Юлія Богута - Відьмина служба підтримки, Юлія Богута

Яскраво фіолетові очі впилися в мої, намагаючись чи зрозуміти мій зиск, чи просто спопелити. А даремно. Ми, відьми, за своєю натурою були жалісливі та дуже любили допомагати іншим. Не дивлячись на весь свій мстивий характер та манію експериментувати з різними зборами, допомога іншим залишалася для нас завжди у пріоритеті. Вона була життєво важливою.

— "Et secreta revelentur"¹, — прошепотіла я, після того, як інкуб наважився на подорож.

За лічені секунди кімната перетворилася на величезну зелену галявину, засіяну сотнею магкамів. Вони висвітлювали шлях і мерехтіли десятками різних відтінків. Саме так виглядала долина минулого для кожної живої істоти. Одні спогади вигоряли, інші спалахували подібно до зірок. Серед усього цього безумства мені потрібно було знайти найтьмяніший нічний ліхтарик, відігріти його і побачити те, що він зберігав у собі.

Бірюзова трава лоскотала голі ноги. Я котру годину бродила серед спогадів лорда Нортона, але відкопати в них причину такого розладу не могла. Зате від штабелів красунь, які вішалися на нього з абсолютно одним й тим самим безглуздим виразом обличчя вже нудило. Якщо описувати все, що відбувалося з ним усе життя двома словами, то це була сценка театру — «Морський чорт спокушає електричного вугра». Найрізноманітніші жінки з кровожерливими поглядами намагалися з'їсти нещасного інкуба в поцілунках, а він, своєю чергою, витворяв такі па, що циркачі могли б позаздрити. Таких ситуацій було настільки багато, що в якусь мить мені й самій стало бридко від чужих дотиків, при тому, що чіпали навіть не мене.

Блукаючи вздовж десятків доріжок, я натрапила на нічім непримітну сферу. Вона ледь-ледь світилася фіолетовим кольором віддаль галявини й тому привернула мою увагу. Взявши у руки магкам, мені відкрився дуже старий спогад. У ньому Нортон виглядав як семирічна дитина. Він бігав лабіринтом від своїх друзів і несподівано для себе заблукав. Високі кущі простягалися на кілька метрів нагору і не давали йому побачити навіть Місяця. Він тинявся однаковими рядами, аж доки не забився в черговий глухий кут і заплакав. Якоїсь миті до нього підбіг інший хлопчик — людської раси. Незнайомець обійняв його і почав заспокоювати, поки перед очима інкуба не з'явилася червона завіса. Це було воно! Все стало на свої місця, і я поспішила вивести з долини пам'яті клієнта.

— Ви зрозуміли, що сталося того дня? — нетерпляче поцікавилася, на ходу дістаючи із заначки основу під амулет. Поки нелюдь намагався усвідомити свою орієнтацію, я нанесла своєю кров'ю візерунок і закріпила його своїм особистим експериментальним заклинанням.

— Це безглуздо, моя раса не об'єднує душі! Та ще й із чоловіками! Це ж нонсенс! — фіолетові зіниці заволокло чорним, і повітря в кімнаті значно нагрілося. По моїй шкірі розлилося тепло, а татуювання від стороннього впливу на психіку почало пульсувати. — Мені було лише п'ять років, як це взагалі можливо?!

— Раджу вам поговорити з матір'ю про ваші гени. А ось цей амулет позбавить вас від набридливих жінок. Чесне слово, якби я була на вашому місці, давно б втекла в монастир від них.

— Навіть не знаю, що гірше. Бути єдиним геєм-інкубом, з фобією чужих дотиків, або ж бути першим інкубом-монахом, — чоловік розлючено потер скроні, взяв кулон і мовчки вийшов із кабінету, переварюючи інформацію.

На моїх долонях лежав магкам, у якому відзеркалювалось зображення двох абсолютно різних дітей. Якщо Бейт був шалено привабливим ще в дитинстві, то інший хлопчик не мав нічого примітного, крім розсипу шрамів по всьому тілу. Вигоріле руде волосся виблискувало на сонці, а ямочки на щоках майже не привертали увагу, бо були видимі лише під час посмішки. Я не знаю, ким він був. Можливо, він працював у них прислугою чи був випадковим малим крадієм, котрий натрапив на панського сина і пошкодував його. Цього мені не вдалося побачити. Але якщо лорд Нортон якось знайде цього бідолаху, то боюсь вони обидва стануть моїми постійними клієнтами.

Якби мені раніше хтось сказав, що подібні відносини між інкубами та людьми взагалі можливі, я б посміялася йому в обличчя і дала свою візитівку. А от моєму клієнту, швидше за все, дадуть по гарному обличчі. Навряд чи матінка, чи той рятівник повірять йому з першого разу. Добре, що на найближчий тиждень все було розписано і мені не доведеться слухати занадто часто його обурення. Головне, щоб до нового сеансу він нічого не натворив.

¹. "Et secreta revelentur" — з латині означає "І нехай таємниці відкриються".