Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

- Хто тут?

Перериваю солодку парочку та привертаю до себе увагу. Не встигаю заховатися за дверима, бо дівчина мене помічає.

- Алісо, це ти? - Зважаючи на голос, Агата дуже зла, що я їх застукала.

Мені нічого не залишається як усміхнутися.

- Тебе довго не було, ось я й пішла шукати тебе. Не думала, що випадково перерву... Загалом, я йду!

- Я ж тобі сказала чекати! Зі слухом проблеми? - Агата більше не схожа на ту, що перед моїми очима липла до хлопця як жуйка.

- Жодних проблем немає, - продовжую посміхатися і дивлюся на них, - вибачте, продовжуйте, я вже йду.

Вилітаю назовні швидше за вітер і, як на зло, спотикаюся і падаю. З сумки вивалюється весь вміст і розлітається довкола. Збираю все в купку і заштовхую назад і на всіх парах мчу коридором. Це ж треба було так вляпатися в перший день. Моїм планом було ховатися від Роба весь час навчання, але, як на зло, я відразу на нього натрапила.

Максимальну швидкість на підборах не виходить набрати, але я сподіваюся, що за мною ніхто не піде. Я вмію тримати язик за зубами й нікому нічого не розповім. Це не моя справа. Так я переконую себе і заспокоюю в той момент, коли чую позаду себе кроки. Стискаю зуби й кулаки з надією на те, що мені просто здається. Нехай за мною ніхто не йде, аби за мною ніхто не йшов.

Завертаю за кут і смикаю ручку перших дверей, вони піддаються, і я вбігаю у вільну аудиторію і хочу зачинитися зсередини на замок, але двері обхоплює чоловіча рука і штовхає їх на мене.

- Бачу, що ти з часом не розумнішаєш.

Це він. Стоїть прямо переді мною і починає рухатися вперед, а я відступаю на кілька кроків назад, поки не врізаюся в парту. В його синіх очах спалахує полум'я, яке не обіцяє мені нічого доброго. Я чудово знаю, що це означає і бажання бігти стає лише сильнішим. Шляхи відрізані, він загнав мене у пастку.

- Не знаю, що вона в тобі знайшла, але з часом твій характер кращим не став. - Хмикаю і намагаюся його обійти, але Роб з силою зачиняє двері перед моїм носом.

- Нічого не забула? - Хочу сказати, що ні, але обертаюсь і бачу в його руках аркуші схожі на мої документи. Вдивляюсь і розумію, що це вони і є.

- Віддай, - тягнуся до них, але Роб задирає руку вгору, і я не можу їх дістати навіть у стрибку, - мені їх треба сьогодні віддати до ректорату! Поверни, кому говорю!

- Дуже потрібно? - Хлопець перестає сміятися і вдає, що розуміє, наскільки все серйозно і важливо.

- Дуже! Будь ласка, віддай! - Я вірю, що в ньому є щось хороше. Інакше мені торба...

Мої надії не виправдовуються, і Роберт ще більше стискає кулак, і я чую, як аркуші рвуться в руці. Стою з відкритим ротом і не можу поворушити язиком. Німа сцена, бо зі слів у голові одні матюки.

- Якщо так треба, то тримай, - хлопець простягає мені те, що залишилося від моїх документів, але потім різко жбурляє їх убік.

Папір злітає нагору, а потім плавно осідає на підлогу.

- Ласкаво просимо до мого універу, Виштребенько! Тобі тут точно не сподобається. Обіцяю.

- Від тебе я іншого не чекала.

Я могла тільки сподіватися на те, що лайно з віком вивітрюється, але це явно не його випадок.

- Я перетворю твоє життя на пекло, - з його обличчя не злазить моторошна усмішка, - і навіть стану твоїм особистим провідником...

***
Мої любі, ось і нова історія, яку я вам обіцяла =)) Аліса та Роб. Ух, скільки ж вогню та протистояння тут буде) У нас тут дуже поганий хлопчик і дівчинка, яка всіх здивує, бо до гарної дівчинки їй дуже і дуже далеко=))

Ну і звичайно ж чекаю вашої реакції) Ваші зірочки (лайки) і коментарі мене надихають і дають під зад моїй музі, повірте, їй точно потрібний стусан =)
Навіть “+” у коментарях означатиме вашу підтримку) Шалено вас люблю, ваша Джулія))