Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

А вранці прийшов викладач із математики. Побачивши його, постаралася втримати обличчя і не закричати: "Це він!".

Привів його дідусь і подивився на мене дуже виразно. Не знаю, на що він натякав, але я стояла стовпом і не знала, як реагувати.

— Лія, викладача звати Юрій. Сьогодні буде перше заняття. Я буду вдома.

Почалося заняття. А незабаром прийшли брати й сіли недалеко від нас.

— Ліє, ти занадто відволікаєшся, — сказав м'яко викладач. — Давай ще раз напишеш ці цифри.

Завдяки присутності братів і моєму завислому стану, нескладно зіграти малолітку, яка нічого не знає. Промаявся Юрій зі мною годину, потім сказав:

— Ну що ж, для першого заняття достатньо. Тобі ще поки складно увагу утримувати. Прийду завтра в цей самий час.

Він пішов, а мене почало колотити дрібне тремтіння. Ронбер узяв на руки, і я мало не розревілася. Зайшов дідусь, одразу помітив мій стан.

— Що він такого сказав?

— У тому то й річ, що нічого, — сказав брат, — а її колотить.

Дідусь, подивившись мені в очі, сказав:

— Запам'ятай, що тут ти в безпеці, навіть якщо тобі здаватиметься, що вдома нікого немає.

— Дідусю, можна тебе на кілька слів? — сказав сердито Дерик.

— У вашої сестри було ще одне видіння і вона сама погодилася допомогти.

— Їй лише двадцять! Вона дитина, нетямуща! Ауч, Ліє!

— Думаю, це був протест про нетямущу дитину.

Брат потер ребра, а я потерла кулак. Помацала його пальцями.

— Із чого ти зроблений? Твердий такий.

— Це називається м'язи, і я багато тренуюся. А ти злякалася цього типу.

— Ви мене відволікали.

— Наступного разу вони так сидіти не будуть, але будуть удома, так, щоб він бачив, що ти не одна, а ти будеш більш зосередженою.

З цього дня брати на занятті тільки іноді показувалися викладачу перед очима. А я показала себе як тямущу й уважну дівчинку.

— Отже, ти просто на старших братів відволікалася.

— За ними потрібно стежити, а то з'їдять усі солодощі.

Сказала чисту правду. Брати могли з'їсти все, що знайдуть удома з солодкого, і ні зуби, ні животи в них не боліли. Юрій тихо розсміявся.

— А ти значить любиш солодке?

— Деякі види. А вони їдять усе, що погано заховано.

Ось зараз, через два тижні, помітила дивний погляд, спрямований у мій бік. До цього моменту він дивився уважно і по іншому. Наприкінці заняття похвалив і потріпав по волоссю. Дуже постаралася не смикатися, бо він уперше дозволив собі доторкнутися до мене. До цього, навіть коли рахунком займалися, він навіть до рук не доторкався.

Увечері дідусь із Діном дивилися запис уроку і сказали мені:

— Він поступово привчає тебе до себе.

— Здогадалася, — сказала крізь зуби. — Я піду плавати, у ванній.

Брати, почувши це, простонали. Поплескатися я люблю.

— Сонце наше, ми теж ванну любимо приймати.

— Я постараюся не довше години.

— Півгодини максимум! — сказав дідусь. — Потім тебе виловлювати потрібно, ледве на ногах тримаєшся.

Сьогодні навіть ванна не принесла полегшення. І я швидко вилізла і пішла спати. Сон теж не йшов. Здавалося, я відчуваю дотик Юрія до своєї голови. Зрештою все ж таки заснула, сон знову повторювався з тими самими яскравими відчуттями, що й перший раз. Але тепер мав продовження. Він приходив знову і знову до мене на урок і замість уроку робив дещо інше, а я про це забувала, і тільки неприємні відчуття залишалися. Вранці я була схожа на маленьку панду, кошлата і з чорними колами під очима. І якщо волосся я змогла розібрати, то темні сліди під очима нікуди не поділися.

На першому поверсі застала дідуся, який снідав. Він, побачивши мене, швидко підійшов до мене і підхопив на руки.

— Знову видіння?

— Угу, — сказала сонно.

У нього на руках знову заснула, до того ж миттєво. Прокинулася незадовго до заняття. Я сильно нервувала.

— Тобі нічого не загрожує, — сказав дідусь.

Зараз я була одягнена як із першого видіння. Коли викладач прийшов, дідусь сказав.

— У вас заняття годину?

— Так, сер.

— Добре. Я відлучуся на годину, на роботу. Пригляньте за малятком. А то її брати вже втикли з дому.

— Отже, ніхто її відволікати не буде, і Лія добре зосередиться на уроці.