Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Я стояв перед дверима цвєї чортової квартири, відчуваючи, як лють всередині мене розгорається. Майкл — цей ублюдок, цей зрадник. Він знову взяв на себе роль «батька» моєї Софії, і я все ще не міг зрозуміти, як саме вона може бути такою наївною.

Я вдарив кулаком у двері, не збираючись чекати. Із-за дверей пролунав голос — спочатку нервовий, потім зрозумів, хто я

— Чого ти хочеш, Лоренцо?

— Ти мені скажеш, що ти їй сказав, Майкле? — голос мій ледь стримував гнів. — Ти забрав мою Софію, чорт забирай. Тепер я хочу знати, що ти їй вклав у голову!

Відчував, як кожна клітина в мені палала від обурення. Майкл замовк на кілька секунд, мабуть, намагаючись оцінити, що я зараз буду робити.

— Ти що, зовсім здурів? — відповів він, нарешті відчинивши двері і показавши своє обличчя, все ще змучене після років алкоголю й дурних вчинків. — Вона ж просто маленька дурепа, а ти хочеш забрати її? Це твоє все? Ти хочеш дістатися до неї, бо що? Через гроші? Через твою позицію?

Я проковтнув гірку посмішку, не хочучи дати йому можливість розмовляти зі мною на такому рівні.

— Ти думаєш, що я шукаю гроші? Блядь, я вже б усе віддав, щоб забрати її назад, — вилаявся я, підходячи ближче. — Вона для мене більше, ніж ці статки, більше за все, що є у цьому світі.

Майкл нервово поглянув на мене, і його очі заблищали від страху. Чим більше я говорив, тим більше він відчував мою безкомпромісність. Я задирав плечі, давши зрозуміти, що я не стану зупинятися.

— Як ти посмів? — я знову нахилився, дивлячись йому в очі, — Що ти їй сказав? Що ти їй, сука, сказав про мене?

Майкл глянув на мене, ніби шукав спосіб переконати себе, що я не правий. Він опустив погляд, і я знав, що він вже розуміє: я не жартую.

— Вона знає, — прошепотів він, злізши з ліжка і почавши нервово ходити по кімнаті. — Вона дізналася всю правду про своїх батьків, про тебе і про все інше. Вона повинна це знати.

Я закрив очі на мить, всередині мене щось обірвалося. Від цього сплеску відчаю я відчув, як мене ковтає страшна тінь.

— Ти хочеш її залякати, так? — запитав я з посмішкою, хоча в душі мене нищив страх. Я вже знав, що ця розмова не буде простою. Мої пальці стиснулися в кулаки. 

— Ти завжди був таким упертим, — буркнув Майкл, намагаючись взяти себе в руки. — Я теж не хотів цього, але я не міг інакше. Вона є частиною цієї гри, і ти не зможеш її закінчити.

Я зрозумів, що ці слова були лише прикриттям для його власної відсутності волі. Все це не мало значення. Я був готовий покласти все на карту, аби тільки повернути її.
 

Майкл важко ковтнув, його очі були повні вогню й розчарування. 

— Коли я програв її в карти, — сказав він різким тоном, — ти сказав, що тобі потрібен бізнес її батька будь-якою ціною! Ти погодився одружитися з нею з фразою: «Як тільки отримаю документи на фірму — розведуся з нею і поверну тобі».

Лоренцо затримав погляд, його руки стиснулися в кулаки.

— Так, я тоді так сказав, — тихо підтвердив я,  не відводячи очей від Майкла. — Я хотів бізнес. Мені не було до неї діла. Я використав її для своїх цілей, але… зараз я все зрозумів.

Майкл нервово засміявся, але сміх цей був без жодної радості.

— А мені ти обіцяв 20% від кругленької суми! Ти навіть не думав про неї, а я був готовий просто віддати її, як товар. Мені було байдуже, але тобі, мабуть, справді було начхати на долю дівчини.

Лоренцо зітхнув, його обличчя було спотворене внутрішнім болем.

— Так, я був сліпий і жадібний, — сказав він, відчуваючи гнів і сором у своїх словах. — Я хотів забрати все, не звертаючи увагу на неї.

Майкл пройшовся кімнатою, зупинившись перед Лоренцо, і дивився прямо йому в очі.

— Я зараз, краще б спалив усю цю фірму, ніж знову віддав би її кому-небудь, навіть тобі. Як я міг так думати?! Як я міг бути таким дурнем?!

Я засмучено опустив погляд.

— Я зробив свою помилку, — мовив він важко. — А ти свою. І тепер, після всього, вже пізно щось змінювати, так?

Лоренцо зібрався, підняв голову, дивлячись на Майкла.

— Ні, не пізно  — відповів я твердо. — Але я все одно заберу її. Я не віддам її нікому, навіть тобі, старий.

Майкл так і не сказав ані слова. Я пішов, залишивши його зі своїми страхами. У голові кипіло — кожен крок до неї ставав важливим. І більше нічого не мало значення, навіть всі ці дурні ігри.