Наналі Найт - Смерть за гроші, Наналі Найт

 Жаннет вкотре плакала на ліжку від горя. Вона не могла повірити, що її чоловік помер. 
 Все ж таки, дівчина взяла себе в руки і пішла на кухню.  Там вона сіла за ноутбук, щоб подивитись пошту. 
 Жаннет сподівалася на нових клієнтів, адже, як ніяк, гроші потрібні були. Хоча б просто прогодувати себе. Вона не уявляє, як виживала б із двома дітьми!
 Серед звичайних листів від клієнтів та реклами, вдова помітила дуже дивний лист. Їй написав Крейг Картер, але навіщо?
 Не замислюючись, відкрила листа, щоб прочитати.
 "Місіс Стоун, вам як подальшому власнику ательє пропоную обговорити мою пропозицію про купівлю мною вашого бізнесу. Прохання відповісти на мій лист найближчим часом. А також, співчуваю вашій втраті."
 Остання фраза трохи злила Жаннет. Сама пропозиція відібрати у неї ательє була їй не найприємнішою, але тепер має шанс помститися.  Безперечно, вона відповіла.
 Поки дівчина чекала відповіді, думала як помститися йому за зґвалтування і навіть за вбивство Мартіна.
Вона досі думала, що це він чи його дружки вбили чоловіка. Не сумнівалася у цьому. 

 Жаннет під'їхала до потрібної адреси. Це була величезна ділянка з двоповерховим будинком. Під'їхала до воріт і вони за мить відчинилися. Машина заїхала всередину, у двір.
 Там стояв Крейг. У сорочці, яка була розстебнута, у джинсах і навіть у дорогих шкіряних черевиках. На шиї золотий ланцюжок, а в руках келих. Бачити його таким було незвично. Жаннет спочатку зовсім не впізнала його.
Він підійшов до вікна, звично йому посміхаючись. Вона намагалася не боятися, не давати ознак страху.
-Доброго дня, місіс Стоун.-привітався той.-Прошу за мною.
 Та кивнула та вийшла з автомобіля, закрила його та пішла за ним.
 Будинок був дуже величезний. Вони зайшли всередину та пройшли на кухню. Там була дівчинка, яка накривала стіл. 
-Марго, дякую.-подякував їй Крейг.-Можеш йти.
 Дівчинка похмуро подивилася на нього, а потім побігла до сходів. 
-Твоя падчерка?-запитала Жаннет. 
-Вірно.-відповів він.-Хороша дівчинка, але характер як у матері. 
 Крейг трохи відсунув стілець від столу.
-Сідайте. 
 Жаннет кивнула і сіла. Картер сам плюхнувся на стілець.  На тарілках було трохи салату та стояли два келихи, пляшка вина.
 Їй здавалося, що прийшла на побачення, але Картер зламав усі думки про це:
-Одразу до справи.
 Він дістав документ і поклав перед Жаннет. Дівчина подивилася на нього здивовано.
-Підпиши згоду, що продаєш ательє мені.
 Крейг простяг їй ручку. Та ще не наважувалася продати його, але руки тяглися за кульковою ручкою. Жаннет взяла ручку та підписала його внизу.
 Той рукою забрав його і поклав собі в сумку, що лежала під столом.
-Може вип'ємо?-запропонував Крейг.
-Ні, дякую.-відмовилася відразу дівчина.
-Чому?-спитав здивовано він і після широко посміхнувся.-Невже боїшся переспати зі мною?
 Жаннет шокувало це питання. Вона хотіла втекти, але трималася.
-Невже не сподобалося?-Крейг так само посміхався і дивився їй в очі. Вона заперечувала це, але десь у глибині душі знала, що таке б ще раз точно хотілося. Від сорому, опустила очі на тарілку із салатом.
-Добре, не буду тебе ламати раніше часу.-його обличчя в мить стало байдужим.-Якщо немає питань або справ до мене, можеш йти.
 Жаннет з радістю пішла б, але треба було поставити запитання.
-Ти вбив Мартіна?
 Крейг спочатку здивувався, а потім його губи розплилися в посмішці.
-Саме так. Я особисто всадив кулю йому в бошку.
 Дівчина хотіла зі злості накинутися на нього, але трималася.
-"Не зараз!"-тримала себе в руках вона.
-До речі, можу тебе заспокоїти.-продовжив Картер, випиваючи трохи вина.-Він знає, що діти не від нього.
 Ця правда поранила найсильніше. Жаннет відчувала, як сльози мало не вибухнули назовні.
-Тоді чому він мене не кинув?-не могла зрозуміти вона.
 Крейг дивився їй у вічі. Ці ясні і сповнені серйозності очі лякали її.
-Бо любив.
 Вони дивилися один на одного і мовчали. Через якийсь час той підвівся і пішов до кухонного столу поруч.
-Ти будеш мідії?-запитав той.
-Ні, дякую.-відповіла Жаннет, стукаючи пальцями по столу від хвилювання. 
 Але Крейг щось захоплено різав, не відволікаючись на неї.
-"Це мій шанс, треба діяти."-зрозуміла вона.
 Дівчина встала і повільно попрямувала до нього.  Акуратно обняла його і поклала голову на спину. Картер трохи здригнувся від несподіванки і поклав ножа на стіл. Поклав свою долоню на руку Жаннет.
 Вона відчувала, як він посміхається їй. Для неї це було неприємним, обійматися з убивцею свого чоловіка.
 Пізніше вона поклала руку йому на голову до потиличної частини і з усієї сили вдарила об стіл.
 Той спершу відкинувся назад і потім упав на спину на лінолеум кухні. 
 Жаннет ще хвилину стояла, як статуя, і думала, що далі робити. Вона вирішила підійти та поміряти пульс на зап'ясті.
-Жив, тварюко.-зрозуміла Жаннет.
 Але його вже слід було вбити, адже якщо він прокинеться і заявить про неї в поліцію... Найближчими роками вона не побачить своїх дочок точно. 
 Але як це зробити?  Їй на думку прийшло повісити його. 
Жаннет відкрила пару ящиків і знайшла шнур, який зазвичай вішають у дворі для сушіння білизни. Вона його взяла і зробила петлю на кінці під розмір голови Крейга.   Надягла на шию йому і потягла до люстри. 
 Дівчина сумнівалася, що люстра витримає вагу Картера, але спробувати варто. 
 Жаннет поклала обережна Крейга на підлогу і підвелася. 
І раптом вона чує, як відчиняються двері. Падчерка! Жаннет зовсім про неї забула. Що їй тепер робити?
 Вона сподівалася на удачу. Може, падчерка Крейга вийшла не на кухню?
 Дівчина чула, як кроки наближалися. Все ближче та ближче. Серце ось-ось готова піти у п'яти або вискочити. 
Дівчинка підліток побачила свого вітчима непритомного з петлею на шиї.
 Маргарет була налякана, але наважилася подивитися в очі таємничої гості. Вони довго дивилися один на одного. 
Незабаром очі дівчинки дали знак спокою і вона рішуче кивнула їй.
-"Зроби це."-було написано в її очах. Вона повернулась і побігла на другий поверх будинку. Замкнулась у кімнаті.
 Жаннет полегшено зітхнула і поки намагалася зрозуміти, чому дитина так хоче смерті вітчима? Їй проскочила одна думка. І тільки погана.
-"Невже він та її..."
 Вона похитала головою розвіюючи думки і продовжила.  Тепер коли закрутила шнур навколо люстри, стала на табурет і почала тягнути Крейга вгору. Той ще був непритомний, але подавав ознаки життя. 
 Як тільки чоловік почав висіти над підлогою і смикатися від дискомфорту та задухи, Жаннет зав'язала на три вузли шнур біля стовбура люстри. Злізла зі стільця і спостерігала, як її колишній друг, а тепер ворог задихався і смикався, дивився на неї каламутними очима і тримався за петлю.
 Нарешті вона скинула стілець на підлогу, надаючи більшого ефекту. Пішла спокійно до столу, де вони ще недавно обговорювали покупку її, а вірніше чоловіка, ательє. Вона засунула руку в сумку і знайшла документ із підписом. Поклала його в кишеню та вийшла з дому. Там вона завмерла на місці.
 Жаннет забула про ворота. І що їй робити? Навіть якщо вона їх відкриє та поїде, буде підозріло.  
 До неї підійшла та сама дівчинка.
-Я після вас закрию.-сказала тихо вона.-А що мені робити далі?
-Слухай уважно. Після того як я поїду, треба протерти всі поверхні на кухні від моїх відбитків.-розповідала план Жаннет.-Через годину подзвониш у поліцію і скажеш, що знайшла повішеного вітчима. Не кажи, що когось бачила чи тут хтось був. Зрозуміла?
 Маргарет кивнула.
-Так, дякую вам.
 Жаннет усміхнулася їй, і ця посмішка швидко зникла.   Сіла в машину та завела її. 
 Був вечір, тому відключила фари в машині, щоб сусіди не побачили машину. 
 Після того, як виїхала, падчерка Крейга зачинила ворота. 
Жаннет проїхала пару метрів і ввімкнула фари, щоб без подій поїхати трасою.