Аніта Мілаєва - Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва

Глава 2

Лія

Після насиченого подіями вечора Лія зайшла у свою кімнату. Втома здолала дівчину. Не було сил не тільки помитися, а й роздягнутися. Дівчина кинула свою куртку, сумку і впала на ліжко.

«Полежу пару секунд – і в душ», - подумала, закриваючи очі. Тіло розслабилося, медальйон приємно зігрівав. Відчувалася незвичайна легкість.

Дівчина відчула насолоду.

 

Арос

Відкривши очі, Лія скрикнула. Кругом було темно, сиро і холодно. Вона лежала на холодній підлозі. Різкий кислуватий запах ударив у ніс.

«Де я?» - намагалася згадати перелякана дівчина. Присіла, пошукала на поясі ліхтарик. Є. Мить, і в страшне, зловісне приміщення увірвався промінець світла. Наче погріб. Залізні крючки та петлі стриміли зі стін.

Промінь ліхтарика вихопив з темряви важкі, старі дерев’яні двері. Те, що дівчина побачила наступної миті, кинуло її в холодний піт. Вона ледве стрималася, щоб не закричати від жаху. Перед нею висіло тіло чоловіка. В районі серця стримів кинджал з червоною рукояттю. На грудях і обличчі - рани. Незнайомець був мертвий. Про це говорили відкриті очі без ознак життя.

Шлунок боляче стиснувся і підскочив до горла, погрожуючи викинути все, що у ньому знаходилося.

Відвівши погляд від мертвого тіла, Лія направила світло ліхтарика в інший бік.

На протилежній стіні дівчина побачила ще одного прикованого чоловіка. Незнайомець стояв на колінах, у його грудях стримів кинджал з чорною рукояттю. По ній темними краплинами стікала рідина незрозумілого кольору. При поганому освітленні колір важко було визначити. Руки приковані до стіни ланцюгами. Вони не дозволяли бранцю упасти або зробити зайві рухи. Ноги, зігнуті в колінах, теж були прикуті кайданами.

«Куди я потрапила? Що відбувається? Лягла у своє ліжко, а прокинулася в сирому підвалі. Як таке могло статися? Я втрачаю розум. Треба вибиратися звідси. Миттєво!» Дівчина піднялася з підлоги з наміром тікати якнайдалі. Та раптом почула стогін.

Від несподіванки навіть упустила ліхтарик, але, швидко зорієнтувавшись, схопила його знову.

Промінь світла торкнувся незнайомця.

«Він живий!» - не повірила Лія.

І хоч інтуїція кричала, щоб вона негайно тікала звідти, а почуття небезпеки відчувалося скрізь, навіть у повітрі, дівчина, стиснувши зуби, важко зітхнула, і, щоб не передумати, рушила у бік стіни. Підійшовши ближче, посвітила на кинджал. Леза не було видно, зброю загнали у тіло по рукояттю.

«Дорогенька річ», - автоматично підмітила крадійка. - Треба звільнити його від ланцюгів, а там уже хай сам». Вона провела рукою по поясу і полегшено зітхнула, пальці відчули: відмички на місці. Це добре, що вони з нею.

Вставивши ліхтарик в наголовне кріплення, щоб бачити кайдани, вона взялася за діло. Тільки на секунду в голові промайнула думка: «Як це знаряддя опинилося тут? У потрібному місці, у потрібний час».

З ланцюгами на ногах вона справилася дуже швидко. Це були знайомі для неї замки.

Залишилися руки. Такі замки вона бачила вперше. Дивне жовте поблискування, яке йшло від них, здавалося зловісним. Замки незрозумілої конструкції, зразу і не зрозумієш, де отвір. Але загадка цієї прикраси кидала їй виклик. А розв’язувати складні задачі крадійка любила.

Лія почала працювати. Звичайні відмички не могли відкрити чудернацький замок. Не вистачало світла, і це ускладнювало задачу.

Таааак. Спробуємо відмичку - спицю.

Дівчина примружилася, покрутила своїм знаряддям – і вуаля! Замок піддався. Лія була задоволена собою і посміхнулася. Але, попри те, що замок клацнув, браслет не відкрився. Це примусило дівчину насупитися.

Мозок старанно вишукував можливі варіанти відмикання конструкції; руки уміло відкрили замок на іншій руці. Коли почулося клацання, дівчина побачила виступ на наручнику. Натиснула на нього. Нічого.

«А якщо натиснути одночасно на обох руках?» - подумала Лія, згадавши, що десь читала про неймовірні пригоди кладошукачів. Замки були з хитринкою і парні.

Причин не перевірити своє припущення не було, тому дівчина, тримаючи однією рукою виступ на браслеті, почала тягнутися до другої руки. І раптом зустрілася з пильним поглядом зелених очей. Вона так захопилася розгадуванням загадок, що зовсім забула про сам об’єкт рятування.

- Привіт, - для чогось сказала вона, нервово кліпнувши.

У затуманеному погляді ковзнув біль, і очі закрилися.

Ще трохи подумавши, дівчина продовжила експеримент. Щоб дотягнутися до іншого браслета, вона змушена була притиснутися до тіла в’язня. Рукоятть кинджала вперлася в ребро дівчини. На мить вона завмерла від такого незвичного положення тіла і близькості голого торсу чоловіка. Жар його тіла проникав через одяг Лії. Нарешті, дотягнувшись до виступу браслета, натисла одночасно на секрети. Наступної миті важке тіло повалилося на тендітну дівчину. Від несподіванки Лія скрикнула. До того ж її притисло тіло в’язня. Звільнитися з такого полону було важкою справою. Після кількох спроб їй все ж таки вдалося скинути з себе тіло, яке її придавило, перевернувши на спину.

В результаті падіння ліхтар випав зі своєї ніші й розбився, кімната поринула у темряву. Коли очі звикли до тьми, дівчина побачила м’яке оранжеве світіння.

На цей момент це було єдине джерело світла.

Лія повільну рушила у цьому напрямку. Вона торкнулася чудодійної лампи, але взяти її в руки не змогла. Тоді смикнула дивну лампу і досягла успіху – та опинилася в її руках.

Намагаючись зручніше взяти чудо-свічку, дівчина з жахом зрозуміла, що в руках тримає кинджал, і світло йде із рукояті. По тілу пробіг холодок. Вона зрозуміла, що зброю дістала із покійника.

Набравши в легені бІльше повітря, дівчина видихнула, закликаючи себе заспокоїтися. Адже дивний світильник – це єдине джерело освітлення даного приміщення. Лія направилася до дверей з наміром вийти звідси.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍