Мішель Річмонд - Шлюбний договір

class="p1">Обручку я замовив за кілька тижнів до тієї поїздки, а доставили її мені майже відразу, як Еліс дізналася про батькову смерть. Не можу сказати чому, але я поклав коробочку з обручкою в кишеню дорожньої сумки, коли ми виїжджали до аеропорту.

Через два тижні ми домовилися про зустріч з ріелтором, аби він оцінив будинок. Ми ходили кімнатами, агент щось швидко занотовував, ніби готуючись до відповіді на іспиті. Потім ми вийшли на ганок, чекаючи на його присуд.

– Чи впевнені ви, що хочете продати будинок? – запитав ріелтор.

– Так, – відповіла Еліс.

– Просто…– Він махнув у наш бік текою із затискачем для паперів. – Чому б вам не залишитися тут? Одружилися б, дітей завели. Будуйте собі своє життя. Цьому місту так бракує молодих сімей. Моїм дітям тут нудно. Моєму синові довелося піти у футбольну команду, тому що для бейсбольної дітей не вистачає.

– Тому що…– промовила Еліс, дивлячись кудись на вулицю.

Ось так. «Тому що…» Ріелтор повернувся до ділового тону. Назвав ціну, а Еліс її ще трохи знизила.

– Але це нижче за ринкову ціну для нашого району, – здивувався чоловік.

– Нехай. Головне, щоб швидше, – відповіла вона.

Він записав щось собі.

– Це тільки полегшить мені роботу.

За кілька годин під’їхала вантажівка, робочі винесли з будинку меблі та стару техніку. Залишилися тільки два шезлонги біля басейну, воду в якому не міняли, певно, відколи його вирили та забетонували 1974 року.

На ранок до будинку приїхала інша вантажівка, з іншими робочими – ріелтор надіслав ремонтну бригаду з новими меблями. Робочі діяли швидко і впевнено, розвішували по стінах абстрактні картини, розставляли на полицях дрібнички. Коли вони закінчили, будинок залишився ніби таким самим, але насправді став іншим: чистішим, просторішим, звільненим від мотлоху, в якому і була його душа.

Через день агенти з нерухомості уже приводили до будинку потенційних покупців, котрі перешіптувалися, відкривали і закривали кімнати, читали опис. Того ж дня ріелтор зателефонував і сказав, що знайшов чотирьох покупців, і Еліс погодилася на найвищу пропозицію. Ми зібрали речі, і я забронював зворотні квитки до Сан-Франциско.

Увечері, як з’явилися зорі, Еліс вийшла подивитися на нічне небо і попрощатися з Алабамою. Стояла тепла погода, із сусідського двору доносився аромат барбекю. Вода в басейні виблискувала у світлі ліхтарів, а в шезлонгах сиділося так само затишно, як, напевно, і того дня, коли її батько їх поставив, коли його дружина була красивою і засмаглою, а його діти – маленькими і невгамовними. Я відчував, що зараз нам настільки добре, наскільки це взагалі можливо в Алабамі, проте Еліс була дуже сумною і не помічала цієї краси, що так зненацька накинулася на нас.

Потім я розповідав нашим друзям, що ідея зробити Еліс пропозицію прийшла до мене саме цієї миті, спонтанно. Мені захотілося, аби їй стало краще. Захотілося показати, що майбутнє є. Я хотів принести їй щастя у такий важкий для неї день.

Я опустився на одне коліно біля басейну і, не кажучи ані слова, підніс Еліс каблучку на вологій від поту долоні. Вона подивилася на мене, вона поглянула на каблучку, вона посміхнулася і сказала:

– Гаразд.

3

Одружилися ми на березі Рашен-Рівер, за дві години їзди на північ від Сан-Франциско. Місяцем раніше ми приїздили сюди, аби оглянути місце. Причому двічі проїхали повз – на дорозі не було вказівників. Коли ми відчинили ворота і пішли стежкою до річки, Еліс обняла мене і сказала, що їй тут дуже подобається. Спочатку я подумав, що вона жартує. Місцями трава була аж у людський зріст.

Це була територія величезної молочної ферми, в полі паслися корови. Ферма належала гітаристці з першого гурту Еліс. Так, вона раніше була в гурті, і ви, можливо, навіть чули їхні пісні, але про це ми поговоримо пізніше.

Напередодні весілля я ще раз навідався на ферму і знову проїхав повз. Але цього разу тому, що місце мало зовсім інакший вигляд. Гітаристка, Джейн, кілька тижнів підстригала траву та настилала дерен. Вийшло чудово. Нагадувало поле якогось усесвітньо відомого гольф-клубу. Галявина переходила в пагорб, який похило спускався до річки. Джейн сказала, що їм бракувало нагоди привести все до ладу.

На галявині були велике шатро, веранда, басейн з будиночком. На березі височіла сцена, на пагорбі – альтанка. Корови так само неквапливо блукали довкіл.

Принесли стільці, столи, парасольки, апаратуру. Еліс не любила весілля, зате полюбляла вечірки. І хоча за роки знайомства ми не влаштували жодної, вона мені про них розповідала. Танцювальні вечори, і дискотеки на пляжах, і тусовки в колишніх квартирах Еліс – у неї насправді був талант до цього. Тож в усьому, що стосувалося організації весілля, я повністю поклався на неї. Після місяців підготовки все було доведено до досконалості та розраховано по хвилинах.

Двісті гостей. Передбачалося, що їх буде порівну: сто з мого боку, сто – з її, але потім усе якось перемішалося. Список вийшов різношерстий, як і на будь-якому весіллі. Мої батьки і бабуся, партнери з юридичної фірми моєї дружини, колеги з клініки, де я працював, колишні клієнти, друзі з коледжу, однокласники, друзі Еліс по гурту та інші дивні персонажі.

І Ліам Фіннеґан із дружиною.

Ми внесли їх у список останніми – під номерами 201 та 202. Еліс познайомилася з ним за три дні до весілля в юридичній фірмі, де вона вдень і вночі працювала вже рік. Знаю, здається дивним, що моя дружина – юрист. Якби ви знали її краще, теж здивувалися б. І про це ми також поговоримо пізніше. Важливо тут, що прийшли Фіннеґани – Фіннеґан та його дружина, Ліам та Фіона, гості номер 201 та 202.

Еліс як молодий радник працювала над справою Фіннеґана у фірмі. Щось там про авторські права. Це зараз Фіннеґан став бізнесменом. А колись він співав у відомому ірландському фолк-рок-гурті. Ви навряд чи чули їхні пісні, але, можливо, десь бачили його ім’я. Про нього свого часу писали всі музичні журнали Британії – «Q», «Uncut», «Mojo». Десятки музикантів стверджують, що саме він найбільше вплинув на їхню творчість.

Коли Еліс доручили займатися справою Фіннеґана, його диски в нашому домі грали на постійному повторі. Сама справа була настільки простою, наскільки тільки може бути простою справа про захист інтелектуальної власності. Гурт початківців украв частину його пісні і зробив із цього відомий хіт. Якщо ви, як і я,