Liliуа - Життя як історія у кожного своє., Liliуа

Тьотя Мері: Діти, ми повернемося через годину.

Хлопці: Добре.

Вечір минав повільно, але всі помітили, що Лео став ще більш блідим.

 Діана: Лео, все добре? Ти такий блідий.

.Лео: Так, здається, але я не впевнений.Карай, яка сиділа поряд з Лео, торкнулася його лоба.

Карай: Здається, у тебе піднялася температура.

Лео: Може, й так, а… Падаючи вперед, не встиг сказати більше, він знепритомнів.

Ренет: Гей, що з ним?

Діана: Здається, температура дуже висока, давайте покладемо його на Краще було мабуть йому не  сидіти на підлозі.

Доні і Мікі обережно поклали Лео на ліжко.

Діана: Може, йому чаю гарячого дати?

Раф: Тоді я пішов на кухню за чаєм, а ви слідкуйте за ним.

Діана: Я, здається, тітці Мері віддавала чай від простуди. Я піду з тобою, Раф, якраз поясню, як його заварювати.

Раф і Діана спустилися на кухню.

Раф: Ти за цей чай?

Діана: Так, я його зараз зроблю. 

Вона поклала пакетик у чашку з гарячою водою, додала дві ложки меду та дольку лимона. Потім ложечкою витягла лимон і чайний пакетик, які вже надали чаю смаку, і додала трохи соку імбиру.

Діана: Ось і все.

Раф: Це взагалі їстівнє?

Діана: Звісно! Я сама його пила, і він допомагає. Ще візьми миску з холодною водою та якийсь рушник, щоб збити температуру.

Раф: Уже беру.

Вони піднялися на другий поверх і зайшли в кімнату, де всі інші продовжували спостерігати за станом Лео.

Доні: Як там чай?

Діана: Уже готовий. Раф, давай спочатку змочимо рушник і покладемо йому на лоба, щоб охолодити.

Раф занурив рушник у миску з холодною водою і акуратно поклав його на лоба Лео.

Ренет: Лео, ти нас чуєш? Як ти?

Лео слабко відкрив очі й подивився на друзів.

Лео: Чую... Дякую...

Діана: Добре, зараз ось чай вип’єш — і трохи легше стане. Тримай, я допоможу.Вона обережно підняла Лео й піднесла чашку до його губ. Лео повільно зробив кілька ковтків.

Лео: Дякую... Смак цікавий.

Карай: Тепер головне — більше відпочивай. Ми тут, усе буде добре.

Лео, трохи стомлено, але слухняно, підтягнув ковдру ближче, вкрившись до плечей. Він заплющив очі, хоч і не виглядав надто переконаним.

Мікі, зробивши черговий ковток чаю, озирнувся на Діану:

Мікі: Слухай, а цей чай насправді дуже смачний. Ти його сама придумала чи це рецепт?

Діана (посміхаючись): Це старий рецепт моєї бабусі. Вона казала, що такий чай завжди допомагає зігрітись і зміцнити імунітет.

Ренет, відставляючи чашку на стіл:

Ренет: Хоча я й не хворію, але пити цей чай справді приємно. Він якийсь… домашній.

Карай: До речі, Діано, а що ти мала на увазі про ту коробочку?

Діана, поглянувши на всіх із легким загадковим виглядом, узяла невелику коробочку в руки.

Діана: Це ще один засіб із бабусиних секретів. Тут трав’яний порошок. Його треба приймати через 30 хвилин після чаю, щоб знизити температуру і відновити сили.

Ейпріл: Порошок?

Діана: Розводиш у теплій воді і випиваєш. Головне – не переборщити з дозуванням.

Лео, не відкриваючи очей, почув цю розмову і слабко усміхнувся:

Лео: А це точно безпечно? Чи це експеримент над хворими?

Діана (сміючись): Лео, це не експеримент, а перевірений метод.

Карай, глянувши на Лео:

Карай: Головне, щоб тобі стало краще. Ми всі тут, щоб допомогти.

Доні: Так, і якщо цей чай допомагає, то, може, й порошок буде не гіршим.

Раф: Я тільки сподіваюся, що він не гіркий, бо інакше змусити Лео випити буде завданням не з легких.

Діана: Ну що, Лео, тепер твоя черга.

Лео, трохи розплющивши очі:

Лео: Окей, давайте сюди. Якщо вже пити, то пити одразу.

Він зробив кілька ковтків, скривившись, але випив до кінця.

Лео: Фу, це дійсно… незабутній смак.

Діана: Пий до кінця, інакше не спрацює.

Лео: Добре, дай хвильку звикнути до смаку.

Дзвонить телефон Діани. Вона бере трубку і вмикає гучний зв’язок.

Раф (брат Діани): Ало, у вас все добре?

Діана: Так, усе гаразд.

У фоновому режимі чути голос іншого брата.

Раф: Доні, йди спати.

Доні (брат Діани): Я ще не закінчив свою роботу.

Раф: На ніч каву пити шкідливо.

Доні: Відчепися, у мене дедлайни.

Діана, сміючись: Ви коли-небудь перестанете сперечатися?

Раф: З нього слова не витягнеш удень, але як тільки сідає за роботу, починається.

Доні: Бо вдень я працюю, а вночі знаходжу натхнення.

Раф: Ладно, я своє сказав. Діано, якщо щось треба, дзвони.

Діана: Добре, дякую.

Розмова закінчилася, і Діана повернулася до друзів.

Ейпріл: Схоже, у вас у родині дуже цікава атмосфера.

Лео, із вдячністю: У вас гарна сім’я.

Діана: Дякую. А тепер укутайся ковдрою і полеж трохи, добре?

Лео: Добре.

Діана:Відпочивай, а ми побудемо поруч.

Лео зручно вмостився під ковдрою, його очі трохи прикрилися, хоча він і продовжував прислухатися до розмов друзів. Але невдовзі він заснув.

Карай: Він заснув?

Раф: Ага.

Доні: Добре, хай відпочиває.

Діана: А казав, що майже не спить.

Раф: Та ні, це щось сьогодні його так на сон потягнуло.

Доні: Тихенько. (Він обережно доторкнувся до лоба Лео.) Температура спала.

Карай: Це ж чудово, він тепер швидше одужає.

Діана, шепочучи: Я так рада. А то він виглядав таким знесиленим.

Ренет: Що будемо робити далі? Ми ж не можемо голосно веселитися, поки він спить.

Ейпріл: Можемо пограти в тиху гру або поговорити.

Мікі: Або розкажіть щось цікаве. Діана, ти ж казала, що у вашому рідному місті є багато цікавих традицій.

Діана: Є таке. Добре, я розкажу вам одну легенду, пов’язану з "Ніччю Ніколи".

Всі зручно вмостилися в кімнаті, створивши теплу атмосферу. Діана трохи задумалася, а потім почала говорити.

Діана: Давним-давно, коли в нашому місті ще не було електрики, люди вірили, що найдовша ніч у році — це час, коли небезпеки приховані в тіні. Щоб захистити себе, кожна сім'я запалювала свічки та залишала їх у вікнах. Це символізувало світло надії та захист від темряви.