Олександр Гребьонкін - Диво - квіти, Олександр Гребьонкін

І сердито відкривши портсигар, дістала легку дамську сигаретку.

Генрі насупився і присунув їй попільничку.

- Дякую вам, Генрі, я чудово бачу, де стоїть попільничка.

- Кузина! — вигукнув Вансульт. — Ви переходите всі межі.

- Можливо, дехто тут задоволений вашою галантністю, але не я. Якщо у мене є руки, зір і бажання взяти щось, я завжди зможу зробити це сама, без механічного підкреслення на кожному кроці моєї статі.

Вансульт мовчки підвівся і пішов. Гвінівера, підкреслено вихляючи стегнами, гордо витягнувши спину, пішла стежкою вечірнього саду.

Провівши її поглядом, Дам'єна сказала Хариті:

- Не засмучуйтесь і не дивуйтеся. Таке з нею буває. А загалом Вансульти - дружна сім'я...

- Ні, ні, нічого, я все розумію.

- Чи довго ви тут пробудете?

- Поки що не знаю... Залежить від обставин. Розіслали рекламні листи.

– Куди?

- Наприклад, ми надіслали листа на завод у Ласпурі, чекатимемо відповіді. Шансів, звісно, ​​мізерно мало. А може займимося облаштуванням нового будинку, - відповіла дівчина, поглядаючи на Флетчера, який уважно стежив за її обличчям.

- Ви маєте на увазі старий блокгауз на березі моря? Флетчере, любий, ви ходите його здати? - запитала стара Доротея Вансульт.

- Хочу віддати його в хороші руки, щоб старий форт знайшов друге життя і ще служив людям, а не ящіркам, - сказав Флетчер. – А куди моїм гостям поспішати? Вони вже майже члени моєї сім'ї, за ці дні я до них щиро прив'язався... Справа в тому, що я не люблю розлучатися зі справжніми людьми без жодного приводу, і не вважаю це ні екзекуцією, ні деспотизмом.

Тут з темряви з’явилося повне тіло Гедеона Вансульта. Він важко дихав, висвистуючи повітря.

- Уф, спека... Сухо, може, буде гроза... Далеко блискає. А щодо вашої розмови - я чув все..., - сказав він. - Місце там звичайно гарне, але занедбане... Там потрібна праця багатьох слуг...

– Вам головне – не засмучуватися та сподіватися. У ваші роки я ходила, гордо і поводилася впевнено, — сказала Доротея Вансульт.

- Якщо згадувати минуле, то я можу повідомити, - зауважив Гедеон Вансульт, - що в молодості працював на тютюнових плантаціях.

Поруч з'явилася Гвінівера, що прийшла з саду. Вона все ще була в засмученому стані.

— Усі ви тут Робінзони, крім мене, — їдко сказала Гвінівера, — мене, яка народилася в такій багатій родині, що навіть ніхто не вірить моїй щирості, коли я захищаю на кожному кроці природні права жінки.

- Щодо мене, люба Гвіна, - заявила Доротея Вансульт, - я надала захист моїх прав Гедеону і досі в цьому не каюся.

Після цих слів усі затихли.

Підійшов Ферроль, що оглядав ставок, і сів поруч.

Вечір був гарний. Далеко блищали багряно-сріблясті блискавиці. Стояли нерухомо застиглі велетні дерева, між їхніми гілками гасали великі бабки і на стіл камінням падали червоно-бурі жуки. Тріщали цвіркуни і посвистували птахи.

На балконі горіло світло, і нічні метелики хмарами кружляли і билися об лампове скло.

З дому вийшов Генрі Вансульт, урочисто несучи шкіру ягуара, на якій, при попаданні в смугу світла, проступав типовий для ягуарів візерунок.

За Генрі прямували дві темношкірі служниці, колихаючи срібні таці. Вони несли частування: зацукровані фрукти, каву, лікер, тістечка, лід, воду, джем та морозиво.