Володимир Опанасович Обручев - Земля Санникова

— Ну, ваші онкілони давно знищили його, якщо застали тут.

— А заради чого? Бивні їм не потрібні — продавати їх нікому; здобичі й без мамонтів досхочу, а добувати цього здорованя без вогнепальної зброї нелегко.

— Але ж людина кам’яного віку полювала на мамонтів ще з більш примітивною зброєю.

— А я гадаю, Матвію Івановичу, — утрутився в розмову Горохов, — що якщо цей самий мамонт тут живе, йому тутешні люди поклоняються, як священному звіру, на зразок птаха ексекю.

— Цілком можливо, Микито. І тому я сподіваюся, що ми цього звіра побачимо.

Зібравши пожитки, перебралися на край галявини коло струмка й знову розпалили вогонь. Галявина виявилася порожньою — мабуть, носороги своїм тупотом і ревом розполохали всіх тварин.

— І тут накапостили! — зауважив Ордин. — А я сподівався, поки вариться обід, підкрастися узліссям та сфотографувати биків і коней.

— Так, залишилися лише птахи, що цікаві тільки як печеня, — сказав Костяков, показуючи на зграю качок, які літали над озером.

Пузирящі озера

Без будь-яких перешкод пообідали, відпочили й пішли далі, тримаючись берега струмка, маючи надію, що він приведе до озера. Ця надія справдилася: хоча луг ставав дедалі більше болотистим, але вздовж струмка вдалося пройти, і скоро перед очима відкрилася водна гладінь до півкілометра в діаметрі, оточена зеленню очеретів. Велике латаття розстилало по воді своє листя вперемішку з дрібним листям водяного горіха (Trapa natans) — рослини, майже вимерлої на Землі, а тут присутньої у великій кількості. Дно озера, вкрите водоростями, повільно йшло вглиб, і серед підводної зелені снували жуки й плавали зграйки дрібних рибок. Далі на озері плавали качки, гуси та чайки, а сплески то там, то тут виказували присутність більшої риби. Полуденне сонце, проглядаючи крізь хмари, освітлювало скісними променями цю мирну картину розкішного життя, неймовірну для подібної широти.

— А струмок тече не в озеро, а з озера, — помітив Горюнов.

— Що ж із цього виходить?

— А виходить те, що води улоговини повинні мати якийсь вихід у море, тобто кільце гір має бути десь розірване донизу.

— Припустімо, що так.

— Нам важливо з’ясувати це. Снігові замети, якими ми спустилися, за літо дуже понизяться, і по них вже не можна буде піднятися наверх. Значить, тільки розрив у горах дасть нам можливість вийти з улоговини.

— Але його може й не бути, — сказав Ордин. — Вода може стікати підземним каналом. У потоках лави такі канали бувають часто. Згадайте дельфінів Гавайських островів із курсу геології.

— Це що таке? — спитав Костяков.

— Це довгі тунелі в потоках лави, що тягнуться від морського берега вглиб. Під час припливу вода заповняє їх і вибивається фонтанами через тріщини. Звідси й назва.

— Неправильна, бо дельфіни не пускають фонтанів води, як кити, а тільки розбризкують воду, граючись, — зауважив Горюнов. — Але для нас відсутність розриву буде неприємною — доведеться чекати кінця зими, коли замети знову наростуть.

— Ну що ж, зимівля на Землі Санникова входила в наші плани, якщо виявиться можливою. А тепер ясно, що зимувати тут можна.

У цей час Горохов, який не зводив очей із озера, перервав розмову вигуком:

— Дивіться, що там робиться! Якесь чудовисько з води лізе! На середині озера вода повільно здималася великим пласким горбом чи пузирем. Раптом цей пузир луснув, і з нього вирвався клуб білої пари, який швидко розсіявся в повітрі. Скрізь на озері від цього місця розбігалися кругові хвилі, і птахи, що плавали неподалік, гойдалися на них.

— Чи не кит живе у глибині або інший великий звір? — припустив Горохов.

— Кити в прісній воді не живуть, — зауважив Горюнов. — Але що за причина цього явища?

У цей час Ордин вийняв із футляра термометр і встромив його у воду. Горохов посміхнувся — настільки безглуздим здався йому цей спосіб з’ясувати, хто живе в озері.

— Уявіть собі, вода має двадцять п’ять градусів за Цельсієм! — вигукнув Ордин.

— Ранньою весною під цією широтою — і двадцять п’ять градусів! Це незбагненно! — сказав Костяков. — Чи не помилилися ви десятків на два?

— Зміряйте самі, якщо не вірите.

— Але як же пояснити це?

— Очевидно, озеро має підземний притік гарячої води або, скоріше, навіть пари, судячи з того, що ми щойно бачили. А це узгоджується з моїм припущенням, що улоговина — дно кратера старого вулкана, у глибині якого ще збереглося достатньо тепла, яке виділяється час від часу по тріщинах.

— Треба зачекати, чи не повториться це явище, — сказав Горюнов.

— Зачекаємо. А поки я скажу, що якщо таких озер багато, то одне із пояснень теплого клімату Землі Санникова знайдено.

Кругові хвилі уляглися, й озеро знову стало гладким, як дзеркало. Усі зацікавлено дивилися на нього, очікуючи. Горюнов тримав у руці годинник.

Через тридцять дві хвилини після першого здуття вода знову почала підніматися пузирем, який досягнув приблизно двох метрів заввишки, після чого луснув із виділенням пари.

— Ваше пояснення, очевидно, правильне! — сказав Горюнов. — Ми маємо періодичне виділення пари, або гарячого повітря, із надр Землі, яке безпосередньо й через воду зігріває улоговину.

— А озер ми бачили декілька, роздивляючись улоговину з висоти її краю.

— Я все-таки гадаю, що це кит пускає фонтан, — заявив Горохов, для якого явища вулканізму були незрозумілі.

— Ну як міг кит пробратися сюди в озеро, Микито? Не міг же він перелізти через ці гори.

— А як потрапили сюди носороги, бики й коні, які не можуть лазити стрімкими урвиськами? — запитав Костяков.

— Ви погано знаєте геологічну історію Новосибірських островів, — заперечив Ордин. — На початку четвертинного періоду вони складали ще частину материка Сибіру, і тоді цей вулкан, очевидно, уже згаслий, міг бути заселений тваринами, потім з’явилися розломи, і значні площі опустилися на дно моря, а інші перетворилися на острови. Тваринам дорога порятунку на материк була відрізана, і у зв’язку з погіршенням клімату вони вимерли на всіх островах, крім Землі Санникова, завдяки її теплому ґрунту.

— Але це не пояснює, як спустилися великі тварини в цю яму!

— По-перше, тоді могли існувати глибші розломи в стінках кратера, які пізніше завалилися. По-друге, ми бачили тільки невелику частину країв, і десь далі на півночі може бути більш-менш зручний вхід.

— Я тепер не сумніваюся, що ми відкриємо тут ще багато чого несподіваного й цікавого, — сказав Горюнов. — І я дуже радий, що гроші, які старий академік дав нам так довірливо, не витрачені марно й наука одержить такий цінний дар — розплідник вимерлих тварин.

— А може, й людей, — додав Ордин.

— Шкода тільки, що наша експедиція так мало підготовлена для наукових