Хелена Власенко - Всі барви неба, Хелена Власенко

- Можливо я, просто, не той самий...- зупинився біля неї і гірко посміхнувся.  

Хлопець тихо попрощався і вийшов на вулицю - в дощ, який розійшовся з новою силою. 

 Ліна сиділа самотньо ще якусь хвилину, безвідривно дивлячись в одну точку. Потім, наче згадала щось важливе, заметушилась і потягнулась до пальта позад себе. Ненароком зачепила сумку, повішену на спинку крісла і та впала. Весь вміст розсипався по підлозі. Вона поспіхом почала збирати і запихати свої речі назад в сумку. Схопила пальто і вибігла на вулицю. Сльози підступами до очей, а вона не хотіла, щоб її бачили заплаканою. Ліна ішла, не намагаючись сховатись від дощу. Парасолька залишилась в кафе, то й добре - цей безперервний потік води приховає її біль.