Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

Ми заїхали за Еріел до будинку Ерлоу, який учора за указом імператора поїхав у справах у західні землі. Як завжди це буває, жінки люблять спізнюватися. Не звикати. Моя дружина також любила мене доводити до краю. Люблячи. І я не міг на неї ніколи сердитись.

Почувся тихий стукіт підборів на сходах. Грей одразу ж натяг усмішку до вух і розвернувся до нашої сьогоднішньої... підопічної. Я з сумом подивився на порожню склянку. Приречено зітхнувши, я теж повернувся до сходів.

Хотів вибратися, але стримався. Ерлоу знущається? І ось «це» він хоче зробити коханкою імператора? Та хоч будь-якого чоловіка? Вона… надто юна. Занадто... Вона ще зовсім дитина, а не жінка, яка мала б звести з розуму самого імператора!

Сукня кольору… мокрого піску, тугий пучок на потилиці, мінімум косметики, надто худа, маленькі груди, скромна, абсолютно не спокуслива сукня. Мабуть, Ерлоу знущався з мене. Йому просто було ні з ким вивести у світ свою підопічну. А я піддався йому. Втрачаю спритність!

Ще до того ж і полохлива, як сіра миша. Очі не піднімає, ручки тримає попереду. Сама невинність якась! Ідіот я, раз повівся на такі дурниці Ерлоу. Але назад дороги не було. Я дав слово, і його треба було стримати.

Дівчина підійшла та присіла у реверансі. За нею слідувала її компаньйонка, така ж сіра миша, як і її господиня. Після скупого, але шанобливого привітання ми вийшли з дому. Грей та я допомогли дівчинам сісти в карету. Просто чудово, що я здогадався покликати з собою цього молодого парубка.

Всю дорогу до імператорського палацу ми мовчали. Я насолоджувався дорогою та тишею, і навіть був радий, що дівчина мовчазна. Вона сиділа прямо навпроти мене і я зміг її дуже добре розглянути. Але вона так жодного разу не подивилася в мій бік. Я подумки посміхнувся. Боїться мене? Мої шрами її так лякають? Не дивно. І мені начхати. Таких полохливих, як вона, зараз буде сповнений цілий імператорський палац.

  «Має особливу магію. Вродлива» – згадав я слова друга. Гм... В одному Ерлоу тільки не збрехав мені: вона була мовчазна і сором'язлива. О, так, найкращі якості, щоб затягнути в ліжко імператора і зруйнувати майбутній шлюб з принцесою. І як я одразу не звернув уваги на таку невідповідність? Дурень!

Я навіть не міг зрозуміти якого кольору у неї очі. Та й до демона це все. Відбути цей проклятий бал та мій дружній обов'язок закритий.

Бал був у самому розпалі, але Його Величності ще не було. Навіть не дивно для мене. Цей молодий чоловік мав звичку завжди спізнюватися. І навіть складно було зрозуміти яка з причин цього разу послужила затримкою: нагальні державні справи або чергова фаворитка. Я миттю глянув на дівчину, що стояла біля мене. Я знав багатьох коханок імператора. Неможливо уявити це мишеня в такій ролі.

Чи сердився я на Грея, який залишив мене, як тільки його нога переступила поріг бального залу? Ні. Я чудово розумів його юнацькі почуття. Він був чудовий маг. Сильний, справедливий, самовідданий борець. Неодружений. Так… мені б його зараз роки. Щоб все зробити інакше…

Я помічав погляди на своїй персоні і ловив пильні погляди на Еріел. Ніхто не чекав на мене. І всі гадають, напевно зараз, ким вона доводиться мені. Хіба не бачите? Вона молодша за мене на добрих…

— Ви - знаменитість, - почув я вперше її голос і косо глянув на неї, піднісши до губ келих аренті. - Дядько казав, що раніше Ви зводили з розуму всіх жінок. І у Вас було чимало коханок. Таке відчуття, що мене намагаються з'їсти живцем через ревнощі. Як думаєте, чи зможете мене захистити від цих голодних і кровожерливих дракониць?

І вона вперше відкрито глянула мені в обличчя. Без страху. З якимось... глузуванням і лукавством у темно-зелених очах. На рожевих губах легка  посмішка. Вона не зводила з мене погляду.

Я зробив повільний ковток спиртного, проковтнув полум'я, що миттєво обпалило мене, і добродушно відповів:

— Їхній інтерес пов'язаний більше з моєю появою за довгі роки. І ніхто Вас, Еріел, не бажає тут з'їсти. Особливо через ревнощі. Невже не бачите, хто перед Вами стоїть?

Я обернувся до неї трохи сильніше, демонструючи потворні шрами на обличчі. Дівчина повільно ковзнула по них поглядом, а потім знову подивилася мені  у вічі. Ледве схиливши голову, вона промовила з легкою усмішкою:

— Бачу. Тому й боюся за своє життя. Ревнощі – дуже небезпечні почуття та зброя.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно