Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

— Мік зі мною розмовляв і потім упав, схоже знепритомнів. Не знаю чому. Він заряджав псі енергією клинок.

— Що за тварина стрибає біля нього?

— Це гάτα, вбивця аграфів. Він із ним прийшов, а зараз тварина його охороняє. А ви хто?

— Я його друг, зараз вийду, мене звуть Тех.

З-за рогу будівлі вийшла істота, яка не відображається в псі плані. Я такого ще ніколи не бачила в житті. Воно було одягнене в броні скафандр схожий як у Міка, а зі статури схожа на людину, та й рухалося як людина і говорила, але всередині була порожнеча. Мені стало страшно, що воно таке. Істота підійшла до тіла Міка, постояла підійшла ще ближче, вискочив з невидимості гάτα і почав нападати, бив по неї псі атаками. Але все було дарма, атаки обтікали бойовий скафандр та цю істоту. Потім сталася ще одна подія, від якої у мене заворушилося волосся. Воно спіймало в невидимості за шкірку гάτα та щось йому шепнуло. Вбивця аграфів спочатку знітився, потім його очі розширилися, і він перестав вириватися, його посадили на землю поряд з Міком, і як нічого не було той сів і почав вилизуватися. Що тут взагалі коїться. Істота підняла хлопця, посадила біля статуї та забрала у нього клинок, відключила у скафандра шолом. Мік ніби спав, Тех щось заклацав на його аптечці, пройшов певний час і хлопець смикнувся, пройшло ще пару хвилин й він прокинувся.

— Ти що тут знову витворюєш, де ти взяв це? - Тех тицьнув пальцем у гάτα.

— У лісі зустрів ми з ним потоваришували, у моєму світі в мене майже такий кіт був, та у нас, майже, в кожному будинку такі жили. Правда милий. - і він погладив гάτα. Той замуркотів і підліз ближче до хлопця.

У мене пробігли мурашки по спині, у них у кожному будинку ця тварина живе, що ж це за світ такий.

— А цих, де ти зустрів, аграфів. - тицьнув у мене Тех.

— Він нас врятував, від аномальних λύκος, вилікував і допоміг зарядити псі кристали. - відповіла я. – І за це ми його запросили до нашого світу на корабель місто.

— Це ельфи, а не аграфи, у нас у казках з такими вухами називалися ельфи, правда їх ніхто не бачив, вони є тільки в оповіданнях.

Ще б ельфи чи аграфи там залишилися живими, якщо весь світ кишить гάτα.

— Це теж саме, просто назва раси різними мовами.

— Не знав.

— Ну і чому ти тут непритомний валяєшся?

— Я до чогось приєднався у спорядженні, воно видало завантаження спочатку 1%, - хлопець дивно поводився, тягнув слова й очі постійно розсіяна дивилися в порожнечу, як на панель нейромережі - гадаю це клинок, потім сів заряджати його, ось дивись, бачиш усередині як світлячки літають. - він тицьнув навершям у бік істоти - Як дійшло до 100% я знепритомнів, голова зараз паморочиться.

— Вічно ти кудись влізеш.

— Не винен я, воно саме до мене приєдналося.

— Так, так. До мене, наприклад, не підключається, я навіть не бачу такого підключення.

— Дивно. – хлопець все роздивлявся клинок.

Раптом хлопець знову сіпнувся, але цього разу не знепритомнів.

Розряд бадьорості здавалося, пронизав кожну клітину організму. Болю не було. Тіло скувало і відпустило, а в нейромережі вискочив напис «ідентифікацію пройдено». Напис завмер і через деякий час посірів, з'явився інший напис. "Пройдіть прив'язку, нанесіть на камінь краплю крові". Дряпнув палець і помазав камінь. Минуло кілька миттєвостей і напис змінився, «успішно, йде формування пакета даних». Написи зникли, і я відклав клинок убік. Камінь навершя клинка переливався всіма кольорами веселки.

— Що це таке!? — спитав я, дивлячись на клинок наче на сторонній предмет.

Дівчина, що прийняла свій звичайний незворушний вигляд, відповіла:

— Це активувався і прив'язався клинок. - відповіла Оллі.

— І що тепер буде? — видав я, з побоюванням дивлячись на клинок.

— Прийдуть інструкції та бази, які треба буде вивчати.

Обережно підняв, покрутив у руках. Більше нічого особливого не відбувалося. Мерехтіння тільки, на мою думку, сповільнювалося на камінні. Пройшла ще хвилина і вийшло повідомлення в нейромережі "передача пакета даних, прийміть пакет". Прийняв, з'явився запис у базах ще одного, доступного для вивчення.

— Прийшли й що тепер? - спитав я.

— Вивчиш і вмітимеш володіти клинком і пробивати щити псі. - зітхнула вона. А Тех почав тихо лаятися.

— Зрозуміло. Дякую за підказку.

Подав псі енергію у клинок. Край леза окреслився тонкою лінією ледь видимого марева. І заради експерименту, створив свій щит із псі енергії та рубанув по кутку. Клинок не зустрів опору, відрізав товстий шматок краю, спробував проткнути – без проблем минає щит. Захопливе вміння.

— Це все дуже цікаво, але потім потренуєшся, навіщо ти їм у місті? – відійшов від всіх потрясінь кіборг і знову за мене прийнявся.

Я йому коротко пояснив, Оллі мовчала.

— Найближчим часом ми туди точно не підемо, у нас удома справ купа, збирайся.

— Та як же наша раса? Нам він дуже потрібний.

— Багато років чекали ще зачекайте. - відрізав Тех. - А йому ще вивчити бази треба. Відпочивай Мік, а по обіді повертаємося в нашу аномалію. Нема чого тут затримуватися.

- Я рад що ти мене знайшов Тех. – подякував я кіборгові.

- А я раз що ти живий та неушкоджений Мік. Сиди тут, нікуди не ході, а то знову кудись в лізеш.

Дівчина насупилася і пішла до своїх провожатих. Тех теж кудись пішов, а я залишився сидіти під статуєю, впорядковуючи думки в голові та на автоматі заповнюючи ніж псі енергію.

Спочатку я думав, що псі структура однотонна і за її щільністю і визначається сила обдарованого чи будь-якого псі артефакту, але виявилося, що було ще декілька параметрів. Наступним моїм спостереженням стало те, що чим більший обсяг псі, енергії міг обдарований в один момент часу накопичити та затримати в собі, тим більшими запасами цієї енергії він мав. Ці знання я почерпнув з баз, і щойно переглянув структуру псі зустрінутої дівчини аграфки.