Степан Васильович Руданський - Пiснi, Степан Васильович Руданський
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І не маєш. Жалю…
Щасливий ти, дядьку
Прохоре-ковалю!
2
Пішов і я, дядьку,
Від батька на волю:
Сиджу на чужині
Кую свою долю.
Заліза і сталі
Я не покупаю,
Начиння і кузню
Свою рідну маю.
Сильні міхи дують,
Залізо біліє;
Кладу на ковадло -
Рука мені мліє.
І тяжко, і важко
Молот підіймати,
Бо нікому, видно,
Мені помагати.
Підійму я молот,
По залізу вдарю,
Но штабу до штаби
Ніяк не приварю.
Та як приварити:
Піску я не маю.
І сяду я з горя,
Думоньку гадаю.
І гадаю думу:
Ой боже мій, боже!
До кого я вдамся?
Хто мені поможе?
3
Піду я до батька,
До рідної неньки…
"Но, батьку мій, батьку,
Голубе сивенький!
Шістнадцять літ руки
На кого робили?
Чи ж ти іще досі
Не виробив сили?"
А брати молодші,
Сестра моя рідна -
До кого пригнеться
Головка їх бідна?
І німіє серце,
І не зношу жалю, -
Вдаюся до тебе,
Прохоре-ковалю.
Прохоре-ковалю,
Моя ти родина,
Я гину в чужині,
Як тая билина.
Я гину, а міг би
Ще силоньку мати
І не даром землю
Сирову топтати.
Поможи, Прохоре,
На долю хорошу;
Рублів п'ятьдесят лиш
У тебе я прошу.
Рублів п'ятьдесят лиш,
А більше не треба;
Пошле тобі господь
Сто раз більше з неба.
4
Будь спокійний, дядьку,
Я тебе впевняю:
Не пущу їх марне
І не прогуляю.
Не пущу їх марне
І не прогайную,
Складу на науку
Свою дорогую.
І як господь зволить
Кілька літ нам дати,
Віддам тобі гроші,
Як захочеш взяти.
Но як, не дай, боже,
Згину на чужині,
Зумилосердися
На моїй родині!
На моїй родині
Ти змилосердися,
А за мою душу
Богу помолися.
Тим часом, ковалю,
Здоров зоставайся.
Пришли, не скупися
Довго не вагайся.
Довго не вагайся,
Не завдавай жалю,
Бо й так мені горе,
Прохоре-ковалю!..
21.V 1857
НАД КОЛИСКОЮ
Спи, дитя моє, ти - життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..
Спи, дитя моє, ти - життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі і неволі!
Тілько губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься -
Твоє горе настане.
Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш сюда, не положишся,
Не заснеш в холодочку!..
Не з дітьми підеш - панську череду
Поженеш ти на поле!..
Не пісок м'який - стерня острая
Босі ноги наколе!..
І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав'ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в'ялую рибу!..
І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди,
І сльозу твою тілько бог їден
З неба видіти буде!
Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда мине, найде панщина -
Їдна й тая ж неволя.
І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!..
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи…
І що божий день будеш до світа
До роботи вставати;
Свою силоньку ні собі, ні мні,
А панам виробляти.
А там панові не вподобався,
Писарині якому, -
Ноги здибають, руки спутають
І звезуть до прийому.
Станеш голий ти у присутствії,
Як родила тя мати…
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати!..
І забриють лоб - і до церкви враз,
Там присягу прокажуть;
У мундир вберуть, оружжо дадуть,
Світ навіки зав'яжуть!
Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть - мову рідную
На чужую зламати…
І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом'янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку…
А прийде війна - зложиш голову!..
Де і хто поховає?
Не згадає мир, не спитається,
Хіба бог спам'ятає!..
Спи ж, дитя моє, ти - життя моє!
Спи ж, дитя моє красне!
Поки світ стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!..
МОГИЛА
В степах, де гриміла
Козацькая сила,
Від світу-потопу
Лежала могила.
Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї зашептала
На сон чарівниця.
І стан її пишний
Трава покривала,
І голову сонну
Калина вбирала.
І гілля калини
Плелося косами,
І кетяги красні
Спадали биндами.
Із лівого боку,
Словами ізрита,
Лежала край неї
Камінная плита.
Чи прошлого пам'ять,
Чи того, що буде, -
Що писано в нії,
Не відають люди.
Як військо, чорнобиль
Стояв на сторожі,
І пісні їй піли
Пташенята божі.
Скажіть мені, люди,
Кому з вас не мила,
Кому з вас не люба
Була та могила.
Зійдітеся ж, люди,
Край дороги станьте…
Стисніть своє серце -
На могилу гляньте!..
Могило-могило!
Ти, пишна могило!..
Де ділися чари,
Краса куди сплила?..
Коса із биндами
Лежить край дороги,
Покошене військо
Доломлюють ноги.
Пройшли тяжкі плуги
Через твоє тіло,
І пишнеє тіло,
Як вуголь, зчорніло…
І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пiснi, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.
