Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп

Про те, що я була в іншому світі, нагадували лише бульбашки з еліксирами, що я в рядок виставила на тумбочці. Треба б їх сховати, щоб хтось ненароком не випив.

Зілля знань - завжди знадобиться, я давно хотіла вивчити східні мови, зміцнююче зілля - теж піде в особливо важку зміну на роботі, нехай його трохи залишилося. Розглядаючи третю бульбашку, з подивом виявила, що малюнок на ній трохи інший. Здається, я щось потягнула не те. Несподівано згадала, що означав цей ієрогліф – зілля забуття!

Рука затремтіла, чомусь злякалася, зрозумівши, що за еліксир переді мною. Швидко сховала його у шафу і повернулася у ванну кімнату.

Але ніжно в пахучій смачній пінній воді, все одно думками поверталася до тої бульбашки.

Вибралася з ванної тільки тоді, коли зрозуміла, що можу заснути просто у воді. Закуталася в халат і забралася в улюблене ліжко. Як же гарно вдома. Білизна пахне миючим засобом, свіжістю. Приємні відчуття.

Треба дізнатися, яке сьогодні число.

Клацнула пультом від телевізора. На екрані замигтіла реклама. Незвично якось і дико. І дамочок, що рекламують простий сік, захотілося одягнути, надто вже виставлено у них все напоказ.

Хмикнула собі під ніс. Той світ відклав серйозний відбиток на моїй психіці, оголення на екрані більше не здається чимось звичайним. Клацаючи пультом, нарешті, виявила програму «Новин». Там у куточку значилися час і дата.

Навіть підскочила, щоб розглянути ближче. Пальцем торкнулася екрану. Так і є! Я повернулася майже через три тижні після того, як пішла. Як таке може бути? У нашому світі минуло три тижні, а там три з лишком місяці? Неймовірно! Якби я там прожила десятиліття, тут би минула лише половина часу?! Виходить, я повернулася якраз до кінця своєї відпустки, а з понеділка знову на роботу. Остання думка викликала явне відторгнення.

Наче й справді все було казкою, надто яскравим сном.

У грудях знову серце вибухнуло гострим болем. Повернутись назад я ніколи не зможу. Та й де шукати портали? Бродити околицями роками, поки випадково знову не натраплю на смерч? Безглуздо! Таке існування не на мене. Моя казка скінчилася, а я мушу жити далі. Тільки як? Тепер звичні речі здавались сірими та прісними. Ажіотаж від повернення додому зник, на його місце прийшов розпач і порожнеча.

З кожною хвилиною вона розросталася, заповнюючи все навколо. Втома напала страшна, але заснути я ніяк не могла. Та й за вікном ще ясно.

Піднявшись, сунула ноги в капці.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно