшла стажування. Якщо зараз вона піде, то знову втратить це місце. Треба було щось вигадати.
— Дарма ви так. Послухайте подругу. Вона Вам точно не бажає зла. — почулося з-за спини Рити.
Це говорив той хлопець на якого звернула увагу Ніка при вході. Через втому Рита не здатна була в повній мірі контролювати свою лють та поганий настрій. Вона вже прокрутила в голові ядовиту тираду стосовно того, що цей тип суне ніс не в свої справи. Вона набрала повітря в груди і готова була бризнути ядом в обличчя.
— Ваші кави та десерт пані. — збила з думки дівчину офіціантка. — Якщо щось буде потрібно кличте. — закінчила вона.
Рита зітхнула. Напруження в ній трохи зменшилося. Вона надягнула стандартну привітну посмішку і подякувала дівчині. В голові промайнула ідея просто проігнорувати чоловіка.
—  Впевнений, що Ваша подруга бажає Вам тільки добра. Варто послухати її. — не зупинявся він.
— Я щось не помітила, що ми взяли табличку про згоду на спілкування з незнайомцями на кассі. — фиркнула Рита.
— Ви ні. Але я помітив, як її хотіла взяти Ваша подруга. Тому вирішив спробувати.
— Дякую Вам… — не встигла договорити Ніколь.
— Руслан. — додав чоловік.
— Дякую Вам, Руслане. Та ніхто не вмовить мою подругу повірити в правдивість та достовірність енергетичних практик. Ми в цьому досить різні.
— Я все ж спробую. — сказав він та підсів до Ніколь.
— Здуріти, тільки прийшли, а ти і тут приспішника собі знайшла. — мовила Рита.
— Я згоден з Вами. Вірити в гадання магію і все таке – це маячня. Є така думка. Та не все, що не доведено — не існує. Можливо у нас ще не вистачає ресурсів щоб все заміряти і вивчити досконально. Якщо ми не бачили драконів – в теорії це не значить, що вони не існують. Подумайте, якби печерній людині показали електрику або комп’ютер, чи не сприйняла б вона це за магію?
— Руслан, а ви в продажах працюєте? Професійно відпрацьовуєте заперечення. — зауважила Рита. — Але на мене це не вплине.
— А як щодо квантової фізики? Цікавилися що там відбувається?
— Чого ви хочете досягти в цій розмові?
— Хочу вмовити Вас поїхати з цією прекрасною дівчиною до будистів, після дізнатися її ім’я і сподіваюся, що вона зі мною повечеряє якось.
— Якщо ви такий спостережливий, чи дійсно думаєте, що без цього вона не познайомиться?
— Познайомиться, але так цікавіше. Мені подобається втілювати всі плани симпатичних дівчат. Не сприймайте це як спробу нав’язати вам потойбічний світ  вашою подругою. Краще подумайте, як це може вам допомогти від поточних проблем.
— А мені подобається твій підхід до вирішення питання. — сказала подруга і додала, протягнувши руку. — Я Ніколь. Чи буду я вечеряти з тобою – залежить від того чи вдасться тобі вмовити мою супутницю.
Руслан посміхнувся. Взяв руку дівчини та поцілував її. У Рити задзвонив телефон. Вона взяла його в руки і вимкнула звук. Перші кілька секунд вона не підіймала слухавку. Телефонував до болі знайомий номер. Дівчина точно знала про що буде розмова.
— Все добре? — стривожено спитала Ніколь.
— Так. Але ти програла спір. — відповіла подруга.
Рита взяла телефон і вийшла на вулицю. Вона відійшла подалі, щоб розмову не було чутно. Телефонував їй тато, якщо його так можна було назвати.
— Ти чого так довго не береш трубку? — почулося в слухавці.
— Тобі також привіт, тату!
— Не треба грубіянити батькові! Вже почався новий місяць давно. Не бачив, щоб на рахунок прийшли кошти від тебе.
— Я минулого разу на два місяці наперед вам гроші відправила. — захищалася дівчина.
— Що ти там скинула? Ти ціни в магазині бачила? Тих коштів кіт наплакав.
— То піди на роботу. В мене не збільшується заробітна плата пропорційно кожного місяця!
— Не вдячна! Ми тебе виховували, скільки грошей в тебе вклали! Ти знаєш як зараз важко знайти престижну роботу? В тебе хворий батько. Мати он надривається щоб хоч якось нас забезпечити. А ти відмовляєшся допомагати!
— Тато. Тобі видалили маленьку пухлину на тілі. Без метостаз, ускладнень і всього такого. Операція і реабілітація була повністю за мій рахунок. Більше того я вже стільки років фінансово вас підтримую. Пішов шостий рік з того дня, доречі. Ти можеш знайти не складну роботу і допомогти мамі. Я не можу Вас все життя тягнути.
— В якому це сенсі? Ми не жалілися коли виховували тебе і ставили на ноги. А ти так поводишся.
— Я не ваша власність!
— Ти наша дитина! Цим все сказано. І взагалі. Ми вирішили продати будинок і будемо шукати квартиру в місті, щоб частіше до тебе навідуватися. А поки ми її не знайшли поживемо в тебе.
— Ти зараз жартуєш? — почала закипати Рита. — У вас вже була квартира в місті. Ви її продали і поки шукали нову квартиру частину грошей розтратили. Щоб хоч якось викрутитися довелося взяти кредит. Грошей вистачило лише на будинок в глуші. Жити в мене ви не будете! Це крапка. — Рита переходила на крик – їй вривався терпець.
— Не треба підвищувати голос на мене! Поки ми не помремо, ти маєш нас підтримувати та допомагати фінансами.
— А хто підтримає мене? Я працюю на двох роботах щоб прокормити вас і себе. Не маю а ні свого житла, ні автівки, ні особистого життя. Я скоро збожеволію.
В Рити запаморочилась голова. Ця розмова забрала в неї багато сил. Все що їй хотілося – це поїхати додому та заснути, щоб перегорнути цей день і піти в новий. Більшу частину життя її виховували в обов’язку допомагати батькам. Причому часто це було в ультимативній мірі. Дівчина досить рано поїхала з дому. Коли вона не бачила батьків, було легше, але вплив який вони їй вбили в голову з малку тримав її в вузді на будь якій відстані. Часто вона просто намагалася не спілкуватися з ними і відкупатися грошима. З часом вона навчилася відгороджуватися від них і триматися на відстані. Та видно, що її поточний стан завадить спокійному життю. Вона просто не зможе дати відсіч рідним та постояти за себе.
— Коротше. Мене звільнили. Коштів я не маю. Я відправлю вам трохи грошей, але це буде останній раз. Жити в мене ви не будете. Я деякий час буду не доступна. — сказала Рита і віддалила від себе телефон.
В трубці чулися роздратовані крики тата. Він явно не очікував такого розвитку подій. Дівчина відбила дзвінок і відправила йому кошти, як і обіцяла, але за майбутній місяць. Поки вона це робила – батько знову почав телефонувати, але Рита знову скинула дзвінок. Далі вона додала всі номера домашніх в чорний список і повернулася до подруги з новим знайомим. Вони сиділи і щось активно обговорювали, періодично сміючись. Настрій Рити і так був не дуже, але коли вона повернулася, то здалося, що хмар у нею над головою стало більше. Ніколь сумно зітхнула. Вона сподівалася, що все ж помилилася в своїх припущеннях щодо дзвінка, але судячи з усього вона потрапила прямо в точку.
Руслан побачивши сумну Риту, яка підходила до столу, хотів трохи над нею пожартувати, щоб підняти їй настрій. Тільки він відкрив рота, як Ніколь взяла його за лікоть та трохи здавила. Вона нахилилася до вуха і ледь чутно прошепотіла:
— Не треба. Якщо хочеш жити звісно.
— А я бачу спілкування пройшло весело. — випалив хлопець.
Рита просто подивилася на нього як на придурка. При чому вона зробила це на стільки майстерно, що Руслан в якусь мить відчував себе саме так. Ніколь була здивована реакцією подруги. Вона вже уявила як буде витягувати подругу з кав’ярні стримуючи її, щоб та не повидирала очі хлопцю. А та на нього просто косо глянула.
— Видно на твоїй стороні диявол. Я поїду в той клятий храм. — сказала Рита. — А зараз вибачте, та я додому. Завтра все обговоримо стосовно подорожі. Коли там буде Костянтин?
— За десять хвилин. Я з тобою. — сказала Ніка та в неї задзвонив телефон.
На дисплеї дівчини засвітився контакт “Дідусько”. Вона взяла в руки телефон і одразу прийняла дзвінок. В трубці почувся голос Ніколиного діда. Він був стурбованим.
— Ми не можемо перенести зустріч? Так я пам’ятаю, що ми з тобою обговорювали її заздалегідь. В мене надзвичайна ситуація. Так, але… — не встигла договорити дівчина, як дідусь кинув трубку.
— Все ок. Не хвилюйся. Всі моменти стосовно поїздки завтра. Зі мною все ок.
— Нічого не ок! Ти погодилася зі мною їхати. Не прибила Русю коли той над тобою пожартував. Нічого не ок! — хвилювалася подруга.
— Слухай, ти хотіла щоб я поїхала? Ти отримала. Всі питання завтра.
Рита допила залпом свою каву і пішла до виходу.
— Почекай тут будь ласка. Я її відправлю і повернуся. — сказала Ніколь своємо новому товаришу.
Дівчина наздогнала подругу вже на вулиці.
— Я не знаю, що тобі сказав батько, та це не привід так засмучуватися і нервувати. Все буде добре як завжди.
— Батько хоче продати будинок і поки не купить квартиру в місті – пожити в мене.
Почувши ці слова Ніколь заклякла. Вона згадала, як Рита переживала попередні перепетії з майном батьків. Тоді вона ще навчалася в ВУЗі і жила в гуртожитку, але це не врятувало її від постійних сімейних сварок на цю тему. А тут, якщо вони ще хочуть під одним дахом з нею жити, то і не дивно, що Рита погодилася з нею їхати. Ніколь просто обняла її та стояла поруч поки не приїхав Костя. Він відкрив вікно і привітався з подругою:
— Привіт, Мишеня!
— Привіт, Любчику! — привіталася Ніколь з хлопцем. — Ввіряю тобі найцінніший скарб. Попіклуйся про неї будь ласка.
— Ти з нами не їдеш?
— Дідусь хоче мене бачити. Я зовсім забула про зустріч і вже запізнююся.
— В принципі як завжди.
Тут Рита посміхнулася хлопцю та мовила:
— Привіт. Дай п’ять! Я не одна помітила, що Ніка і запізнення це синоніми.
Хлопець охоче відповів на її жест. Ніколь і справді запізнювалася завжди. Не було ще такого дня, щоб вона прийшла вчасно. Далі Рита обняла подругу та сіла в машину на заднє сидіння. Вони помахали Ніці та поїхали до Рити додому. Більшість дороги обидва мовчали.
— Тяжкий день? — спитав у дівчини Костянтин.
— Тяжке життя, воно бентежить. А останні два тижні так взагалі.
— Співчуваю. Можу чимось зарадити?
— Так. Якщо знаєш куди здати уживаних батьків і взяти нових.
— Може тоді в “Вина світу”? Як на мене тобі не завадило б розслабитися.
— З одного боку ти і правий, та з іншого якби я пила кожного разу коли маю проблеми, або мені важко, то спилася давно. В раніше я б зависла в залі і тренувалася до відмови м’язів, але тіло дало збій.
— Мені Ніколь стосовно цього всі вуха продзижчала. Вона сильно за тебе переживає. І якщо чесно, то я також.
— Я і сама за себе переживаю. Зі мною таке вперше. Надіюся, що все буде добре.
— В мене є ідея, як допомогти тобі розслабитись, але треба заїхати в одне місце. А ще, я зголоднів. Візьму собі буріто. Ти будеш?
— Так.
— Почекай в машині поїмо тут. Не хочу тинятися по вулиці з їжею.
— Але я не вмію обережно їсти. Заляпаю всю машину тобі. Що ти будеш тоді робити?
— Повезу її в хімчистку. Все можна відмити. Ніколь просила піклуватися про тебе. Так що чекай мене тут. До речі, який твій улюблений смак, наприклад з фруктів?
— Персик.
В одному з вуличних кафе Костя купив їм поїсти. І перед тим як сісти в машину він поклав щось в багажник. Їжа була смачна та поживна. Після вечері вони продовжили поїздку.
— Так що за ідея в тебе виникла?
— Нехай це буде для тебе сюрпризом. Але мені треба буде піднятися до тебе додому.
— Якщо ти не боїшся срачу від двох тижневої відсутності людини в квартирі, то ласкаво прошу. Я навіть не пам’ятаю що лишалося в холодильнику. Запах мабуть жахливий по квартирі.
— Ніка вчора замовляла клінінг на твою квартиру. Вона скористалася твоїми запасними ключами.
— Навіщо так заморочуватися? Я сама все помила б.
— Я тобі вже говорив. Вона про тебе піклується. І я впевнений, що вона любить тебе. Я більше ні про кого так багато не чую від неї, як від тебе. Якби був її хлопцем то можливо навіть ревнував.
— Може все попереду?
— Я впевнений що так.
— Чому тоді ви не почнете зустрічатися? Наче граєте в коти та миші.
— Ще не час просто. І я і вона сподіваємося знайти собі пару не з свого кола. Наші сім’ї близько дружать. Ми знаємо одне одного з пелюшок. Нас сватали ще з тих пір, як ми повзати під стіл почали. Але чим більше я шукаю – тим більше розумію, що з нею комфортніше всього. Я думаю в неї так само. Ми приїхали.
Хлопець припаркувався поруч з домом Рити. З багажа він взяв досить великий пакунок.
— Коли ти його клав туди – мені здалося, що він був меншим. Але що це?
— Твої дихальні практики на вечір зі смаком персику. Без нікотину звісно. Я все зроблю для тебе. Твоя задача буде насолоджуватися, але не забудь потім прибрати його. І якщо ще захочеш зависнути – пиши мені. Я б посидів з тобою, але мене чекають на побаченні за годину.
— Ти занадто ідеальний та солодкий. Аж приторно.
— Я просто не для тебе.
— Я в курсі. — посміхнулася Рита. — Мені іноді здається, що чоловіків, які можуть винести мій характер просто не існує на цій планеті. Невже доведеться подорожувати всесвітом? — жартувала дівчина.
— Це до Ніколь. Та і регресію зробить, і відправить куди треба. — саркастично відповів Костя.
Хлопець досить швидко підготував їй кальян. Пояснив як користуватися та піклуватися про нього і поспішно поїхав. Він, на відміну від своєї подруги, нікого не змушував чекати. Залишок вечора Рита провела за дихальними практиками. Ідея кальяна спрацювала на відмінно. Голова стала легшою. Хотілося швидко заснути, що дівчина і зробила, але попередньо вимивши подарунок Костянтина.