Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Тут вона таки зупинилася й подивилася на мене. Точніше, подивилася на мене, як на щось дивне, що випадково з’явилося в її полі зору.

— На базар? — Лейла скривила губи, ніби я щойно сказала, що хочу з'їсти камінь із підлоги. — Ти серйозно?

— Ну так, — я знизала плечима, намагаючись зберегти спокій. — Треба дещо купити.

Вона нервово розсміялася.

— Послухай, дівчино, — сказала вона, переходячи в наступ. — У тебе є все, що тобі потрібно, тут. Навіщо тобі базар? А головне, як ти собі це уявляєш?

— Дуже просто, — я підняла брови. — Ми сідаємо в машину й їдемо.

— Смішно. Справді смішно, — Лейла демонстративно перевела погляд на своїх дітей. — Уявіть, вона хоче їхати зі мною.

— А що тут такого? — я схрестила руки на грудях. — Хіба я не можу скласти тобі компанію?

Її ідеальна усмішка стала гострою, як лезо.

— Справа не в цьому, — сказала вона, майже шиплячи. — Просто… ти тут гість, зрозуміло? І твоє місце — тут. А я, знаєш, відповідаю за те, щоб я і мої діти були в безпеці.

— У чому проблема? — я вирішила не здаватися. — Мені здається, ми могли б прекрасно провести час.

Лейла зробила крок ближче, зменшивши відстань між нами до мінімуму.

— Послухай, — тихо, але з неприхованою ненавистю сказала вона. — Я не знаю, хто ти така і чому ти тут. Але пам’ятай: мої діти, моє життя, моє місце — це не твоя територія. Не лізь, куди не просять.

Я зробила крок назад, але не від страху, а від бажання краще роздивитися її. Отакої. А пазурі в неї довгі. Дуже довгі.

— Гаразд, як скажеш, — сказала я нарочито спокійно, хоча всередині кипіла. — Залишуся тут. Але пам’ятай, Лейло, іноді гості бачать більше, ніж мешканці.

Її очі звузилися, але вона нічого не відповіла, лише різко розвернулася й покликала дітей.

Дивлячись їй услід, я подумала, що буде дуже цікаво дізнатися, що вона приховує. А я дізнаюся. Обов’язково.