Тонке Драгт - Лист до короля

струснув головою, відганяючи видіння. Не час думати про зовнішню красу лицарського ритуалу, треба готувати себе до того, щоб бути чесним, вірним, сміливим та за першим покликом приходити на допомогу.

Тіурі так довго дивився на полум’я, що йому заболіли очі. Він перевів погляд на вівтар, біля якого лежали мечі і над яким висіли щити: вони поблискували, відбиваючи мерехтливий пломінець свічки.

«Завтра в короля будуть двоє лицарів з однаковим гербом на зброї, — думав він, — батько і я».

Його батька також звали Тіурі на прізвисько Хоробрий.

«Можливо, він теж цієї хвилини не спить, хвилюючись за мене? Як би я хотів стати таким хоробрим, як батько!»

Раптом він подумав: «А що як хтось і насправді постукає у двері? Відчиняти ж не можна».

Тіурі пригадав розповідь Фартумара, у якого служив зброєносцем. Коли той не спав уночі в церкві перед посвятою в лицарі, несподівано у двері постукали. Ані він, ані троє його друзів не відчинили. І це було правильно: адже то був служка короля, який прийшов їх перевірити.

Хлопець знову зиркнув на друзів. Ніхто не ворухнувся. Було далеко по півночі. Його свічка майже догоріла: вона виявилася найкоротшою з п’яти. А можливо, вона стояла занадто близько до вікна, на протязі: він відчував легкий холодний вітерець.

«Коли моя свічка догорить, я не запалюватиму нову», — подумав він. Сидіти в темряві приємніше: інші не зможуть розгледіти твого обличчя, а заснути він не боявся.

Не заснув би Вілмо! Та ні, він саме заворушився.

«Я роблю не те, що слід», — подумав Тіурі. Він склав руки та зосереджено подивився на меч, що мав служити добру, повторюючи про себе слова, які скаже завтра королю.

«Присягаюся бути вашим вірним паладином, присягаюся вірно служити підданим королівства і кожному, хто звернеться до мене по допомогу. Присягаюся...»

Зненацька почувся стукіт у двері — тихий, але чіткий. Усі п’ятеро завмерли, тамуючи подих.

Знову стукіт.

Юнаки перезирнулися, але ніхто навіть не поворухнувся, ані пари з вуст.

Було чути, як хтось намагається натиснути на клямку замкнених дверей, але невдовзі кроки почали віддалятися.

Усі п’ятеро полегшено зітхнули.

«От це й трапилося», — подумав Тіурі. Здавалося, що він весь час очікував чогось саме такого. Серце калатало так голосно, мало не на всю церкву. «Заспокойся, — сказав він сам собі. — Це хтось сторонній, він не знає, що ми тут мусимо ніч зорити, або, можливо, хтось хотів нас подражнити чи випробувати...»

Та заспокоїтися хлопець не міг і напружено чекав. Свічка його яскраво спалахнула, востаннє зашкварча-ла і згасла. Тепер він сидів у повнісінькій темряві.

Тіурі не знав, скільки минуло часу, коли знову почувся легкий шурхіт — немов хтось шкрябав нігтем по шибці.

І слабкий голос, радше шепіт, промовив:

— Заради Бога, відчиніть!

2. Прохання незнайомця

Тіурі напружився і повернувся до вікна. Нічого не видно — навіть тіні, можна було подумати, що йому це причулося. А якщо не причулося! Не міг він зробити того, про що прохав цей голос. Навіть якби це було щось важливе й нагальне. Він сховав обличчя в долонях, намагаючись зосередитися, відкидаючи всі зайві думки. Та знову почув голос, дуже чітко, хоча це був просто шепіт:

— Заради Бога, відчиніть!

Схоже на благання про допомогу.

Тіурі зиркнув на друзів. Здавалося, вони нічого не чули. Але він же чув! «Заради Бога, відчиніть!»

Що робити? Не відчиняти ж двері... А раптом ця людина потребує допомоги, а якщо це утікач, який шукає притулку в церкві.

Тіурі знову прислухався. Тиша. Йому здавалося, голос ще звучить, і він знав, що ніколи цього не забуде. Чому це сталося саме зараз?! Чому саме він почув прохання про допомогу?! Йому не можна відповідати — але як він почуватиметься, якщо не відповість?!

Хлопець вагався. І раптом насмілився.

Повільно, насилу підвівшись (від тривалого стояння навколішках на холодній підлозі ноги задерев’яніли), попростував до дверей — уздовж стіни, повсякчас озираючись на друзів. Він не вірив, що вони щось помітили, чи все ж таки... Арман поглянув у бік Тіурі, проте Арман ніколи його не видасть.

Немовби вічність минула, перш ніж він дістався притвору. Тіурі ще раз озирнувся на друзів, вівтар, щити над ним, яскраві вогники свічок, що тонули у на-півмороці під низьким склепінням. Потім ступив крок до дверей і торкнувся ключа.

«Коли я відчиню двері, — подумав Тіурі, — то порушу правила. І лицарем мені вже не бути».

Він повернув ключа, прочинив двері й визирнув назовні.

На порозі стояв чоловік, закутаний у довгу рясу з каптуром. Тіурі не бачив його обличчя: було занадто темно. Він прочинив двері ширше й мовчки очікував, що скаже незнайомець.

— Дякую тобі! — прошепотів той. Тіурі не відповів.

За мить незнайомець пошепки продовжив:

— Мені потрібна допомога, це справа життя і смерті! Тіурі знову промовчав, а незнайомець вів далі:

— Ти мені допоможеш?! Допоможеш?! Боже милий, чого ж ти мовчиш?! Чому не відповідаєш?!

— Чим я можу вам допомогти? — сердито прошепотів Тіурі. — Через вас я порушую правила, і завтра мене не посвятять у лицарі. Чому ви приїхали саме сюди? Хіба не знаєте, що завтра посвята і я не маю права ні з ким говорити?!

— Знаю, — відповів незнайомець. — Тому саме сюди і прийшов.

— Ви мали їхати в інше місце, — сердився Тіурі. — Через вас я порушую правила, і завтра мене не посвятять у лицарі.

— Тебе неодмінно посвятять. Хіба лицар не мусить приходити на допомогу кожному, хто її потребує? Вийди з церкви — і я розповім, що треба зробити. Швидше, треба поспішати, не гаятимемо часу.

«Що ж, — подумав Тіурі, — я порушив обітницю мовчання і відчинив двері, і, якщо тепер вийду з церкви, гірше вже не буде».

Незнайомець повів Тіурі вздовж церковної стіни. Рука його на дотик була кістлявою та зморщеною, як у старого.

«І голос старечий, — подумав Тіурі. — Хто б це міг бути?»

Незнайомець зупинився біля маленької ніші.

— Сховаймося тут, — прошепотів він, — говори тихіше, щоб ніхто нас не почув. Як тебе звати?

— Тіурі.

— Я довірюся тобі, Тіурі.

— Що сталося?

Незнайомець нахилився до нього й прошепотів:

— Маю листа, дуже важливого листа. Можна сказати, що благополуччя та безпека цілого королівства залежить від нього. Листа до короля Унавена.

Король Унавен! Певна річ, Тіурі чув про нього. Він правив королівством,