Світлана Бонд - Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд

- Ось і перевіримо, - Варя, в очікуванні видовищ, плеснула її по спині.

Злата все не наважувалася, хоч і здригалася, маючи намір підійти до Вадима, котрий якраз розмовляв із вожатим шостого загону Ріком Едуардовичем. Вони зрідка поглядали на дітей, ні на хвилину не могли розслабитися: несвідомо шукали очима кожного, аби переконатися, що все гаразд.

Поки Злата продовжувала роздивлятися ціль, Інгрід схопилася з лавки і підійшла до нього сама.

- Вадиме Юрійовичу, можна запросити вас на танець?

Двоє вожатих переглянулися, Рік усміхнувся, відсалютував, і відійшов, а Вадим кивнув.

- Із задоволенням, - він простягнув руку.

Вони вийшли в центр площі, їхні дотики були чимось схожі на обійми, та й відстані від самого початку було менше, ніж треба. Це могло стати черговим приводом для пліток, але Інгрід таке не хвилювало.

- З чого раптом? - Вадим першим подав голос. - Посперечалася?

- Майже.

- Чи ніс комусь вирішила втерти? - він довго вдивлявся в одну точку позаду дівчини. - Здається, я сам здогадався. Ну та годі, все гаразд? Ніхто не ображає?

- Все добре, - Інгрід подивилася йому в очі. - Я розбила дзеркало. Випадково на підлогу впустила, таке важке.

Вадим шумно видихнув:

- Ти чекаєш від мене нове?

- Мабуть, ні, одного вистачило.

- Я теж так думаю.