Олена Закаєва - Сенсація "Початок", Олена Закаєва

Розділ 19: Несподіваний союзник

Софія сиділа в тіні свого тимчасового сховку, ретельно перевіряючи свої документи та електронні пристрої. Кожен її крок, кожен дзвінок були під суворим контролем, але цей анонімний дзвінок змусив її серце прискорено битися. Голос, що лунало в слухавці, був відчутно глухий і мало схожий на звичайний тон людей, яких вона зазвичай чула у своїй роботі. Чоловік, очевидно, був наляканим і не бажав себе видати. Але те, що він сказав, змусило її задуматися.

— Я працював із Сліпчуками, але вони перейшли межу, — говорив він, розмовляючи низьким, нервовим голосом. — У мене є інформація, яка може добити їх, але я не можу передати це через публічні канали. Якщо ви хочете завершити цю справу, приходьте завтра на Центральний вокзал.

Ідея зустрітися на вокзалі була настільки ризикованою, що Софія не могла вирішити, чи варто йти. Вона розуміла, що її життя і так уже в небезпеці, а будь-який необережний крок міг привести до ще більших проблем. Водночас, інформація, яку він обіцяв передати, могла бути ключовою для подальшого викриття Сліпчуків. Це була можливість, яку вона не могла проігнорувати.

Марина, з якою Софія обговорювала ситуацію, виявилася на її боці, хоч і була дуже стурбована. Вона переконувала Софію бути обережною, не йти без відповідних заходів безпеки, але водночас погоджувалася, що це може бути важливим шансом.

— Можливо, він дійсно хоче допомогти. Але це може бути пастка. Нам треба діяти швидко, — сказала Марина, намагаючись знайти компроміс між підтримкою та обережністю.

Зрештою, Софія прийняла рішення. Вона зв'язалася з декількома своїми людьми, щоб вони стежили за ситуацією на вокзалі. Призначила зустріч на вечір, оскільки це було єдине вікно для безпечного пересування.

Тим часом вона ретельно підготувала себе до зустрічі. Замість звичного одягу, який носила на роботі, вибрала більш непримітний стиль — темну куртку і джинси, що не привертали б увагу. Вона перевірила свою сумку, переконавшись, що всі важливі речі, такі як флешка з матеріалами, залишаються під рукою.

Наступного дня, на заході сонця, вона вирушила до Центрального вокзалу. З кожним кроком її тривога зростала, але в той же час вона відчувала, що не може зупинитися. Це була її єдина можливість дізнатися, хто насправді стоїть за темними справами Сліпчуків, і зібрати останні докази для розслідування.

Як тільки Софія приїхала на вокзал, вона уважно оглянула людей навколо. Вокзал був багатолюдним, але натовп був для неї незвичним — в її очах кожна людина стала потенційною загрозою. Вона відчувала, як серце б’ється швидше, а нерви напружені.

Відповідно до вказівок анонімного джерела, Софія підійшла до визначеного місця — старої лавки біля виходу з підземного переходу, де через кілька хвилин має з'явитися її контакт.

Тим часом вона весь час перевіряла навколишнє середовище, намагаючись не привертати уваги. Вокзал був величезним, але сама ситуація все більше навантажувала її психіку.

І ось, через кілька хвилин, до лавки підійшов чоловік. Він був у темному пальті, з капюшоном, який приховував його обличчя. Софія не могла розпізнати його, але відчувала, що це був саме той, хто зателефонував.

Він сів поруч, не видаючи себе.

— Ти Софія? — спитав він тихо, але досить чітко, щоб вона почула.

— Так, — відповіла вона, намагаючись приховати своє хвилювання.

— Я Сергій, працював на них, але я більше не можу мовчати, — почав чоловік, опускаючи капюшон. Його обличчя було знайоме, хоча Софія не могла точно пригадати, де вона його бачила. — Вони винні у багатьох справах. Але є один момент, який вони намагаються приховати. Вони не лише займаються корупцією, але й мають вплив на правоохоронців, які повинні були розслідувати їхні справи.

Він дістав з кишені невеликий пластиковий пакет, в якому був ще один компактний флеш-накопичувач. Софія розуміла, що цей новий доказ може змінити багато.

— Це те, що вам потрібно, — додав він, передаючи флешку.

Він подивився навколо, а потім швидко встав.

— Ти повинна йти. Ти ще не одна, і вони можуть тебе знайти.

Не встигла Софія відповісти, як чоловік швидко зник у натовпі. Вона залишилася сидіти, стискаючи в руках флешку, але одночасно відчуваючи, як її серце завмирає від страху. Чи не сталося це черговою пасткою?

Софія знала, що тепер їй необхідно діяти швидко. Вона негайно вирушила до безпечного місця, де могла переглянути отриману інформацію, адже цей новий доказ був ключем до наступного кроку.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍