Марина Орєхова - Дар для Яри, Марина Орєхова

2. Випадковостей не буває

Був похмурий лютневий день. П'ятниця. Я так поспішала до клієнта, що мало не підвернула ногу, зачепившись за прихований під снігом шматок арматури, що стирчала посеред тротуару, і зламала каблук. Ось і відігралася Десятка жезлів із ранкового розкладу… Є в мене маленький ритуал – тягнути з колоди Таро три карти на прийдешній день. Сьогодні триптих «прикрасила» злощасна Десятка, давши зрозуміти, що день не обійдеться без вибоїн на моєму шляху ... Інакше і не опишеш цей безглуздий провулок з криво укладеною плиткою. Давно вже час перейменувати його з Паркового - на Десятижезловий! Цікаво, скільки підборів тут зламалося?

Чортихаючись про себе, я дошкутильгала до найближчої лавки, намагаючись не наступати п'ятою на зламану шпильку і при цьому не втратити рівновагу, а заодно - почуття власної гідності. Йдучи навшпиньках по засніженій погано розчищеній доріжці, як п'яна балерина, з незворушним обличчям я обігнала мужика, що здивовано витріщався мені в слід. Виглядала я, мабуть, як підбитий олень. Точніше, – оленіха…

Як пощастило, що в сумці була запасна пара взуття. Просто того дня я збиралася зустрітися з Ритою в кафе, от і напнула незручні, але модні чобітки, які подарував мені мій Влад на Новий рік… А щоб не стирчати в них весь день в офісі, захопила з собою звичні черевики на стійких невисоких підборах. Хтось скаже, що це лише збіг, вдалий збіг обставин. А я ось ніколи не вірила у випадковості, долю, зумовленість та іншу нісенітницю. Як казав мій улюблений дідусь Фрейд, «нічого не буває випадкового, все має першопричину».

Я завжди налаштована на позитив. Вірю в теорію про позитивне мислення. Загалом, усе, що робиться – на краще. Нехай краще Ритка не оцінить мою обновку, проте ноги не будуть стерті в кров. А чоботи можна полагодити. Влад і не дізнається.

Рівно о десятій тридцять я забігла до себе в офіс, на бігу розстібаючи пальто і розмотуючи кашеміровий шарф. Я розгублено озирнулась у пошуках клієнта, але в холі мене зустріла лише офіс-менеджер Юля.

- Ярославо, доброго ранку! Я вам кілька разів дзвонила, але ви не брали трубку… На вас клієнтка чекала півгодини! - Затараторила Юля, тільки я з’явилася на порозі. Гарненька накручена блондинка з величезними очима, як завжди, дуже емоційно говорила та активно жестикулювала наманікюреними пальчиками. Як завжди – при повному параді та з ніг до голови у брендових новинках.

Завжди дивувалася, як це їй вдається. Не те, щоб вона мала маленьку зарплату. Ні, ми з Владом платимо їй добре, цінуємо її за уважність, організованість та моторність. Але все-таки не так багато, щоб пачками скуповувати модні каталоги. Напевно, багаті покровителі допомагають, хоча вона впевнена, що це ритуали Влада, які він робить для неї з великою знижкою.

Загалом, Юлечку ми любимо та поважаємо, незважаючи на її милу безпосередність, що межує іноді з наївною комічністю. Зате пухкі губки-«качечки» і широко розкриті блакитні очі, чисті й прекрасні, як ясне небо у морозний ранок, дуже допомагають згладжувати конфлікти. Ось як і тієї п'ятниці.

- Невже не дочекалася? - захекавшись, запитала я, зробивши скорботне і винне до болю обличчя. Все-таки таймінг – мій слабкий бік.

- Вона поки чекала, я їй розрекламувала потрясний ритуал на кохання від Владѝслава. У нього якраз було півгодинне вікно. Вона не встояла перед можливістю потрапити до нього без черги та сплатила ще й за його прийом! Вона скоро вийде, і я відправлю її до вас. Наступних клієнтів затримаю, не хвилюйтесь.

- Юлечко, дякую, що зорієнтувалася! Що б я без тебе робила! Каблук зламався по дорозі сюди.

- Ох... А я й думаю, що за дивні черевики на вас. Не підходять до вбрання ... - Збовтнула Юленька, але тут же закусила губу і злякано на мене подивилася.

Я вдала, що не помітила «шпильки» з її боку, щось бовкнула похмуро і зникла у своєму кабінеті. Проте таку помічницю, як Юля, зараз практично не знайти. Її довгий язик іноді несе нісенітницю, але здебільшого дуже допомагає у нашій із Владом «езотеричній» справі. Як же добре, що вона вірить у магію і таке інше… Інакше вона навряд чи забрела б до Влада на сеанс рік тому. Здається, він провів для неї ритуал на успішне працевлаштування. І допомогло! Дівчисько вийшло від мага вже з роботою. На її недоречні і часом наївні коментарі можна вже якось заплющити очі. Навіть якщо вони стосуються мого почуття стилю. До того ж, частково вона має рацію. Черевики дійсно не дуже підходять до ангорового светра і чорної обтягуючої спідниці з блискавкою по центру… Що вдієш? Я спізнювалася і схопила перше, що здалося мені відносно зручним.

Що тут поробиш… Ну люблю я поспати! Хоч як не намагаюся, але вчасно прокинутися і швидко зібратися виходить дуже рідко. Майже ніколи…

Натомість тепер, поки чекала клієнтку, з'явився час випити чашку кави та спокійно підготуватися до роботи.

Якщо ви думаєте, що перед сеансом ворожіння я надягаю циганську хустку, засмикую щільно штори, запалюю свічки серед білого дня і розставляю всюди всякі магічні атрибути – ви помиляєтеся. Я не така ворожка. Ось Влад – той так. Любить увесь цей антураж. Свічки, каміння, пентаграми, серпанок із пахощів і розвішані по кімнаті амулети... Клієнти знають його як Влади́слава Чорного, а для мене він просто Влад Лукашев. Мій Влад.

Я ж не заморочусюя над усім цим «антуражем». Мій офіс виглядає по-діловому стримано та зі смаком: світлий, просторий та затишний. Книжкові шафи вщерть забиті книгами. В основному, це трактати з психології, наукові роботи про підсвідомість, психоаналіз, а також про Таро та інші системи ворожіння. Куди ж без того.

Біля вікна розташувався мій робочий стіл та тумба, де зберігається все необхідне: мої колоди карт, блокнот та ручка для записів. А ще коробка з одноразовими носовими хустками і деякі заспокійливі. Клієнти, особливо клієнтки, мають властивість плакати за несприятливих розкладів.

Я попивала каву та дивилася у вікно. Від думок відвернули двері мого кабінету, що різко відчинилися, і протяжний крик Юльки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍